Ухвала суду № 58980843, 14.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/23026/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Бабенко К.А

У Х В А Л А

Іменем України

14 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Кузьменка В.В., Степанюка А.Г., секретаря Нестеренко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві, за участю Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві, ОСОБА_4 про визнання нечинним та скасування акта індивідуальної дії, стягнення боргу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить судове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Листом Відповідача «Щодо надання інформації» від 21 травня 2015 року, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 11), повідомлено ОСОБА_4, що 04.12.2013 року державним виконавцем Житніковим С.С. відповідно до п.10 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №38461099. В подальшому виконавчий документ до Відділу не повертався.

В адміністративному позові Позивачем зазначено, що Відповідачем незаконно видано ОСОБА_4 Лист від 21.05.2015 року без вихідного реєстраційного номера в якому зазначено, що державним виконавцем Житніковим С.С. 04.12.2013 року винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№38461099, чим знято з ОСОБА_4 відповідальність за невиконання рішення суду. Проте, Відповідачем втрачено виконавче провадження, чим позбавлено його можливості отримати від ОСОБА_4 борг у сумі 43144,40 грн. Оскаржуваний Позивачем Лист Відповідача, він вважає актом індивідуальної дії, що порушує його права та інтереси.

Згідно з п. 1 частини другої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта і відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.

Крім того, відповідно до ст. 55 Конституції України, зокрема, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

А згідно з частиною першою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з частиною першою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів Позивача має довести належними та допустимими доказами саме Позивач.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) №1-10/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Відповідно до частини першої ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі №800/206/15 за позовом до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, про визнання незаконним акта Президента України, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

А як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 10 квітня 2012 року №21-1115во10 у справі за позовом Акціонерного товариства «Санофі-Авентіс Франція» до Міністерства охорони здоров'я України, треті особи: Державне підприємство «Державний фармакологічний центр Міністерства охорони здоров'я України», Відкрите акціонерне товариство «Фармак», Компанія «Мілі Хелскере Лімітед», Компанія «Новахім Індастріз Лімітед» про визнання протиправними та скасування рішень, відповідно до статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень. Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Із наведених положень убачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем оскаржено Лист Відповідача, яким повідомлено ОСОБА_4 щодо прийняття Відповідачем Постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №38461099, тобто зазначений Лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскаржений Позивачем Лист Відповідача не створює будь-яких правових наслідків для нього та стосується законних інтересів виключно третьої особи, до якої безпосередньо його спрямовано, у зв'язку з чим права та законні інтереси Позивача не порушено.

Щодо адміністративного позову в частині позовних вимог про відшкодування на користь Позивача моральної шкоди, завданої йому протиправними діями, у розмірі 15000,00 грн., колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до частин першої-третьої ст. 23 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Будь-які докази на підтвердження завдання Відповідачем Позивачу моральної шкоди, яка полягала у душевному стражданні, порушенні його звичайного способу життя, відчуванні негативних емоцій, спричиненні моральних страждань та життєвого дискомфорту, втраті душевного спокою та порушенні сну, негативному впливу на стан здоров'я його дружини та сім'ї, в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно зі ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалу складено у повному обсязі 14.07.2016 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Кузьменко В.В.

Степанюк А.Г.

Головуючий суддя Бабенко К.А

Судді: Кузьменко В. В.

Степанюк А.Г.