Ухвала суду № 58968663, 13.07.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/1503/15-ц Головуючий у І інстанції Ярошенко С. М.Провадження № 22-ц/780/3749/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 38 13.07.2016

УХВАЛА

Іменем України

13 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: Ігнатченко Н.В.,

суддів: Антоненко В.І., Поліщука М.А.,

за участю секретаря: Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право власності та договору дарування недійсним, визнання права власності на майно в порядку спадкування,

у с т а н о в и л а:

В липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 16 грудня 1991 року помер його батько ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини квартири № 2 в будинку по вул. Набережна, 3 у м. Сквира Київської області. Дана квартира набута спадкодавцем у період перебування в шлюбі з ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 1991 року. Позивач прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, а саме: доглядав за спадковим будинком, ремонтував господарські будівлі та споруди, користувався речами та предметами побуту, які належали батькові, ремонтував його автомобіль, а тому має право на 1/4 частину спірної квартири. 4 лютого 2013 року дружина батька померла. Спадкоємцем першої черги є її син - відповідач ОСОБА_3

Позивач вказав, що під час виготовлення технічного паспорту на квартиру йому стало відомо, що за життя ОСОБА_6 оформила право власності на спадкове майно на себе та подарувала 54/100 частини квартири відповідачу згідно договору дарування від 5 лютого 2010 року. 12 липня 2014 року відповідач також отримав свідоцтво про право на спадщину, яка складається з 46/100 частини спірної квартири. На підставі договору дарування від 18 липня 2014 року ОСОБА_3 подарував квартиру відповідачу ОСОБА_4

Враховуючи, що вказаними діями відповідачів порушено право позивача на отримання 1/4 частини спадкового майна після смерті батька, а договір дарування укладений з метою створення перешкод у повернені спадщини та без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, ОСОБА_2 просив суд встановити факт, що квартира № 2 в будинку по вул. Набережна, 3 у м. Сквира Київської області є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6; встановити факт прийняття ним спадщини після смерті батька ОСОБА_5 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину від 20 жовтня 1992 року, яке видане Сквирською державною нотаріальною конторою на імя ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_5 в частині спадкування 1/4 частини вказаної квартири; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину від 12 липня 2014 року, яке видане приватним нотаріусом Сквирського районного нотаріального округу ОСОБА_7 на імя ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 у частині спадкування 1/4 вказаної квартири; визнати недійсним договір дарування вказаної квартири від 18 липня 2014 року, укладений між відповідачами; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину квартири № 2 в будинку по вул. Набережна, 3 у м. Сквира Київської області після смерті батька ОСОБА_5, який помер 16 грудня 1991 року.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 30 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В апеляційній скарзі позивач зазначив, що він у повній мірі надав суду докази на підтвердження факту прийняття спадщини після смерті батька, однак вони не були належним чином оцінені судом першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених вимог, зокрема того, що позивач протягом шести місяців після смерті батька вчинив дії, які свідчать про фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 грудня 1991 року помер батько позивача та відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини квартири № 2 в будинку по вул. Набережна, 3 у м. Сквира Київської області, яка набута спадкодавцем у період перебування в шлюбі з ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 1991 року.

Спадкоємцями за законом першої черги були діти: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та дружина ОСОБА_6, яка на день відкриття спадщини проживала разом зі спадкодавцем.

20 жовтня 1992 року Сквирською державною нотаріальною конторою на імя ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності за реєстровим № 1867 та свідоцтво про право на спадщину за реєстровим № 1870 на квартиру № 2 в будинку по вул. Набережна, 3 у м. Сквира Київської області.

5 лютого 2010 року ОСОБА_6 подарувала 54/100 частини даної квартири відповідачу ОСОБА_3 згідно нотаріально посвідченого договору дарування.

4 лютого 2013 року ОСОБА_6 померла.

В подальшому у приватного нотаріуса Сквирського районного нотаріального округу ОСОБА_7 відповідач отримав свідоцтво про право на спадщину від 12 липня 2014 року за реєстровим № 595, яка складається з 46/100 частини спірної квартири.

На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 18 липня 2014 року ОСОБА_3 подарував квартиру дружині ОСОБА_4

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України суд здійснює цивільне судочинство на засадах змагальності сторін, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, передбачених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

Відповідно до ст. ст. 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.

Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно з положеннями ст. ст. 549, 554ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (ст. ст. 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.

Відповідно до ст. 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Згідно із ч. 2 п. 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції УРСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, що була чинною до 7 липня 1994 року, доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, технічного паспорту на автомобіль чи мотоцикл або свідоцтва на моточовен та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користуватися яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Проте матеріали справи не містять доказів того, що позивач протягом встановленого законом строку після смерті батька вчиняв певні дії, які свідчать про прийняття спадщини, а його воля знайшла своє вираження у фактичному вступі в управління чи володіння спадковим майном, що передбачено ст. 549 ЦК УРСР.

Наведене дає підстави вважати, що позивач фактично відмовився від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 у 1991 році, а відтак позбавлений права вимоги про оскарження свідоцтв про право на спадщину та укладених правочинів, стороною яких він не був.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 10 і ст. ст. 212, 214 ЦПК України такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на матеріалах справи, суд сприяв повному й всебічному з'ясуванню дійсних обставин справи, які мають визначальне значення для правильного її вирішення, розяснив позивачу та його представнику право на подання належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог та попередив про наслідки невчинення таких дій, а тому висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позову є обґрунтованим.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313 315, 316 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: В.І. Антоненко

ОСОБА_8