Ухвала суду № 58974614, 04.07.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/7998/13 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/783/3199/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Кабаля І.І., Монастирецький Д.І.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю представника апелянта - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 Мар»яновича на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права на користування частиною житлового приміщення, що є у комунальній власності та спільному користуванні,-

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2013 року позивач звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання права на користування частиною житлового приміщення, що є у комунальній власності та спільному користуванні. В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, що належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування від 18 серпня 2011 року. В квартирі № 4 по вул. Будівельна у м. Дрогобичі проживає відповідачка, яка придбала дану квартиру 06 серпня 2012 року. У сторін є спільний коридор, площею 3,3 кв.м., який належить на праві власності Дрогобицькому ЖЕО виконкому Дрогобицької міської ради. Приблизно 14 листопада 2013 року відповідач ОСОБА_3 поставила інші двері та змінила замок на вхід до спільного коридору, а також переобладнала останній як кладову для своїх потреб. На її усні заяви відповідач жодним чином не реагує. Позивачка звернулася до начальника КП «ЖЕО» 25 червня 2013 року із заявою про незаконне захоплення приміщення, що знаходиться у спільному користуванні, після чого була відправлена комісія, однак двері ніхто не відчинив.

Просила ухвалити рішення, яким визнати її право користування спільним коридором, площею 3,30 м 2; зобов»язати відповідача ОСОБА_3 надавати доступ до спільного коридору та зобов»язати останню переобладнати та повернути до попереднього стану коридор.

Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права на користування частиною житлового приміщення, що є у комунальній власності та спільному користуванні задоволено.

Вирішено:

визнати право на користування спільним коридором, площею 3,30 м 2 у будинку № 40 по вул. Будівельна, 40 у м. Дорогобич за ОСОБА_4;

зобов»язати ОСОБА_3 надати доступ до спільного коридору, переобладнати та повернути такий у будинку № 40 по вул. Будівельна, 40 у м. Дорогобичі до попереднього стану.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2016 року оскаржив представник відповідача ОСОБА_2

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, враховуючи приписи ст. ст. 213, 309 ЦПК України та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що позивач звертаючись з позовом в суду не довела, що її право чи інтерес якимось чином порушено з боку відповідача ОСОБА_3, а судом першої інстанції таке залишено поза увагою.

Зокрема, позивачем ОСОБА_4 не представлено суду доказів того, що спірний коридор належить на праві власності Дрогобицькому ЖЕО виконкому Дрогобицької міської ради та має відноситься до місця спільного користування, а також те, що спірне приміщення є коридором - сходовою саме розміру 3, 30 кв.м. та має знаходиться у загальному користуванні.

Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі правильного встановлення існуючих правовідносин між сторонами, а доводи апеляційної скарги правильності оскаржуваного рішення не спростовують. До такого висновку колегія суддів дійшла з врахуванням наступних обставин.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

Згідно із ст. ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ст. ст. 11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. ст. 57, 64 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналу.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_4 на підставі договору дарування на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 26 вересня 2011 року № 14944006.

Відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу від 06 серпня 2012 року належить квартира АДРЕСА_2.

Із заяви позивача від 25 червня 2013 року, адресованої на ім»я начальника КП «ЖЕО» вбачається, що остання зверталася про усунення перешкод у користуванні коридором загального користування, площею 3,3 м. кв.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Приписами ст. 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 ЦК України, власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Частиною 2 ст. 383 ЦК України передбачено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого,- за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Судом встановлено, що відповідачем встановлено вхідні двері та замінено дверний замок на вхід до коридору спільного користування і переобладнано такий у кладову для своїх потреб, що порушує права та інтереси інших власників квартир у будинку № 40 по вул. Будівельній в м. Дрогобич, які відповідно до ст. 382 ЦК України, ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішення Конституційного суду України від 02 березня 2004 року № 4 рп/2004 є співвласниками допоміжних приміщень будинку, у тому числі приміщень загального користування до яких відноситься і коридор.

Відповідачем не надано суду доказів, що спірний коридор належить до її квартири.

А відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позов є підставним та підлягає до задоволення.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів.

Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних у справі доказів.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2016 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 209 ч.3, 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 Мар»яновича - відхилити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Кабаль І.І.

ОСОБА_5