Рішення № 58968227, 12.07.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/2647/15-ц Головуючий у І інстанції Устимчук М. Ю.Провадження № 22-ц/780/3319/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 19 12.07.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

12 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Апеляційного Суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Ігнатченко Н.В., Кашперської Т.Ц.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики удаваною угодою, визнання договору недійсним з застосуванням реституції, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та просив визнати договір позики удаваною угодою, тобто договором купівлі-продажу земельної ділянки; визнати договір купівлі-продажу недійсним та застосувати реституцію до спірних правовідносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, стягнути із відповідача, як з правонаступника, на користь позивача грошові кошти за недійсною угодою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на початку березня 2006 року ОСОБА_2 домовився із громадянкою ОСОБА_4 придбати у неї земельну ділянку площею 6,3792 га, приблизно за 55000 доларів США. 21 березня 2006 року ОСОБА_4, отримавши від позивача авансовий платіж, уклала на його користь заповіт, оскільки в силу відсутності в продавця державного акту про право власності на земельну ділянку на той момент, оформити нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки можливості не було. 12 квітня 2007 року у звязку з дією мораторію на продаж земель даної категорії між позивачем та ОСОБА_4 був укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримала в борг грошову суму в розмірі 65000 доларів США, а у випадку неповернення суми позики вона передає на користь позивача земельну ділянку. На підставі рішення суду від 17 березня 2008 року позивач оформив на своє імя державний акт про право власності на земельну ділянку. 01 квітня 2008 року позивач здійснив відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_5. 04 червня 2009 року ОСОБА_4 померла. Після смерті ОСОБА_4 її син ОСОБА_3 ініціював ряд судових справ, за результатами яких державні акти на земельну ділянку, видані на імя позивача та ОСОБА_5 були скасовані. У звязку із припинення права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, між позивачем та ОСОБА_5 була застосована реституція до правовідносин за договором купівлі-продажу від 01 квітня 2008 року.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 01 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про неотримання відповідачем свідоцтва про право власності за законом на земельну ділянку із-за відсутності державних актів. Висновки суду щодо неможливості продовження строку позовної давності є помилковими. Позовні вимоги ґрунтуються на ст. ст. 1212, 1214 ЦК України, а не на ст. 1282 ЦК України. Суд першої інстанції помилково вважає покази свідків достовірними в частині заперечення ними юридичних фактів персональної участі ОСОБА_4 у вчиненні нею будь-яких правочинів.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 27 березня 2007 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_2 земельну ділянку площею 6,3792 га, яка розташована в с. Мостище Макарівського району Київської області.

12 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_4 отримала в борг грошову суму в розмірі 65 000 доларів США, що становить 331 000 грн. 04 червня 2009 року ОСОБА_4 померла.

Після смерті ОСОБА_4 її син ОСОБА_3 звернувся до Макарівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

В матеріалах спадкової справи №583/2009 відсутні будь-які відомості про оформлення відповідачем спадкового майна після смерті ОСОБА_4

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним неможливе, оскільки в силу вищезазначеної норми такий договір є недійсним (нікчемним). Будь-які відомості про оформлення відповідачем якого-небудь спадкового майна після смерті ОСОБА_4 відсутні, а тому визначити обсяг відповідальності відповідача перед кредитором неможливо. Причини пропуску строку позовної давності є неповажними, оскільки про недотримання нотаріальної форми укладення договору позивачу було відомо ще під час виникнення спірних правовідносин. Недійсність наступних договорів відчуження земельної ділянки не впливають на права та обовязки сторін за попередніми договорами. Інших обставин, які б підтверджували обєктивні труднощі у позивача для звернення до суду за захистом свого права, порушення якого випливає із договору позики від 12 квітня 2007 року позивач не навів.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Так, звертаючись до суду з позовом про визнання договору позики удаваним правочином, ОСОБА_2 не довів ту обставину, що під час укладення договору позики сторони договору мали намір приховати інший правочин. Для визнання правочину удаваним необхідно мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

У договорі позики зазначено, зокрема, що ОСОБА_4 зобовязана повернути ОСОБА_2 позику в сумі 65000 доларів США у строк не пізніше 12 вересня 2007 року. У випадку прострочення повернення позики позичальник зобовязаний передати у власність позикодавця земельну ділянку розміром 6,3792 га, цільове призначення ведення особистого селянського господарства.

Однак, чинним законодавством не передбачено передача земельної ділянки у зазначений в договорі спосіб, оскільки між сторонами виникли відносини, які регулюються ст. 1046 ЦК України. Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що жодного договору купівлі продажу земельної ділянки сторони не укладали і в силу вимог діючого на той момент законодавства і не могли укласти, а отже і вимоги позивача про визнання зазначеного договору недійсним є безпідставними.

На момент укладення договору позики діяв Закон України від 19 грудня 2006 року «Про внесення змін до Земельного кодексу України», який набрав чинності 13 січня 2007 року та яким встановлено мораторій на відчуження земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції одночасно зробив висновок про необґрунтованість позовних вимог та застосував строк позовної давності, що є взаємовиключними підставами до відмови в задоволенні позову.

Отже, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах закону, що у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно стягнув з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 07 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та адвокатським обєднанням «Клочков та партнери» було укладено договір про надання правової допомоги. Заявляючи вимогу про стягнення витрат на правову допомогу, відповідач не довів, що такі витрати були ним понесені. Так, ОСОБА_3 не надав розрахунок фактичних витрат робочого часу представника у вказаній цивільній справі та не надав докази понесення ним витрат на правову допомогу. Будь-які квитанції, прибуткові касові ордери чи інші документи, які підтверджують фактичну оплату послуг представника відповідачем суду не надані.

Отже, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах закону, що у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики удаваною угодою, визнання договору недійсним з застосуванням реституції відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Ігнатченко Н.В.

ОСОБА_6