Рішення № 58962460, 14.07.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 144/784/15-ц Провадження № 22-ц/772/2379/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 19 Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Матківської М.В., Денишенко Т.О.,

при секретарі: Сніжко О.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова до ОСОБА_3 про стягнення вартості навчання,

за апеляційною скаргою Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

В липні 2015 року Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення вартості навчання, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено угоду про підготовку лікаря №353 від 30 вересня 2007 року, відповідно якої відповідач взяв на себе зобов'язання прибути після закінчення вищого навчального закладу за місцем направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати вартість навчання. В свою чергу позивач згідно укладеної угоди взяв на себе зобов'язання забезпечити відповідну якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою. Взяті на себе зобов'язання позивач виконав належним чином та у строки визначені угодою. 26 червня 2014 року відповідач успішно закінчив навчання та отримав диплом спеціаліста, тобто отримав за рахунок державного бюджету повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобув кваліфікацію лікаря. Натомість, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання - на роботу за місцем направлення не з'явився та не відпрацював три роки.

У вересні 2015 року позивачем подано заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, в якій просив стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача основну суму боргу за навчання разом із виплаченою стипендією в розмірі 126594,36 грн. в рахунок відшкодування за навчання, суму збитків від інфляції в розмірі 69500,30 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 4339,80 грн., а всього 200434,46 грн.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2015 року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивачподав апеляційну скаргу, в яких посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Справа неодноразово розглядалась судами різних інстанції, останньою ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року справу передано на новий апеляційний розгляд.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які зявилися в судове засідання, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення відповідачем ОСОБА_3 угоди про підготовку лікаря №353 від 30.09.2007 року.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можливо.

Судом встановлено, що 30 вересня 2007 року між Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова та ОСОБА_3 було укладено угоду про підготовку лікаря №353, термін дії якої визначено до червня 2013 року (а.с.7-8).

Згідно умов даної угоди позивач зобов'язався забезпечити якісну теоретичну та практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик фахівця та після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації місцем працевлаштування в державному секторі народного господарства, де відповідач зобов'язаний відпрацювати не менше трьох років. Студент в свою чергу зобов'язався оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою фахівця за напрямом підготовки лікувальна справа; прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку.

У 2014 році ОСОБА_3 закінчив Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобув кваліфікацію лікаря (а.с.9).

26 червня 2014 року відповідач був ознайомлений з пропозицією щодо працевлаштування в ДОЗ та курортів Вінницької ОДА Теплицький РМЦПМСД, Теплицька АЗПСМ на посаду лікаря загальної практики - сімейний лікар та погодився з даною пропозицією (а.с.10-11).

Згідно п. п. 1, 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року за №77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» установити, що вищі навчальні заклади України здійснюють підготовку спеціалістів: за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету АР Крим та місцевих бюджетів - за державним замовленням; за рахунок коштів відповідних юридичних та фізичних осіб - для роботи у недержавному секторі народного господарства; за рахунок власних коштів особи - для роботи у державному і недержавному секторі народного господарства (за бажанням). Установити, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Відповідно до п. 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого Постановою КМУ №992 від 22 серпня1996 року у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням, за порушення дисципліни протягом трьох років, випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

В п. 19 цього Порядку визначено, що вручення випускникові диплома про закінчення вищого навчального закладу, направлення на роботу (додаток №3) та видача належних йому коштів, які перераховані до вищого навчального закладу замовником, здійснюється протягом семи днів після закінчення ним вищого навчального закладу. Оформлене замовником або вищим навчальним закладом (за домовленістю із замовником) направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником.

Пунктом 20 Порядку передбачено, що молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З листа №07-3396 від 20 серпня 2014 року Департаменту охорони здоров»я та курортів Вінницької ОДА вбачається, що ОСОБА_3, направлений лікарем ЗПСМ в Теплицький РЦПМСД не прибув до місця направлення (а.с.12).

Таким чином, відповідач, закінчивши навчання на бюджетній формі у Вінницькому національному медичному університеті ім. М. І. Пирогова за місцем направлення - в Теплицький РЦПМСД не прибув та жодних доказів про поважність причин неприбуття суду не надав.

З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов помилкового висновку, що позивачем не доведено порушення відповідачем ОСОБА_3 угоди про підготовку лікаря №353 від 30.09.2007 року, оскільки відповідачем не було дотримано вимог нормативних документів та угоди від 30.09.2007 року в частині його обов'язку відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки в установі, відповідно до направлення на роботу.

Обов'язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що склалися між сторонами встановлений п. 2Указу Президента від 23 січня 1996 року №77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів»,постановою КМУ від 22 серпня 1996 року №992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням", п. 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», затвердженимнаказом МОЗ від 25 грудня 1997 року, №367.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки Державної казначейської служби України №05-26/9-217 від 14.01.2015 року, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова (код ЄДРПОУ 02010669), є бюджетною установою, повністю утримується за рахунок коштів державного бюджету (ст..2 п.12 Бюджетного кодексу України) (а.с.66).

Таким чином, встановивши, що Вінницький національний медичний університету ім. М.І. Пирогова є навчальним закладом державної форми власності і є розпорядником коштів, які були перераховані йому з Державного бюджету України, а тому він є належним позивачем за даним позовом, оскільки повернуті внаслідок відшкодування витрат на навчання кошти підлягають перерахуванню навчальною установою на рахунок бюджету за відповідними реквізитами.

Зазначена позиція узгоджується з висновками викладеними в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.03.2016 року (№6-34121ск15), 18.05.2016 (№759/19158/14), 03.02.2016 року (№6-30175ск15).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов частковому задоволенню, а саме, в частині відшкодування витрат понесених позивачем на навчання ОСОБА_3 в розмірі 126482,36 грн., в іншій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки на переконання колегії суддів, в даному випадку це не передбачено, а ні чинним законодавством, а ні угодою про підготовку лікаря №353 від 30.09.2007 року.

У відповідності до ст..88 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір» з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме станом на час подання позовної заяви в розмірі 1264,82 грн. та за подання апеляційної скарги 1391,30 грн., а всього 2656,12 грн.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова - задовольнити частково.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

Позов Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова до ОСОБА_3 про стягнення вартості навчання - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова кошти в рахунок відшкодування витрат за навчання в розмірі 126482 грн. 36 коп. (сто двадцять шість тисяч чотириста вісімдесят дві гривні тридцять шість копійок) та витрати з оплати судового збору в розмірі 2656 грн. 12 коп. (дві тисячі шістсот пятдесят шість гривень дванадцятькопійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис ОСОБА_4

Судді: підписи ОСОБА_5

ОСОБА_6

З оригіналом вірно: ОСОБА_4