Рішення № 58967142, 01.07.2016, Коростишівський районний суд Житомирської області

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 289/423/15-ц

Провадження № 2/280/131/16

РІШЕННЯ

Іменем України

01 липня 2016 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області

В складі: головуюго судді - Пасічного Т.З.,

при секретарі - Сьомак Л.І.,

з участю позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2,

треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м.Коростишева цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно Радомишльського Управління юстиції, Радомишльської міської ради Житомирської області, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на ? її частину,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на ? її частину. В обґрунтування позову вказала, що в період з жовтня 2002 року по 03 жовтня 2003 року вона проживала однією сімєю з ОСОБА_7 без реєстрації шлюбу. В подальшому 03.09.2003р. між ними був зареєстрований шлюб, від якого у сторін народилася дитина дочка ОСОБА_1, 01.07.2003р.н. 13.05.2010р. ОСОБА_1 та ОСОБА_7 шлюб розірвали. 19.10.2014р. ОСОБА_7 помер. Позивач, як представник малолітньої дитини звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом. Також, до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_4, яка є матірю ОСОБА_1, старшої дочки ОСОБА_7, та батьки ОСОБА_4, ОСОБА_3 Від нотаріуса позивач дізналась, що квартира №4, розташована по пров.Шкільному,16/4 м.Радомишль була придбана ОСОБА_7 згідно договору купівлі-продажу ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до укладення шлюбу з позивачем, тому частки у праві власності на вказану квартиру позивач не має. ОСОБА_1 вважає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_7, так як вона була придбана під час проживання однією сімєю. Крім того, придбавши квартиру, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 був проведений капітальний ремонт та перепланування, у звяку з чим її вартість зросла. Станом на січень 2015р. інвентаризаційна вартість квартири становить 13 848 грн. Позивач вважає, що квартира належить їй та ОСОБА_7 в рівних частинах, частина позивача складатиме ?. Інша ? частини квартири підлягає розподілу між спадкоємцями померлого ОСОБА_7 Також позивач зазначила, що уклавши договір купівлі-продажу, ОСОБА_7 не зареєстрував право власності. Тому позивач просить суд визнати квартиру № 4, яка знаходиться за адресою пров.Шкільний,16/4 м.Радомишль, обєктом спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_1 та визнати за позивачем право власності на ? частини вказаної квартири.

Позивач, представник позивача в судовому засіданні позов підтримали з викладених в ньому підстав, просили суд його задовольнити з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача Радомишльської міської ради в судове засідання не зявився. Подав до суду заяву про розгляд справи без участі представника. Щодо вирішення спору покладається на розсуд суду.

Представник відповідача відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно Радомишльського РУЮ в судове засідання не зявився. Про причини неявки суд не повідомив. Про розгляд справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не зявилася. Подала до суду заяву, в якій вказала, що позов визнає повністю.

Треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представник позов не визнали, подали до суду зустрічну позовну заяву, однак в подальшому подали заяву про повернення вказаної заяви. В задоволенні позову ОСОБА_1 просили відмовити за безпідставністю. Також подали до суду заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності. По суті спору пояснили, що квартира була куплена за їх кошти та кошти їх сина ОСОБА_7 Позивач участі в придбанні квартири не брала, оскільки на час проживання вона не працювала, а навчалася в Радомишльському ліцеї.

Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в період з жовтня 2002р. по 03 жовтня 2003р. проживали постійно однією сімєю без реєстрації шлюбу, у фактичних шлюбних відносинах. Даний факт підтверджується рішенням Радомишльського районного суду від 12.01.2015р.(а.с.8-9). У відповідності до ч.1 та ч.3 ст.61 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню.

В подальшому, 03.10.2003р. ОСОБА_1 та ОСОБА_7 шлюб зареєстрували, однак 13.05.2010р. він був розірваний (а.с.10).

Від даного шлюбу у сторін народилася дитина дочка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.11).

28.10.2014р. ОСОБА_7 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.13).

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, в тому числі і на нерухоме майно квартиру№ 4, що знаходиться за адресою: м.Радомишль провул.Шкільний, 16/4, який був придбаний ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу (а.с16).

До нотаріуса з заявою про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_1, ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_1, батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 По даній спадковій справі свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

Як вбачається з довідки № 1004 від 02.02.2016р. про склад сімї ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у вказаній спірній квартирі разом з малолітньою дочкою ОСОБА_1 (а.с.12).

На момент виникнення правовідносин, вони регулювалися Законом України «Про власність».

Статтею 15 Закону України «Про власність», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сімї України.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч.1 ст.17 вказаного Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сімї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно ст.22 КпШС України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що квартира № 4, яка знаходиться за адресою: м.Радомишль провул.Шкільний, 16/4, є спільною власністю подружжя.

Згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, визначено, що даний Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, враховуючи те, що права на нерухоме майно продовжували існувати після 01.01.2004 року, судом прийнято до уваги, що нормами ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.1, ч.3 ст.61 СК України обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сімї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є обєктом права спільної сумісної власності пожружжя.

За правилами ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч.1 ст.68 та ч.1 ст.69 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 74 Сімейного Кодексу України передбачає, якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є обєктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Також, ч.1 ст.70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч.1 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно вимог ст.392 ЦК України, власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено, що шлюбний договір між подружжям не укладався, за час перебування сторонами в шлюбі ними набуто, зокремаАДРЕСА_1, що знаходиться за адресою: м.Радомишль провул.Шкільний, 16/4, що є предметом спору, і яка згідно ч.3 ст.368 ЦК України та ст. 60 СК України є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України встановлює, що одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів особи є визнання права.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

З досліджених у судовому засіданні доказів вбачається, що квартира купувалась під час спільного проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_7 Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кошти на придбання квартири надавалися батьками ОСОБА_7, суду не надано.

Враховуючи вище викладене, а також ст.16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом визнання за позивачем права власності на ? частини квартири №4, що знаходиться за адресою: м.Радомишль провул.Шкільний, 16/4.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 своєї постанови від 18 грудня 2009 року N 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

В п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» розяснено, що розглядаючи позови, повязані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 - 74 Сімейного кодексу України (далі - СК).

Статтею 207 ЦПК України передбачено вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду. При цьому такої підстави як пропуск позовної давності, на яку посилається представник третьої особи, як на підставу для залишення позову без розгляду, даною статтею не передбачено.

Згідно з частиною 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, ст.267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. В даному випадку заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності подано третьою особою, що законодавством не передбачено. В матеріалах справи відсутні підтвердження того, що відповідачами подано заяву про застосування позовної давності. При цьому із журналів судових засідань не вбачається, що будь-ким з відповідачів заявлялося клопотання про застосування наслідків пропущення ОСОБА_1 строку позовної давності. Тому клопотання третьої особи про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.41 Конституцією України, ст.ст.5, 15, 16, 328, ч.2 ст.355, ч.3 ст.368, ч.1 ст.369, ч.1, ч.2 ст.372 ЦК України, Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України, ст.60, ч.1 ст.61, ч.1 ст.62, ст.63, ч.1 ст.69, ч.1 ст.70 СК України, ст.15,16,17 Закону України «Про власність», ст.22 КпШС України, ст.ст.3, 4, 10, 11, 57-61, 179, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати квартиру №4, яка знаходиться в м.Радомишиль, Житомирської області по провулку Шкільний, 16/4 об»єктом спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 право власності на ? частини квартири №4, яка знаходиться в по провулку Шкільному, 16/4 в м.Радомишиль, Житомирської області.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області через Коростишівський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні в судовому засіданні, можуть оскаржити судове рішення з дня одержання копії.

Суддя Т.З.Пасічний