Рішення № 58974141, 07.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №333/1847/14-ц Головуючий у 1-й інстанції: Тучков С.С.

Провадження №22-ц/778/2334/16 Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької с області у складі:

Головуючого Онищенка Е.А.

Суддів Бєлки В.Ю.

ОСОБА_2

При секретарі Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особистою власністю одного з подружжя та поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, про поділ майна подружжя, який неодноразово було уточнено.

В обґрунтування позову зазначав, що З 2004 року вона почала проживати однією сімєю з відповідачем, а в період з 30.08.2008 року по 03.02.2014 року вона перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі. За час перебування у зареєстрованому шлюбі на спільні кошти ними було придбано у 2009 році однокімнатну АДРЕСА_1, а в 2011 році автомобіль NISSAN QASHQAI, 2011 року випуску. Отже, вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. В добровільному порядку відповідач відмовляється поділити майно. Окрім цього, вже після розлучення ОСОБА_3 нібито відчужив спірний автомобіль своєму батьку, який є інвалідом. У звязку із тим, що майно було придбано на спільні гроші вважає за необхідне поділити вказане майно у рівних частках, і визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири, враховуючи відчуження відповідачем за первісним позовом без її згоди спільного автомобіля, стягнути компенсацію вартості 1/2 його частини за цінами на момент розгляду справи у суді.

Враховуючи вищевикладене просила суд визнати АДРЕСА_2 і автомобіль NISSAN QASHQAI, 2011 року випуску, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_3; встановити, що їх частки в цьому майні складають по 1/2 частині на кожного; виділити і визнати за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири, а також стягнути різницю у вартості спірного майна, що підлягає поділу у розмірі 205721,00 грн.

У червні 2014 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_4, про визнання особистою власністю одного з подружжя та поділ майна подружжя, який в ході розгляду справи уточнювався.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 в період з 30.08.2008 року по 03.02.2014 року. Від шлюбу мають дитинуОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначав, що спірна квартира відноситься до його особистої власності, оскільки була придбана на його особисті грошові кошти. Наявність грошових коштів підтверджується наявними банківськими вкладами і борговою розпискою. З моменту укладання шлюбу і до купівлі квартири доходу від підприємницької діяльності він майже не мав. До спільного майна подружжя відносяться автомобіль NISSAN QASHQAI, 2011 року випуску, і грошові кошти у сумі 10000 доларів США, вкладені на імя ОСОБА_4 у період спільного мешкання, і зняті нею з рахунку 24.10.2013 року, після фактичного припинення шлюбних відносин.

Зазначав, що теперішній час їхня спільна дитина мешкає разом з ним, на утримання якої ОСОБА_4 встановлені рішенням суду аліменти не сплачує, вважає за доцільне відійти від рівності часток і визначити за ним 2/3 частини, а за ОСОБА_4 1/3 частину.

Враховуючи вищевикладене просив суд визнати його особистою приватною власністю АДРЕСА_3; визнати спільною сумісною власністю автомобіль NISSAN сумі 10000 доларів США, що еквівалентно 260800 грн. за курсом НБУ, які перебували на депозиті в ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу, відкритим 12.09.2013 року на імя ОСОБА_4; поділити майно, придбане за час шлюбу, стягнувши з ОСОБА_4 різницю у вартості спірного майна, що підлягає поділу у розмірі 134397,61 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2016 року первісний та зустрічний позови задоволено частково.

Поділено спільне сумісне майно колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідно до рівних часток, а саме: за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/2 частину АДРЕСА_3, за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частину АДРЕСА_3.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля NISSAN QASHQAI, 2011 року випуску, у розмірі 205721 грн.

У задоволенні інших позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особистою власністю одного з подружжя та поділ майна подружжя відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 3008 грн., витрати за проведення судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 1015,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким його зустрічні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

До початку розгляду справи апелянт ОСОБА_4 подала заяву про відкладення розгляду справи посилаючись , що вона знаходиться у відрядженні поза межами м. Запоріжжя.

Справа у апеляційному суді відкладалася 16.06.2016 року за заявою ОСОБА_4 у звязку з її хворобою.

Згідно ч.1 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

З огляду на те, що на підтвердження поважності причин ОСОБА_4 ніяких доказів не надала, та приймаючи до уваги , що справа вже відкладалася і призначена вдруге, судова колегія прийняла рішення про розгляд справи за відсутності ОСОБА_4

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Так по справі встановлено, що 30 серпня 2008 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серії 1-ЖС, №056508 від 30 серпня 2008 року, виданим Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції (том 1 а.с.8).

08 лютого 2010 року у подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 народилася дитина ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження від 25 лютого 2010 року, виданим Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції (том 1 а.с.8 на звороті).

03 лютого 2014 року на підставі рішення суду шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 розірвано. Рішення суду набуло законної сили 14.02.2014 року (том 1 а.с.9).

18 лютого 2009 року на підставі договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_4 за 200200,00 гривень, що на момент оформлення цього договору в еквіваленті складає 26000,00 доларів США (том 1 а.с.86-87). На час розгляду у суді спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_3 (том 1 а.с.127-128, том 4 а.с.207-208).

Згідно з відповіддю начальника Центру №1 надання послуг, повязаних з використанням автотранспортних засобів УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області від 18.10.2014 року, автомобіль NISSAN QASHQAI, 2011 року випуску, кузов SJNFBAJ10U2309241, 17.08.2011 року був зареєстрований за ОСОБА_3. 27.02.2014 року на підставі довідки рахунку ВІА 356085 від 27.02.2014 року автомобіль перереєстрований на ОСОБА_7 (том 3 а.с.44).

29.08.2013 року між ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_4 було укладено договір банківського вкладу (депозиту) №004-07536-290813 на суму вкладу 10000,00 доларів США. 24.10.2013 року вклад було повернуто (том 3 а.с.171-174, том 4 а.с.13-14).

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 суд виходив з того, що позивач не довів факту придбання спірної квартири за особисті грошові кошти, які мав у власності ще до укладення шлюбу.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Так відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто…

У відповідності до абз. 2 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у п. 23 зазначено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Таким чином, вирішуючи питання про обсяг спільно набутого майна, зокрема і такого, що було придбано після одруження, але за кошти що належало одному із подружжя до укладення шлюбу, суд має з'ясувати які саме кошти були вкладені у придбання майна, джерело походження цих коштів, а також з'ясувати питання щодо визначеннячастки майна кожного із подружжя з врахуванням суми вкладених у придбання майна коштів.

Судова колегія вважає, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 було доведено факт існування у нього коштів, достатніх для придбання спірної квартири, ще до укладення шлюбу (станом на січень 2008 року).

Так, на депозиті ОСОБА_3 у ПАТ «Дельта банк» з 24.01.2008 року по 28.01.2009 року перебували грошові кошти (вклад) в розмірі 40000,00 грн. 28.01.2009 року Банком було повернуто суму вкладу у розмірі 40 000,00 грн., та були виплачені відсотки у розмірі 7260,47 грн. Разом: 47260,47 грн.

В ПАТ «Родовід банку» з 14.01.2008 року по 16.01.2009 року на депозитному рахунку були грошові кошти 50 000,00 грн. та відбулося поповнення депозиту ще 50 000,00 грн., разом 100000,00 грн.

З 12.01.2008 року по 13.01.2009 року в ПАТ «ОСОБА_9 ОСОБА_10» перебували грошові кошти в розмірі 48 274, 21 грн. , і були повернуті разом з відсотками у розмірі 54317,00 грн.

Отже, з депозитних договорів, укладених до шлюбу, у ОСОБА_3 були наявні кошти у розмірі 201 577,47 грн., що підтверджується депозитними договорами, квитанціями про внесення коштів на депозитні рахунки, квитанціями про отримання коштів з депозитних рахунків, банківськими довідками, банківськими виписками по депозитним рахункам.

Вирішуючи спір суд першої інстанції не прийняв до уваги, що з моменту укладення шлюбу (30.08.2008 року) до моменту придбання спірної квартири (18.02.2009 року) сторони перебували у шлюбі 5,5 місяців. Суд не перевірив доводи ОСОБА_3 та не зясував джерело наявності таких коштів саме у розмірі 200200,00 грн..

Так суд виходив з того, що обидва з подружжя мали певні грошові заощадження та їх частки у придбаній квартирі є рівними. Проте такий висновок суду не відповідає обставинам справи.

Суд не звернув уваги на неналежність поданих ОСОБА_4 доказів.

Так, на підтвердження наявних у ОСОБА_4 грошових коштів вона надала довідку на імя ОСОБА_11 з ПАТ «Укрсоцбанк»(т.4, арк.. 181), згідно з якою ОСОБА_11 мала депозитний рахунок на суму 11 500,00 грн., які було знято 22.09.2008 року.

Проте ця довідка не заслуговує на увагу оскільки свідчить виключно про те, що вказана особа ОСОБА_11 мала діючий депозитний рахунок на суму 11500,00 грн., однак, цей рахунок не має відношення до сторін по справі.

Також твердження ОСОБА_4, що її мати подарувала їй половину коштів за один раз у розмірі 10000,00 грн., одразу після того, як зняла їх з депозиту не заслуговують на увагу.

Суд прийняв до уваги такі твердження ОСОБА_4, і прийшов до висновку, що вказані кошти дійсно були подаровані позивачці її матірю. Однак, згідно з ч.5 ст. 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Отже, твердження ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_11 подарувала їй свої кошти не відповідають дійсності, так як єдиним належним доказом дарування вказаних коштів міг бути виключно нотаріально посвідчений договір дарування валютних цінностей, до яких згідно Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" відноситься і гривня, і долари США.

Виписку по вкладному депозитному рахунку, згідно з якою ОСОБА_4 17.03.2008 року з депозитного рахунку (ПАТ «ОСОБА_9 ОСОБА_10») було знято 11826,88 грн. (т.4, арк.. 182). Однак, дана виписка по рахунку №26358776891 в ПАТ «ОСОБА_9 ОСОБА_10» також не заслуговує на увагу, так як свідчить виключно про те, що ОСОБА_4 16.03.2007 року (за півтора року до одруження) поклала на рахунок 5000,00 грн. і зняла вказані кошти за півроку до одруження, і за цілий рік до придбання спірної квартири. Жодних доказів, які б підтверджували факт існування цих коштів саме на момент придбання спірної квартири, навіть на момент укладення шлюбу, збереження їх у схоронності цілий рік, ОСОБА_4 не надала.

Довідка з ПАТ «Метабанк», згідно з якою ОСОБА_4 мала у цій установі банківський вклад в розмірі 10000,00 грн., який було повернуто 15.09.2007 року (т.4, арк.. 183) також не заслуговує на увагу, так як стверджує лише про те, що вона мала депозит в даному банку у розмірі 10000,00 грн. у період з 15.06.2007 року по 15.09.2007 року, тобто більше ніж за рік до реєстрації шлюбу і за півтора роки до придбання спірної квартири.

Також виписка з ПАТ «ОСОБА_9 ОСОБА_10» по рахунку №26301642499, згідно з якою ОСОБА_4 мала депозитний рахунок у цьому банку у розмірі 6800,00 доларів США у період з 09.07.2009 року по 09.09.2009 року не може бути прийнята до уваги, так як вона підтверджує факт внесення і отримання коштів подружжям, перебуваючи у шлюбі, у період з 09.07.2009 року по 09.09.2009 року, тобто через півроку після придбання спірної квартири, і через рік після одруження, що взагалі не може свідчить про наявність грошових коштів до часу покупки квартири, так як ці кошти вносилися в кінці липня 2009 року, а спірна квартира була придбана у лютому 2009 року, тобто покупка квартири передувала цьому депозиту.

Довідка з ПАТ «Укрсоцбанк», згідно з якою ОСОБА_4 у цій установі мала рахунок на суму 10000,00 грн., які було покладено 09.07.2007 року і зняті 16.06.2008 року також не може бути прийнята до уваги, оскільки кошти за цим депозитом були зняті до укладення шлюбу.

Отже при оцінці наявних в матеріалах справи доказів судом не враховано приписів ч.2 ст. 59 ЦПК України, згідно якої обставини справи, що за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючі інші докази суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст. 60 ЦПК України).

В порушення цих вимог закону суд припустив, що ОСОБА_4 внесла в рахунок придбання квартири свої заощадження, які вона зняла з депозитів до реєстрації шлюбу і придбання квартири.

Суд необґрунтовано не прийняв до уваги покази свідка ОСОБА_10 проте, що подружжя спільно спірну квартиру не придбавали. Свідку достойменно було відомо, і він повідомив про це суду, що ОСОБА_3 особисто за свої кошти придбав спірну квартиру не з метою проживання, не в інтересах сімї, а виключно з метою збереження грошових коштів, шляхом їх вкладення у нерухоме майно, так як вже не довіряв банківській сфері.

Крім того, необхідність збереження коштів шляхом вкладення у нерухоме майно виникла у ОСОБА_3 ще до шлюбу, що підтверджується договором із агентством нерухомості від 12.05.2008 року (шлюб сторони уклали 30.08.2008 р.)

Зазначене свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до поверхневого вирішення спору і неправильного застосування норм матеріального права.

Отже, висновок суду про те, що ОСОБА_4 також приймала участь у придбанні спірної квартири коштами, які були розміщені нею на депозитах ще до шлюбу, є хибним,

Відмовляючи у задоволенні позову щодо розподілу депозиту у розмірі 10000,00 доларів США суд першої інстанції виходив з того, що відповідач за первісним позовом не довів, що ОСОБА_4 використала ці кошти на свій розсуд проти його волі і не в інтересах сімї чи не на її потреби.

Проте з таким висновком суду також не можна погодитись.

Так згідно роз'яснень п.п.23,24постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, (а не на час розірвання шлюбу) з'ясовувати джерело і час його придбання.

Отже, суд повинен здійснити поділ майна, наявного не на час розлучення за рішенням суду, а на час припинення спільного ведення господарства.

Факт того, що ми перестали спільно проживати і вести спільне господарство з жовтня 2013 року, підтверджується тим що сторони перестали існувати як подружжя, жили за різними адресами, і ОСОБА_5 звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із позовом про розірвання шлюбу.

До розірвання шлюбу в суді ОСОБА_4, без згоди ОСОБА_5, 24.10.2013 року зняла грошові кошти, які знаходилися в Банку на підставі договорів банківського вкладу.

Факт того, що з 01.10.2013 року сторони перестали проживати спільно і перестали вести спільне господарство підтверджується особистою заявою ОСОБА_4, яка міститься в письмовому вигляді в матеріалах справи (том 4 а.с.26), і свідчить про особисте визнання нею цієї обставини.

Сама ОСОБА_4 визнала той факт, що з жовтня 2013 року перестали вести спільне господарство, проживали окремо, що підтверджується її особистою заявою на адресу органу опіки та піклування по Жовтневому району м. Запоріжжя, а саме Голові районної адміністрації ЗМР по Жовтневому району м. Запоріжжя від 01.10.2014 року (сторінка заяви №2, абз. 4).

Також до позовної заяви ОСОБА_4 про поділ майна подружжя була додана претензія (вимога) від 12.12.2013 року, в якій позивачка пропонувала розподілити майно, придбане за період шлюбу у добровільному порядку. Вказана претензія була відправлена ОСОБА_4 з адреси її дійсного проживання (АДРЕСА_5) на адресу ОСОБА_3 (АДРЕСА_6) , після того як в жовтні 2013 року сторони припинили спільно проживати як подружжя. Вказане підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, додане до позовної заяви ОСОБА_4

Сам факт пропозиції позивачки про поділ коштів свідчить про те, що ці кошти були коштами спільними, заощадженими родиною і вкладеними родиною на депозит на імя ОСОБА_4

З огляду наведеного судова колегія вважає, що всі наведені докази підтверджують факт того, що саме з жовтня 2013 року колишнє подружжя спільно не проживало і не вело спільного господарства і кошти в сумі 10000 доларів США являються спільними коштами подружжя які підлягають розподілу в рівних частках.

Вирішуючи спір в частині відчуженого ОСОБА_3 легкового Nissan Qashqai суд виходив з вартості його оцінки за експертним дослідженням, а не з вартості на день його відчуження.

Однак з такими висновками суду теж погодитись не можна.

Встановлено, що 27.02.2014 року автомобіль NISSAN QASHQAI, 2011 року випуску, кузов SJNFBAJ10U2309241, 17.08.2011 року зареєстрований за ОСОБА_3 був ним проданий на підставі довідки рахунку ВІА 356085 за 118407 грн. 19 коп. (том 3 а.с.44).

Приймаючи до уваги , що вказаний автомобіль було продано ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_4 , то відповідач в силу ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК України має відшкодувати позивачу 1/2 частину його вартості.

Посилання ОСОБА_4 на те, що вартість автомобіля має визначатися за експертним дослідженням на час розгляду справи являються безпідставними, оскільки дійсна вартість майна на час розгляду справи визначається у разі його поділу в натурі, а оскільки вказаний автомобіль було відчужено відповідачем, то позивач має право на 1/2 частину тієї суми, за яку він був проданий.

Таким чином, на момент розгляду справи про поділ майна подружжя автомобіль у подружжя відсутній, і належить іншій особі, отже таке майно відсутнє в натурі, натомість в натурі наявні грошові кошти, отримані у звязку із відчуженням автомобілю на підставі довідки-рахунку у сумі 118407, 19 грн.

Отже, правильним буде стягнення на користь ОСОБА_4 ? частини від 118407, 19 грн., з урахуванням того, що ОСОБА_4 не заявляла вимог про визнання правочину стосовно продажу спірного автомобілю недійсним.

Крім того, факт отримання ОСОБА_3 грошових коштів від продажу автомобіля у сумі 118407, 19 грн. підтверджується даними ДПІ, які містяться в матеріалах справи т.3, ст. 214 (оборотня сторона).

Так із відповіді ДПІ вбачається, що саме 118407,19 грн. було перераховано від ТОВ «Автовертикаль» (комісіонером) ОСОБА_3 як кошти , сплачені за купівлю-продаж автомобілю. Саме вказані 118407,19 грн. визначені компетентним органом як дохід від продажу даного рухомого майна.

Ціна, яка була зазначена в довідці рахунку, була реальною ринковою ціною на день відчуження автомобілю, так як згідно вимог чинного законодавства (які зазначалися в запереченнях на позовну заяву) з метою оподаткування ціна, зазначена у графі «вартість» довідки-рахунку, повинна бути не нижчою оціночної вартості такого майна, визначеної в порядку, передбаченомуЗаконом України від 12.07.2001р. № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Крім того проведене експертне дослідження вартості спірного автомобіля, яке проведено за ухвалою суду від 26.06.2015 року являється сумнівним, оскільки проведено в порушення Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна № N 142/5/2092 від 24.11.2003 року «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» без огляду самого транспортного засобу, урахування технічних та технологічних характеристик, умов його експлуатації, обслуговування та зберігання, технічного стану.

Таким чином з огляду наведеного судова колегія вважає доведеним та підлягає визнанню особистою приватною власністю ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_7.

Частка ОСОБА_4 з вартості автомобіля 118407 грн. 19 коп. складає 59203 грн. 60 коп., автомобіль залишається за правом відчуження за відповідачем. Частка ОСОБА_3 з 10000 доларів США, що за курсом НБУ на 25.06.2015 року 211700 грн. складає 105850 грн.

Отже з боку ОСОБА_4 підлягає компенсація на користь ОСОБА_3 ( 105850 59203 ) складає 46646 грн.

В порядку статті 88 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати за рахунок ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за подачу зустрічного позову 1900 грн., збільшення вимог 270 грн., за подачу апеляційної скарги 7579 грн., а всього 9749 грн.

Судова колегія приходить до висновку, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі ст. 309 ЦПК України рішення суду скасовує та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовів.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2016 рокупо цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особистою власністю одного з подружжя та поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( зареєстрований за адресою, ІНФОРМАЦІЯ_3) квартири АДРЕСА_7, загальною площею 35,43 кв.м.

Визнати спільно. сумісною власністю транспортний засіб автомобіль легковий NISSAN QASHQAI, ідентифікаційний номер двигуна (VSN) SGNFBAG10V2309241 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та грошові кошти в сумі 10000 США, що еквівалентно 217700 грн. за курсом НБУ, які перебували на депозиті в ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу, відкритим на імя ОСОБА_4 12.09.2013 року.

Майно, придбане за час шлюбу сторін, поділити наступним чином.

Залишити право власності легкового автомобілю NISSAN QASHQAI, 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 за ОСОБА_3 на час продажу.

Стягнути з ОСОБА_4 різницю у вартості майна, що підлягає розподілу 46646 грн. 40 коп. на користь ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3. судові витрати в сумі 9749 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: