Ухвала суду № 58978347, 13.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 335/8933/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Кравченко Л.Ю.

Провадження № 22-ц/778/2868/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«13» липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2016 року по справі

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.

В обґрунтування вимог зазначило, що 18.09.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №06/39/07-Скл, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 28000,00 доларів США (відповідно до додаткових угод до договору №2,3 розмір суми кредиту було збільшено) під 13,5 % річних строком до 17.09.2014 року.

З метою забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Кредитпромбанк» та відповідачем укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

26.06.2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Кредитпромбанк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Кредитпромбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора.

Позичальник умови кредитного договору не виконує, в звязку з чим станом на 31 липня 2016 року має заборгованість у сумі 445995,50 грн., яка складається з 354305,82 грн. тіла кредиту та 91689,68 грн. відсотків.

На підставі зазначеного просило в рахунок погашення заборгованості в сумі 445995,50 грн. за кредитним договором №06/39/07-Скл від 18.09.2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказану квартиру, судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк».

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» зазначає, що, виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку», не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення.

Посилаючись на необґрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ПАТ «Дельта Банк»подав заяву про розгляд справи за відсутності представника (а.с. 173).

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність у даній справі підстав для визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ( ч.2ст. 11 ЦПК України).

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Відповідно до положень ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ст.ст.610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно положень ч.1,3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

18.09.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №06/39/07-Скл, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 28000,00 доларів США (відповідно до додаткових угод до договору №2,3 розмір суми кредиту було збільшено) під 13,5 % річних строком до 17.09.2014 року.

Між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договорі №06\39\101\07-Склн від 18 вересня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_3В передав свою квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку у забезпечення виконання кредитного зобов'язання ОСОБА_4 перед ПАТ «Кредитпромбанк».

Порядок передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, який просить позивач, визначений положеннями ст. 37 Закону України «Про іпотеку»

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Частиною першою 37 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (ч. 2 ст. 37 Закону).

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 1.3 іпотечного договору №06\39\101\07-Склн від 18 вересня 2007 року передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язань, передбачених кредитним договором, або порушення іпотекодавцем умов цього договору, іпотекодержатель вправі звернути стягнення на майно з метою задоволення вимог, що підлягають задоволенню відповідно до положень розділу 4 цього договору, на умовах, що передбачених цим договором.

Згідно п. 4.1 іпотечного договору іпотекодержатель за рахунок майна має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентів, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, які виникли у звязку із простроченням виконання боржником зобовязань за кредитним договором, витратами, повязаними із зверненням стягнення на майно, витратами, повязаними з утриманням та збереженням майна, витратами на страхування майна, та іншими витратами, обумовленими виконанням умов цього договору.

Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення боржником умов кредитного договору, або порушення іпотекодавцем умов цього договору ( п.4.2 договору).

За пунктом 4.3 цього договору звернення стягнення на майно здійснюється Іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, при настанні випадків, передбачених п. 4.2 цього договору, іпотекодержатель за 30 календарних днів попереджає іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобовязання, забезпечені іпотекою, не будуть виконані, іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із таких способів: набуває право власності на майно; від свого імені продає майно третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог; дає іпотекодержателю згоду на реалізацію майна третім особам, визначеним іпотекодержателем або узгоджених з ним, від свого імені, за умови, що кошти, виручені від реалізації, будуть направлені на задоволення вимог іпотекодержателя.

Умови цього пункту мають силу договору про задоволення вимог іпотеко держателя.

У випадку, коли виконання пункту 4.3 цього договору унеможливлюється діями або діяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством і, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса, або звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (пункт 4.4 договору).

Відповідно до п. 4.5 вищезазначеного договору, реалізація майна здійснюється іпотекодержателем самостійно шляхом укладення від свого імені договорів купівлі-продажу майна з третіми особами, а у разі звернення стягнення на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса - в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив іпотекодавцю, який є відміннім від боржника, лист-вимогу № 8146 від 19.08.2015 р. про погашення заборгованості за кредитним договором, яким попередив лише про можливість розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте, як цього вимагають умови іпотечного договору, банк не повідомляв іпотекодавця про прийняте рішення про задоволення своїх вимог шляхом набуття права власності на квартиру та не надав доказів про наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань.

Не зважаючи на наявність у п.п.4.3,4.4 іпотечного договору застереження, банк звернувся з позовом про передачу у власність предмету іпотеки, не довівши, що діями або бездіяльністю ОСОБА_3 унеможливлює чи перешкоджає банку реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги та підтверджують, що позивачем не дотримані правила та строки звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачені ст.ст.35-37 Закону України «Про іпотеку» та умовами іпотечного договору №06\39\101\07-Склн від 18 вересня 2007 року, тому суд обґрунтовано виходив з того, що підстави для визнання за ПАТ «Дельта Банк» у цій справі саме права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №06/39/07-Скл від 18 вересня 2007 р. відсутні. Отже, посилання в апеляційній скарзі на норми законодавства, що регулюють захист права власності, є безпідставним і звернення до суду з таким позовом передчасним.

Висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, яка з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307,308 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: