Рішення № 58972373, 15.07.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/18328/15-ц Номер провадження 22-ц/775/964/2016

Єдиний унікальний номер 234/18328/15-ц

Номер провадження 22-ц/775/964/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Фоміна Ю.В.

Доповідач Корчиста О.І.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 липня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Дундар І.О., Тимченко О.О.

за участі секретаря Чуряєва В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 лютого 2016 року по цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави та зобовязання вчинити певні дії,

встановив:

У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі за текстом ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому зазначало, що 23 жовтня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі за текстом ПАТ «ВТБ Банк») і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №R52110473843В (далі за текстом Кредитний договір №1) відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 148 100 гривень із процентною ставкою 0,01% річних та строком повернення до 23 жовтня 2020 року. Для забезпечення виконання основного зобовязання 23 жовтня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_1 було укладено Договір застави транспортного засобу, а саме: автомобілю марки KIA, модель Carens, тип легковий універсал, 2012 року випуску, колір бежевий, реєстраційний номер АН7880ЕС, який належить на праві власності ОСОБА_1, за №R52110473843В-Z1, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2, реєстраційний №1203.

Крім того вказував, що 20 березня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» і відповідачем було укладено кредитний договір №R52110211592В (далі за текстом Кредитний договір №2), відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 120000,00 гривень із процентною ставкою 20% річних та строком повернення до 20 березня 2019 року. Для забезпечення виконання даного зобовязання 20 березня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_1 було укладено Договір застави транспортного засобу, а саме: автомобіль марки KIA, модель RIO, тип легковий універсал, 2012 року випуску, колір білий, реєстраційний номер АН0576НТ, який належить на праві власності ОСОБА_1, за №R52110211592В, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстраційний №660.

22 червня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено Договір відступлення прав вимоги грошових зобовязань за фінансовими кредитами №220615нв, відповідно до якого, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитними договорами №1 та №2. Також, 22 червня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено Договір відступлення прав вимоги за договорами застави №220615зп. В державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) Первісним кредитором здійснено зміну заставодержателя з ПАТ «ВТБ Банк» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», на підставі чого позивач набув права заставодержателя відносно транспортних засобів, що є забезпеченням виконання зобовязань. На виконання вимог закону позивачем, як ініціатором звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, до початку процедури були зареєстровані відомості про звернення стягнення відносно предмета застави.

ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», посилаючись на те, що ОСОБА_1 починаючи з 23 липня 2014 року припинила виконувати кредитні зобовязання, порушуючи вимоги Кредитного договору від 23 жовтня 2013 року, а починаючи з 19 липня 2014 року Кредитного договору від 20 березня 2012 року, у звязку з чим виникла заборгованість у розмірі 391236,10 гривень, а саме: заборгованість за Кредитним договором від 23 жовтня 2013 року в розмірі 137239,71 гривень, заборгованість по відсотках 13,49 гривень, заборгованість по комісії 17327,70 гривень, заборгованість за Кредитним договором від 20 березня 2012 року в розмірі 84 072,74 гривень, заборгованість по відсотках 8,42 гривень, заборгованість по комісії 16 800 гривень, та з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України, що станом на 21 жовтня 2015 року становить 135774,04 гривень, просило в рахунок погашення зазначеної заборгованості за Кредитними договорами перед ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» звернути стягнення на предмети застави у вигляді автомобілів шляхом визнання за позивачем права власності на них.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 29 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення є необґрунтованим.

В судове засідання представник ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не зявився, повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи, подав клопотання про розгляд справи без його участі, апеляційну скаргу просив задовольнити.

В судовому засіданні ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, що не зявились, оскільки відповідно до вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із розясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вище нормам закону рішення суду першої інстанції не відповідає за наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 березня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №R52110211592В, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 120000 гривень із процентною ставкою 20% річних та строком повернення до 20 березня 2019 року. Для забезпечення виконання даного зобовязання 20 березня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_1 було укладено Договір застави транспортного засобу №R52110211592В, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстраційний №660.

Крім того, встановлено, 23 жовтня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №R52110473843В, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 148100,00 гривень із процентною ставкою 0,01% річних та строком повернення до 23 жовтня 2020 року. Для забезпечення виконання основного зобовязання 23 жовтня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_1 було укладено Договір застави транспортного засобу №R52110473843В-Z1, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2, реєстраційний №1203.

Отримання кредитних коштів за кредитними договорами в розмірі 120000 гривень та 148100 гривень у суді першій інстанції не заперечувався.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», суд першої інстанції виходив з того, що відсутні достатні правові підстави для його задоволення, оскільки суду не надано допустимими та переконливих доказів про те. що позивач набув права вимоги як новий кредитор, всі документи, що надані позивачем до суду не завірені належним чином, на вимогу суду оригінали документів не подані з причин, які суд визнав неповажними. Також, суд першої інстанції виходив з того, що в Договорі про відступлення права вимоги грошових зобовязань за фінансовими кредитами №220615нв відсутні розділи «2.Предмет договору» та «4.Ціна договору та порядок оплати», суду не надано докази оплати по даному договору. Що є суттєвим, оскільки згідно п.3.1.3 цього договору право вимоги переходить до нового кредитора з моменту зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора. Договір відступлення права вимоги, наданий суду позивачем, нотаріально не засвідчений.

З такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають нормам матеріального та процесуального права, за наступних підстав.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 137 ЦПК України особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобовязані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом пяти днів з дня отримання ухвали.

З наявного в матеріалах справи повідомлення ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про неможливість надати докази, зареєстрованого судом 26 лютого 2016 року вх.№6697, вбачається, що позивач повідомляє про неможливість подання до суду оригіналів документів, з посиланням на поважність причин таких дій.

В порушення зазначеної норми процесуального закону, суд першої інстанції не зясував процесуальну можливість забезпечення всебічного та повного зясування обставин справи та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зі змісту наявної в матеріалах справи копії кредитного договору №R52110473843В вбачається, що 23 жовтня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 148100 гривень із процентною ставкою 0,01% річних та строком повернення до 23 жовтня 2020 року. (а.с.4-8)

Згідно копії договору застави №R52110473843В-z1 від 23 жовтня 2013 року для забезпечення виконання основного зобовязання за кредитним договором від 23 жовтня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_1 було укладено Договір застави транспортного засобу, а саме: автомобілю марки KIA, модель Carens, тип легковий універсал, 2012 року випуску, колір бежевий, реєстраційний номер АН7880ЕС, який належить на праві власності ОСОБА_1, за №R52110473843В-Z1, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2, реєстраційний №1203. (а.с.15-16)

Крім цього, згідно копії кредитного договору №R52110211592В вбачається, що 20 березня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно якого остання отримала кредит у сумі 120000 гривень із процентною ставкою 20% річних та строком повернення до 20 березня 2019 року. (а.с.9-13)

Для забезпечення виконання даного зобовязання 20 березня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_1 було укладено Договір застави транспортного засобу №R52110211592В, а саме: автомобілю марки KIA, модель RIO, тип легковий універсал, 2012 року випуску, колір білий, реєстраційний номер АН0576НТ, який належить на праві власності ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстраційний №660. (а.с.109)

Крім цього, 22 червня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено Договір відступлення прав вимоги грошових зобовязань за фінансовими кредитами №220615нв, відповідно до якого, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитними договорами №R52110473843В від 23 жовтня 2013 року та №R52110211592В від 20 березня 2012 року. (а.с.21)

Також, 22 червня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено Договір відступлення прав вимоги за договорами застави №220615зп. В державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) Первісним кредитором здійснено зміну заставодержателя з ПАТ «ВТБ Банк» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», на підставі чого позивач набув права заставодержателя відносно транспортних засобів, що є забезпеченням виконання зобовязань. На виконання вимог закону позивачем, як ініціатором звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, до початку процедури були зареєстровані відомості про звернення стягнення відносно предмета застави. (а.с.23)

Відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно розрахунку заборгованості з 23 липня 2014 року відповідач припинила виконувати кредитні зобовязання, порушуючи вимоги Кредитного договору від 23 жовтня 2013 року, а починаючи з 19 липня 2014 року Кредитного договору від 20 березня 2012 року, внаслідок чого за зазначеними кредитними договорами утворилась заборгованість.

22 червня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» і ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовим кредитами (а. с. 21-22).

Відповідно до вимог пункту 5.2 цього договору сторони підписали акт приймання-передачі документації, який є підтвердженням відступлення прав вимоги за кредитними зобов'язаннями, в тому числі за даними кредитними договорами щодо зобов'язання відповідача перед кредитором (а.с.24).

Згідно зі ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині 2 статті 517 ЦК України, передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Відповідно до ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Звернення стягнення на рухоме майно регламентується Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1215-IV.

Так, відповідно до статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1215-IV, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

В обґрунтування позову позивач надав суду витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна звернення стягнення відповідно до Договору відступлення права вимоги за договором застави від 22 червня 2015 року.( а.с.121)

За приписами частини 2 статті 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1215-IV, якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження зобовязання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобовязаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. Якщо боржник не виконує обовязок щодо передачі предмета обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що боржник ОСОБА_1 не виконала обовязок щодо передачі предмета обтяження у володіння обтяжувача, тому позивач мав право звернутися до суду про звернення стягнення на підставі рішення суду.

Розглядаючи питання про повідомлення відповідача про суму заборгованості за кредитним договором та надіслання позивачем вимоги щодо сплати заборгованості, колегія апеляційного суду виходить з наступного.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч. 3 ст.10 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 статті 59 ЦПК України, передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду вважає за можливе дослідити нові докази позивача, а саме повідомлень відповідача про відступлення права вимоги від 22 червня 2015 року (а.с.124,125), вимоги про погашення кредитної заборгованості у сумі 100881,16 гривень та у сумі 154580,90 гривень від 22 червня 2015 року (а.с.124,125) та копію списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів з печаткою пошти (а.с.126), оскільки ці докази мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Розмір заборгованості підтверджений наданим розрахунком заборгованості за кредитним договором від 23 жовтня 2013 року, зі змісту якого вбачається, що загальна сума заборгованості становить 152 476,49 гривень та складається із заборгованості за кредитом 84 072,74 гривень, за відсотками 8,42 гривень, заборгованості за комісією в розмірі 16 800 гривень, 3% річних в розмірі 3 178,64 гривень та індексу інфляції в розмірі 48 416,69 гривень.

За кредитним договором від 20 березня 2012 року вбачається, що сума заборгованості становить 238 759,61 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 137 239,71 гривень, за відсотками в розмірі 13,49 гривень, заборгованості по комісії в розмірі 17 327,70 гривень, 3% річних в розмірі 5 143,67 гривень та індексу інфляції в розмірі 79 035,04 гривень.

Із положення ст.625 ЦК України вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший відсоток не встановлений договором.

Згідно розрахунку наданого позивачем за кредитним договором від 23 жовтня 2013 року 3% річних складають 3 178,64 гривень, індекс інфляції складає 48 416,69 гривень.

Згідно розрахунку наданого позивачем за кредитним договором від 20 березня 2012 року 3% річних складають 5 143,67 гривень, індекс інфляції складає 79 035,04 гривень.

Наданими позивачем письмовими доказами, а саме: повідомленням про відступлення права вимоги від 22 червня 2015 року за кредитним договором від 20 березня 2012 року №R52110211592B (а.с.124), вимогою про погашення кредитної заборгованості у сумі 100881,16 гривень від 22 червня 2015 року (а.с.124), повідомленням про відступлення права вимоги від 22 червня 2015 року за кредитним договором від 23 жовтня 2013 року №R52110473843B (а.с.125), вимогою про погашення кредитної заборгованості у сумі 154580,90 гривень від 22 червня 2015 року (а.с.125) та копією списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів з печаткою пошти. (а.с.126) підтверджується посилання позивача щодо дотримання порядку звернення до суду на заставлене майно, оскільки вбачається, що позивачем виконані вимоги Кредитного договору, Договору застави, в якому в п.п. 5.2.1, 5.2.2 Кредитного договору визначено право заставодержателя вимагати дострокового повернення кредиту, а саме вимагати від Позичальника здійснити дострокове повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати відправлення Позичальнику відповідного повідомлення з вимогою дострокового повернення кредиту, а також відповідно до п. 5.3.6 Договору на письмову вимогу Банку здійснити дострокове повернення кредиту у випадках, передбачених п. 5.2.1 Договору, протягом 30 календарних днів з дати відправлення Банком відповідної вимоги.

Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи доказів та обставин справи, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність у позивача права на звернення стягнення на предмети застави за вищенаведеними кредитними договорами, а тому, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати.

Відповідно до матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду першої інстанції з позовом сплатив судовий збір у сумі 5868,54 гривень, за подачу апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у сумі 6455,39 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

вирішив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» задовольнити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 лютого 2016 року скасувати.

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави та зобовязання вчинити певні дії задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором №R52110211592B від 20 березня 2012 року в розмірі 238 759,61 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 137 239,71 гривень, за відсотками в розмірі 13,49 гривень, заборгованості по комісії в розмірі 17 327,70 гривень, 3% річних в розмірі 5 143,67 гривень та індексу інфляції в розмірі 79 035,04 гривень звернути стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль марки KIA, модель RIO, тип легковий універсал, 2012 року випуску, колір білий, реєстраційний номер АН0576НТ, який належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом передачі права власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» право власності на предмет застави - автомобіль марки KIA, модель RIO, тип легковий універсал, 2012 року випуску, колір білий, реєстраційний номер АН 0576 НТ.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором №R52110473843B від 23 жовтня 2013 року в розмірі 152 476,49 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом 84 072,74 гривень, за відсотками 8,42 гривень, заборгованості за комісією в розмірі 16 800 гривень, 3% річних в розмірі 3 178,64 гривень та індексу інфляції в розмірі 48 416,69 гривень звернути стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль марки KIA, модель Carens, тип легковий універсал, 2012 року випуску, колір бежевий, реєстраційний номер АН7880ЕС, який належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом передачі права власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» право власності на предмет застави - автомобіль марки KIA, модель Carens, тип легковий універсал, 2012 року випуску, колір бежевий, реєстраційний номер АН7880ЕС.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» судові витрати в розмірі 12 323,93 гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на нього може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді