Ухвала суду № 58970849, 30.06.2016, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/8375/15-ц

Категорія 26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року Подільський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретаря Калашніковій Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» (далі ПАТ «Ерде Банк»), ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним кредитний договір № К-28/12 від 21.03.2012 р., укладений між його дружиною ОСОБА_2 та ПАТ «Ерде Банк».

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2016 року, за апеляційною скаргою позивача, було скасовано ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 23.10.2015 р. про залишення вищевказаного позову ОСОБА_1 без розгляду з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

По справі неодноразово призначались судові засідання, однак позивач, який повідомлявся про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, в судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заява про розгляд справи за його відсутності не надходила.

Відповідач - ПАТ «Ерде Банк» в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, відповідно до вимог закону, про причини неявки суд не повідомлено.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з'являлася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, відповідно до вимог закону, про причини неявки суд невідомі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду за таких підстав.

Про розгляд справи позивач був повідомлений належним чином за адресою, яку зазначив у позовній заяві, проте у судові засідання жодного разу не з'явився, всі судові повістки повернуті поштовим відділенням без вручення з відміткою на закінчення строку зберігання.

Приписами ст.74 ч.7 ЦПК України встановлено, що в разі непроживання особи за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.

Згідно з матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 працює юрисконсультом в ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» (арк.спр.114).

Як вбачається з матеріалів справи, в судове засідання 16.06.2016 р. позивач, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення судової повістки позивачу за місцем його роботи (арк.спр.128), в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надав. На підставі ст.169 ч.1 п.3 ЦПК України розгляд справи було відкладено на 30.06.2016 р.

В судове засідання 30.06.2016 р. позивач, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення судової повістки позивачу за місцем його роботи (арк.спр.141), в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надав.

Згідно із п.3 ч.1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання та від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

При цьому, судом враховуються відповідні положення законодавства, згідно яких на відміну від аналогічного положень раніше чинної редакції п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, в якому зазначалось про повторну неявку до суду без поважних причин, у п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України у редакції Закону від 07.07.2010 р. зазначено, що суд залишає заяву без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Тобто, не вказано про врахування поважності причин повторної неявки позивача. Зазначені зміни до законодавства внесені з метою недопущення зловживання особами, які беруть участь у справі, своїми процесуальними правами (ч. 3 ст. 27 ЦПК України). Положення п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України повинні враховуватись у системному та логічному зв'язку із положенням ст. 169 цього Кодексу, згідно з якою суд відкладає розгляд справи лише в разі першої неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача без поважних причин (п. 3 ч. 1 ст. 169 ЦПК України), при повторній неявці належним чином повідомленого позивача, від якого не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду. Отже, законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності явки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто, не вказує на врахування судом поважності причин при повторній неявці позивача до суду (другої підряд). Це пов'язано із дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Крім того, таке положення закону пов'язане із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою ст. 157 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р.. При цьому, законодавець передбачив баланс захисту прав як позивача, який повторно не з'явився в судове засідання (незалежно від причин неявки), так і відповідача, який у зв'язку з такою неявкою вимушений витрачати свої час та кошти. Так, для відповідача - це є залишення заяви без розгляду з правом на компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 3 ст. 89 ЦПК України), а для позивача - це право на повторне звернення до суду з тим самим позовом (ч. 2 ст. 207 ЦПК України).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 р. та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 р. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. У зв'язку з наведеним, положення п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України якими передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» вказано на те, що строки, встановлені ЦПК України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів.

Пунктом 3 вказаної вище постанови Пленуму ВССУ судам дано роз'яснення на те, що, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків у цивільних справах є, в т.ч. і правова та фактична складність справи; поведінка заявника, характер процесу та його значення для заявника.

Як вбачається з матеріалів справи, вона не уявляє собою великої складності, оскільки є звичайним спором щодо оспорювання правочину.

Крім того, оцінюючи поведінку позивача, суд виходить з того, що позивач недобросовісно користується своїми процесуальними правами на участь в судовому засідання, оскільки, будучи фахівцем в галузі права та достовірно знаючи вимоги ЦПК України, навмисно не отримує судові повістки та не з'являється в судове засідання. Така процесуальна поведінка позивача відбувалася як з часу подання позову (в липні 2015 р.), так і після задоволення його апеляційної скарги і повернення справи з апеляційного суду (в січні 2016 р.).

Оцінюючи характер процесу та його значення для заявника, слід врахувати, що за весь час перебування справи у провадженні районного суду, позивач жодного разу не з'явився в судове засідання, що свідчить про байдужість до руху справи, при цьому, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи та знаючи про можливість розгляду справи без його участі, відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності не надає, чим умисно затягує розгляд справи. Та позбавляє суд можливості постановити рішення по суті заявлених вимог. Вказане також не підтверджує значимості цієї справи для позивача та свідчить про те, що позивач зацікавлений саме в тривалому розгляді справи в суді.

З огляду на те, що позивач повторно не з'явився в судове засідання та не подавав заяву про розгляд справи за його відсутності, а строк розгляду цивільних справ, встановлений ст.157 ЦПК України, сплинув через неналежну процесуальну поведінку позивача, в т.ч. і його неявку, суд приходить до висновку, що вищевказана позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Частиною 2 ст.207 ЦПК України передбачено, що особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно. Тому, залишення позову без розгляду не позбавляє позивача права повторного зверення до суду для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.169 ч.3, 207 ч.1 п.3, 208-210, 293 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Ерде Банк», ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання через Подільський районний суд міста Києва апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня отримання її копії.

Ухвала набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяН. М. Ларіонова