Ухвала суду № 58980665, 12.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/550/16 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної поліції України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.05.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національної поліції України, Департаменту внутрішньої безпеки національної поліції України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центральної атестаційної комісії Національної поліції України від 20.01.2016 про невідповідність ОСОБА_2 займаній посаді та необхідність звільнення його зі служби в поліції через службову невідповідність;

- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України № 110 о/с від 18.02.2016 в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції за підпунктом 5 частини 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»;

- поновити ОСОБА_2 з 24.02.2016 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки в Чернігівській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України;

- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.02.2016.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.05.2016 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Центральної атестаційної комісії Національної поліції України від 20.01.2016 про невідповідність ОСОБА_2 займаній посаді та необхідність звільнення його зі служби у поліції через службову невідповідність; визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України № 110 о/с від 18.02.2016 у частині звільнення ОСОБА_2 зі служби у поліції за підпунктом 5 частини 1 статті з 77 Закону України «Про Національну поліцію»; поновлено ОСОБА_2 з 25.02.2016 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки в Чернігівській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України; стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 25.02.2016 у розмірі 17 666, 95 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою Національна поліція України звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 15.08.1996 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України (а.с. 15-16).

Наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 13 затверджено тимчасовий штат Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції (а.с. 103).

Згідно з особистою заявою позивача від 07.11.2015 та на підставі наказу Національної поліції України від 07.11.2015 № 13 о/с (а.с. 101), ОСОБА_2, який мав спеціальне звання «підполковник міліції», призначено старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах та присвоєно йому спеціальне звання «підполковник поліції».

Натомість наказом Національної поліції України від 20.11.2015 № 210 о/с призначено проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України, міжрегіональних територіальних органів (ДВБ, ДПН, ДЗЕ, ДК), Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», головних управлінь Національної поліції в Київській області та м. Києві (а.с. 98).

Судом першої інстанції встановлено, що підставою проведення атестації ОСОБА_2 не було призначення його на вищу посаду чи переміщення на нижчу посаду. Також, не було підстав для висновку про службову невідповідність.

Наказом Національної поліції України від 20.11.2015 № 210 о/с (а.с. 98) головою Національної поліції було призначено проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції, міжрегіональних територіальних органів (ДВБ, ДГІН, ДЗЕ, ДК) та визначені заходи щодо організації її проведення, передбачені п. 1 розділу IV Інструкції, у тому числі було оголошено набір до атестаційних комісій осіб з числа народних депутатів України, працівників МВС, громадських, правозахисних організацій, проектів міжнародної технічної допомоги, громадськості та засобів масової інформації.

Наказом Національної поліції України від 22.12.2015 № 195 (а.с. 99-100) затверджено персональний склад центральної атестаційної комісії № 2 Національної поліції, до якого з ініціативи голови комісії на підставі пп. 6 п. 1 розділу III Інструкції були внесенні зміни наказом Національної поліції України від 28.12.2015 № 216 (а.с. 100).

При огляді з атестаційного листа позивача, встановлено, що за період служби позивач зарекомендував себе грамотним і принциповим співробітником. Має добру теоретичну підготовку. Володіє мотодами профілактики та оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справу. У розділі ІІ «Висновки прямого керівника» директором Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України зроблено запис - «Займаній посаді відповідає» (а.с. 74).

Однак, Центральною атестаційною комісією Національної поліції України № 2, у складі 4 осіб проведено з ОСОБА_2 співбесіду, результати якої оформлено протоколом ОП № 15.00002119.0015229 від 20.01.2016 (а.с. 65), зі змісту якого вбачається, що за результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення Головою атестаційної комісії поставлено на голосування висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 5 Закону України «Про очищення влади», за результатами чого дійшли до висновку, що позивач займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Протокол з рішенням про невідповідність ОСОБА_2 займаній посаді підписано атестаційною комісією у наступному складі: голова А.К. - Болквадзе А.М.; секретар - Лех М.С.; члени ОСОБА_4 та ОСОБА_5

18.02.2016 керівником Національної поліції України наказом № 110 о/с звільнено позивача зі служби в поліції за пп. 5 (через службову невідповідність) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Підстава: атестаційний лист ОСОБА_2 від 20.01.2016 (а.с. 29).

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що висновок Центральної атестаційної комісії № 2 стосовно ОСОБА_2, викладений у протоколі № 15.00002119.0015229 від 20.01.2016, є безпідставним та необґрунтованим та здійсненим на недосліджених обставинах, а тому підлягає скасуванню. Також, є протиправним та підлягає скасуванню наказ Національної поліції України № 110 о/с від 18.02.2016 у частині звільнення ОСОБА_2 зі служби у поліції за підпунктом 5 частини 1 статті з 77 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки прийнятий всупереч вимогам чинного законодавства, а тому позивач повинен бути поновленим, а на його користь виплачено грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що Національна поліція України діяла у межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством, а звільнення позивача відбулося правомірно через його невідповідність займаній посаді, на підставі чого у задоволенні позову слід відмовити.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. п. 9, 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Колегія суддів зазначає, що вказаним Законом передбачена альтернатива вибору для працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Отже, п. 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону не передбачає проведення атестування чи переатестування працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2, який мав спеціальне звання «підполковник міліції», згідно з наказом від 07.11.2015 № 13 о/с, призначено старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах, присвоєно йому спеціальне звання «підполковник поліції» в порядку переатестування, яке фактично не проводилось, що не спростовано представником Національної поліції України під час судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

На підставі ч. 1 ст. 48 вказаного Закону, призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про Національну поліцію» призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

У разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, та відповідно до результатів конкурсу.

Призначення на посади курсантів (слухачів) вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, здійснюють керівники таких закладів.

Статтею 57 вказаного Закону визначено порядок атестації поліцейського.

Зокрема, атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.

Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Порядок проведення атестування поліцейських затверджується Міністром внутрішніх справ України.

У спірних правовідносинах встановлено, що позивач прийнятий на роботу в поліцію як особа, яка виявила бажання проходити службу в поліції, шляхом видання наказу про призначення за його згодою на відповідну посаду (а не шляхом проходження конкурсу на посади), як визначено п. 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про Національну поліцію».

Отже, колегія суддів вважає, що підстав для атестування прийнятого на службу в поліцію позивача не було.

Згідно з п. 8 розділу IV Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1465 від 17 листопада 2015 року, в атестаційному листі зазначаються такі відомості про поліцейського, який атестується: 1) результати службової діяльності згідно з функціональними обов'язками; 2) дисциплінованість, принциповість у вирішенні службових питань, уміння будувати свої стосунки з громадянами та колегами по службі, здатність працювати над усуненням особистих недоліків, авторитет у колективі та серед населення; 3) прагнення до вдосконалення службової діяльності, почуття особистої відповідальності, стійкість моральних принципів, сміливість, рішучість, організованість, здатність контролювати власні емоції, поведінка поза службою; 4) володіння іноземними мовами; 5) культура в службі та ставлення до підвищення свого освітнього та культурного рівнів; 6) стан здоров'я та фізична підготовленість, уміння володіти табельною вогнепальною зброєю, прийомами рукопашного бою, спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, здатність переносити психофізичні навантаження та труднощі служби; 7) основні найбільш характерні та істотні недоліки в службовій діяльності та особистій поведінці; 8) інші дані, які, на думку керівника, заслуговують на увагу для більш повної характеристики підлеглого; 9) результати проходження підвищення кваліфікації.

Колегія суддів звертає увагу, що атестаційний лист від 20.01.2016 не містить негативної інформації стосовно позивача, оскільки безпосередній керівник позивача характеризує його виключно позитивно.

З атестаційного листа ОСОБА_2 вбачається, також, що за період служби позивач зарекомендував себе грамотним і принциповим співробітником. Має добру теоретичну підготовку. Володіє мотодами профілактики та оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ. Висновок прямого керівника «займаній посаді відповідає»

Відповідно до п.п. 15, 16 розділу IV Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

З протоколу засідання атестаційної комісії вбачається, що під час атестації позивача члени атестаційної комісії досліджували стандартний пакет документів, перелічених у самій формі бланку, а саме: атестаційний лист, декларацію про доходи, послужний список, інформаційну довідку, висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», та інформацію з відкритих джерел. Також, у протоколі атестаційної комісії зазначено, що позивачу були поставлені питання, які стосуються професійної діяльності поліцейського і мотивації щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше.

Колегія суддів зазначає, що протокол засідання атестаційної комісії та висновок не містять жодних мотивів чи обґрунтувань, які покладено в основу висновку комісії про службову невідповідність позивача.

Колегія суддів, також, звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, що за період проходження служби відносно ОСОБА_2 проводилося службове розслідування.

Як випливає з наведеного вище змісту атестаційного листа, ОСОБА_2 був охарактеризований позитивно, в тому числі в частині його ділових та особистих якостей, при цьому, атестаційною комісією характеристика, наведена в атестаційному листі, не була спростована належними та допустимими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок Центральної атестаційної комісії Національної поліції України про те, що позивач не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність не ґрунтується на матеріалах, передбачених Інструкцією про порядок проведення атестування поліцейських.

Доводи апелянта про те, що позивач фактично просить підмінити рішення атестаційної комісії, яка є колегіальним органом, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту п. 15 розділу IV Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, прийняття одного із зазначених рішень дійсно є дискреційними повноваженнями атестаційної комісії, а у випадках, передбачених п. 12 розділу VI Інструкції № 1465 - апеляційної атестаційної комісії, які не можуть бути реалізовані іншими особами, у тому числі судом.

Водночас, адміністративний позов ОСОБА_2 не містить вимог щодо прийняття судом рішення про визнання його таким, що відповідає займаній посаді. Натомість даний позов містить вимогу про перевірку правомірності прийнятого відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, рішення.

Повноваження суду на вчинення таких дій передбачені ст.ст. 2, 6, 17, 105, 162 КАС України. Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб'єктів владних повноважень, визначені у ч. 3 ст. 2 КАС України.

Під час розгляду та вирішення даної справи колегією суддів встановлено, що наказ Національної поліції України № 110 о/с від 18.02.2016 в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції за підпунктом 5 частини 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» не відповідає критерію обґрунтованості, що є підставою для його скасування, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Згідно з п. 2 розділу ІІ Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, у Національній поліції України створюються такі атестаційні комісії: 1) центральні атестаційні комісії, персональний склад яких затверджується наказом Національної поліції України. До повноважень центральних атестаційних комісій належить проведення атестування всіх поліцейських; 2) атестаційні комісії органів поліції, персональний склад яких затверджується наказом керівника відповідного органу за погодженням із Національною поліцією України. До повноважень атестаційної комісії органу поліції належить проведення атестування поліцейських відповідних органів поліції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ Національної поліції України № 110 о/с від 18.02.2016 про звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції через службову невідповідність, діяв з порушенням вимог ст. 57 Закону України «Про Національну поліцію» та Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1465 від 17.11.2015, у зв'язку з відсутністю підстав для атестування позивача, прийнятого на службу в поліцію, прийняття рішення без повного та всебічного вивчення документів особової справи позивача, аналізу повноти виконання позивачем функціональних обов'язків, показників службової діяльності, наявності заохочень та відсутності дисциплінарних стягнень тощо.

Колегія суддів вважає, що Національною поліцією України не надано суду належних та допустимих доказів того, що наказ Національної поліції України № 110 о/с від 18.02.2016 про звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції через службову невідповідність прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, висновки атестаційної комісії спростовуються самим фактом прийняття позивача на службу до поліції в порядку переатестування з присвоєнням спеціального звання, матеріалами його особової справи та відомостями, що викладені в атестаційному листі позивача та характеризують його особу.

Оскільки, висновок Центральної атестаційної комісії Національної поліції України про те, що позивач не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність не ґрунтується на матеріалах, передбачених Інструкцією про порядок проведення атестування поліцейських, а наказ Національної поліції України № 110 о/с від 18.02.2016 про звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції через службову визнано неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, то позовні вимоги про поновлення позивача на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки в Чернігівській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України теж підлягають задоволенню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_2 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. «Порядок обчислення середньої заробітної плати» затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (зі змінами та доповненнями, діючими на момент виникнення правовідносин) (далі - Порядок).

Із п. 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз. 1 п. 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 порядку).

Згідно із правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного суду України від 14.01.2014 по справі № 21-395а13 суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Крім того, відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Згідно з п. 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідок Національної поліції України від 06.04.2016 № 147 загальний заробіток за попередні перед останніми два календарні місяці: грудень 2015 (23 робочих дні) та січень 2016 року (19 робочих днів) склав відповідно 15 143, 00 грн., згідно з якими середньоденна заробітна плата позивача складає 360, 55 грн. (15 143, 00 : 42 = 360, 55).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.02.2016 по 06.05.2016 - за 49 днів у розмірі 17 666, 95 грн. (360, 55 х 49).

Отже, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на публічній службі є обґрунтованими та засновані на нормах права, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Національної поліції України залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.05.2016 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Василенко Я.М

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлено 14.07.2016.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.