Рішення № 58968401, 08.07.2016, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/1180/16-ц

Провадження № 2/369/1207/16

РІШЕННЯ

Іменем України

08.07.2016 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючої судді Ковальчук Л.М., за участю секретаря Рябець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва на право власності на житло, визнання незаконним і скасування розпорядження органу приватизації ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 632/513 від 09 листопада 1993 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання права власності на квартиру недійсним, посилаючись на те, що 15 травня 1993 року органом приватизації ОСОБА_2 міської ради народних депутатів ОСОБА_4 було видано свідоцтво на право власності на житло-квартиру № 55 в будинку № 4 по вул. Жуковського в м. Боярка, Києво-Святошинського району, Київської області. Квартира зареєстрована в КМБПУ на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності і внесена в реєстрову книгу за № 4769/55. В заяві до органу приватизації ОСОБА_2 міської ради народних депутатів були зазначені: «Власник квартири ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою 31 серпня 1974 року, член сім»ї ОСОБА_1 зареєстрований 22 червня 1990 року та ОСОБА_5 зареєстрована за адресою 15 серпня 1988 року, але виписана з квартири 08 грудня 1989 року, і в ній не проживає».

В свідоцтві про право власності на житло зазначено, що квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім»ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов»язковими визначеннями уповноваженого власника квартири (будинку).

В п. 12 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» зазначено, що службові особи та громадяни при порушенні вимог закону несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Виходячи з нових обставин він став з юридичної точки зору безхатченком. Згідно адвокатського запиту ОСОБА_2 міська рада надала наступні документи: копію розпорядження органу приватизації № 632/513 від 09 листопада 1993 року, копію заяви № 632 від 03 листопада 1993 року, копію довідки про роботу заявника, копію довідки форми № 3.

Але рішення сесії ОСОБА_2 міської ради про передачу квартири у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та довідки ф-4 немає.

Він, ОСОБА_1, дійсно проживає в зазначеній квартирі з 1990 року по даний час, що підтверджується актом депутата та довідкою форми № 3. До моменту приватизації його ніколи не визнавали таким, що втратив право на житло, як цього вимагає ст. 72 ЖК України.

Про те, що він не є співвласником квартири АДРЕСА_1, він дізнався після смерті 20 жовтня 2015 року його батька ОСОБА_4.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсним свідоцтво на право власності на житло-квартиру № 55 в будинку № 4 по вул. Жуковського в м. Боярка, Києво-Святошинського району, Київської області, виданого органом приватизації ОСОБА_2 міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням від 09 листопада 1993 року № 632/513, виданого 15 листопада 1993 року ОСОБА_4, який помер 20 жовтня 2015 року.

Ухвалою суду від 26 квітня 2016 року судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3.

В послідуючому позивач ОСОБА_1 подав суду заяву в порядку вимог ст. 31 ЦПК України, в якій зазначав, що 29 жовтня 2015 року помер його батько ОСОБА_4. Він 17 листопада 2015 року звернувся до ОСОБА_2 державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Державним нотаріусом були зроблені запити щодо майна померлого ОСОБА_4 і при отриманні відповіді він дізнався, що квартира АДРЕСА_2 є власністю його батька ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 листопада 1993 року органом приватизації ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області, право власності зареєстроване в КМБТІ.

Розпорядженням органу приватизації ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області за № 632/513 від 09 листопада 1993 року квартира АДРЕСА_3 в м.. Боярка, Києво-Святошинського району, Київської області була передана в приватну власність ОСОБА_4.

В даний час він звернувся до суду і оскаржив вказане розпорядження органу приватизації та свідоцтво про право власності на житло, видане на ім»я його померлого вже батька ОСОБА_4, так як вважав, що вказані документи порушують його права, і були допущені порушення процедури приватизації житла.

Він постійно проживав і був зареєстрований у даному житлі з 1990 року, що підтверджується актом депутата від 23 січня 2016 року.

Як вбачається з поквартирної картки реєстрації по квартирі АДРЕСА_4, на момент приватизації житла були зареєстровані 2 особи: батько ОСОБА_4 і він, ОСОБА_1, який зареєстрований постійно у даній квартирі з 22 червня 1990 року. Та обставина, що він був на момент приватизації зареєстрований в даній квартирі, також підтверджується копією його паспорта громадянина України, довідкою форми № 3, виданої ОСОБА_2 ГВУЖКГ 22 січня 2016 року.

Позивач ОСОБА_1 вважав, що приватизація житла була проведена органом приватизації ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області з порушенням діючого на момент приватизації законодавства, і при цьому були порушені його права, як члена сім»ї наймача, на безоплатну приватизацію державного житла.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 просив поновити йому строк на подання даного позову до суду, визнати незаконним і скасувати розпорядження органу приватизації ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 632/513 від 09 листопада 1993 року про передачу ОСОБА_4 у приватну власність квартири АДРЕСА_5, визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло на квартиру АДРЕСА_2, видане органом приватизації ОСОБА_2 міської ради 15 листопада 1993 року на ім»я ОСОБА_4, та скасувати його державну реєстрацію.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав і просив його задовольнити.

У судове засідання представник відповідача ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області не з»явився, про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином, суду надані заперечення проти позову, у яких представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову і розглянути справу у відсутності відповідача.

У судовому засіданні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, позов не підтримала і заперечувала проти його задоволення.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, зясувавши дійсні обставини справи, дослідивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 жовтня 2015 року помер ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ОК № 352264 від 17 листопада 2015 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області. Після його смерті відкрилася спадщина, і 17 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_4. 25 листопада 2015 року ОСОБА_3 звернулась із заявою до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_4. Дані обставини підтверджуються копією спадкової справи № 571/2015 Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори до майна померлого 29 жовтня 2015 року ОСОБА_4.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням органу приватизації ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 632/513 від 09 листопада 1993 року про передачу ОСОБА_4 у приватну власність квартири АДРЕСА_5 вирішено було прохання наймача ОСОБА_4, який мешкає за адресою: АДРЕСА_6, задовольнити і передати вказану квартиру в приватну власність.

15 листопада 1993 року Органом приватизації ОСОБА_2 міської ради народних депутатів ОСОБА_4 видано свідоцтво на право власності на житло, а саме на квартиру № 55 по вул. Жуковського в м. Боярка, що належить йому на праві приватної власності. Загальна площа квартири становить 56,3 кв.м.. Вказане свідоцтво видане згідно з розпорядженням (наказом) від 09 листопада 1993 року № 632/513.

Згідно довідки БГ ВУЖКГ від 22 січня 2016 року позивач ОСОБА_1, що мешкає в АДРЕСА_6, зареєстрований за цією адресою з 22 червня 1990 року,особовий рахунок відкритий на ОСОБА_4 (помер).

Як зазначала представник позивача ОСОБА_1, він зареєстрований, постійно проживав і на даний час проживає у вказаній квартирі.

Дані обставини також підтверджуються записами в Будинковій книзі для прописки громадян, що проживають ІНФОРМАЦІЯ_1, кв. 55 по вул. Жуковського в м. Боярка, Києво-Святошинського району, Київської області, довідкою, яка видавалась ОСОБА_4 форми № 3, складеним актом депутата ОСОБА_2 міської ради УІІ скликання Києво-Святошинського району Київської області від 23 січня 2016 року, і поясненнями третьої особи у справі ОСОБА_3, яка підтвердила, що її брат дійсно постійно проживає у вказаній квартирі і на момент її приватизації їхнім батьком ОСОБА_4 також проживав у спірному житлі.

Відповідно до наданої довідки КП «БГ ВУЖКГ» від 22 січня 2016 року ОСОБА_3 дійсно була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 09 червня 1974 року по 25 грудня 1990 року включно.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду-це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сім»ї та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно вимог ч. 2 ст. 8 вказаного Закону передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім»ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов»язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Згідно вимог ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов»язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов»язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно вимог ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Позивач ОСОБА_1 вважав, що приватизація житла була проведена органом приватизації ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області з порушенням діючого на момент приватизації законодавства, і при цьому були порушені його права, як члена сім»ї наймача, на безоплатну приватизацію державного житла. Державним нотаріусом були зроблені запити щодо майна померлого ОСОБА_4 і при отриманні відповіді він дізнався, що квартира АДРЕСА_2 є власністю його батька ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 листопада 1993 року органом приватизації ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області, право власності зареєстроване в КМБТІ. В зв»язку з цим позивач ОСОБА_1 просив поновити йому строк на подання даного позову до суду.

Відповідно до вимог ст. 261 ЦК України, на яку посилається позивач у позові, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно вимог ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Якщо суд визнає поважними причинами пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до вимог ст. 71 ЦК України (в редакції 1963 року) загальний строк для захисту прав за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно вимог ст. 75 ЦК України (в редакції 1963 року) позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦК України ( в редакції 1963 року) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно вимог ст. 80 ЦК України (в редакції 1963 року) закінчення строку позовної давності до пред»явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

В судовому засіданні третя особа ОСОБА_3 суду пояснила, що її брат ОСОБА_1 за життя їхнього батька ОСОБА_4 дійсно був зареєстрований і проживав у спірній квартирі і міг знати про приватизацію батьком даної квартири, оскільки документи на її приватизацію знаходились у квартирі і позивач ОСОБА_1 мав до них доступ. Однак, як вказала ОСОБА_3, позивач не цікавився даним питанням щодо приватизації з тих підстав, що він постійно зловживав спиртними напоями і його не цікавили ніякі питання, що пов»язані з її приватизацією та утриманням вказаного житла. Крім того, як зазначила ОСОБА_3, її брат ОСОБА_1 ніколи не сплачував комунальні послуги за користування спірною квартирою, в якій він проживав, оскільки постійно вживав спиртні напої і перебував у стані алкогольного сп»яніння, ніде не працював, і всі витрати на утримання квартири ніс їхній батько ОСОБА_4. ОСОБА_3 вказувала, що її брат звернувся з вказаним позовом до суду, щоб позбавити її права на спадкування майна після смерті їхнього батька ОСОБА_4.

В судовому засіданні представник самого позивача ОСОБА_1 підтвердила, що позивач ОСОБА_1 дійсно протягом багатьох років постійно вживав спиртні напої.

Суд, зясувавши дійсні обставини, заслухавши пояснення сторін по справі, давши оцінку зібраним доказам в їх сукупності, дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 міг знати про порушення свого права в зв»язку з проведеною приватизацією спірної квартири ще з 1993 року за життя свого батька ОСОБА_4.

Однак, позивач ОСОБА_1 звернувся із вказаним позовом до суду про визнання недійсним свідоцтва на право власності на житло, визнання незаконним і скасування розпорядження органу приватизації ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 632/513 від 09 листопада 1993 року лише у лютому 2016 року зі спливом строку позовної давності, доказів про поважність причин пропущення позивачем ОСОБА_1 строку позовної давності суду не надано.

Крім того, слід зазначити, що визнання незаконним і скасування розпорядження органу приватизації ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 632/513 від 09 листопада 1993 року та визнання недійсним свідоцтва на право власності на житло від 15 листопада 1993 року призведе до порушення прав спадкоємця в порядку спадкування за законом ОСОБА_3, яка звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_4, який був власником вказаної квартири і на яку відкрилась спадщина після його смерті в порядку спадкування за законом.

Згідно вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оцінюючи в сукупності зібрані в справі докази відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову, а тому у його задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 21, 261, 267 ЦК України, ст. ст. 71, 75, 76, 80 ЦК України (в редакції 1963 року), ст. ст. 1, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ст. ст. 3, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва на право власності на житло, визнання незаконним і скасування розпорядження органу приватизації ОСОБА_2 міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 632/513 від 09 листопада 1993 року, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ковальчук Л.М.