Рішення № 58962131, 12.07.2016, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/1906/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

12 липня 2016 року м. Тульчин

Тульчинський районний суд

Вінницької області в складі: головуючого судді Саламахи О.В.

за участю: секретаря Носулько К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової і моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Тульчинського районного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової і моральної шкоди

Позовна заява мотивована тим, що 26.03.2015 біля 05:00 год. по вул. Леніна у м. Тульчині, біля входу на ринок ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ОСОБА_3 Спринтер 213 CDI», державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по тротуару, не вибрав безпечний інтервал і зачепив належний позивачеві кіоск та пошкодив його. Відповідач не вибачився за свої дії, а натомість почав виражатися в адресу позивача нецензурною лайкою, зазначені образи чули люди, які перебували на ринку. Оскільки, ОСОБА_1 хворіє на гіпертонію у неї піднявся тиск, погіршилося самопочуття, у зв'язку з чим, вона звернулася у лікарню для отримання медичної допомоги.

Постановою Тульчинського районного суду від 11.06.2015, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 124 і ст. 173 КУпАП.

Своїми діями ОСОБА_2 завдав ОСОБА_4 моральну і матеріальну шкоду, а тому вона звернулася до суду і просить стягнути з нього матеріальну шкоду на загальну суму 3530,94 грн., і моральну шкоду 5000 грн.

Позивач у судовому засіданні свої вимоги підтримала і просила їх задовольнити посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Відповідач заперечив проти задоволення позову, подав письмові заперечення у яких зазначив, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України, а також перелік документів, що додані до позовної заяви не відповідає дійсності і зазначені документи ненадані йому або надані не у повному обсязі. Крім того, відповідач вважає, що у позивача відсутні докази належності їй пошкодженого кіоска, а відтак і підстави для звернення з вимогами про відшкодування шкоди. Також, на думку ОСОБА_2 позивач не надала належних доказів щодо витрат на лікування і моральної шкоди, а тому необхідно відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні надав покази у яких зазначив, що за проханням позивача брав участь придбанні будівельних матеріалів і здійснював ремонт належної її торгової точки, оскільки як повідомила ОСОБА_1 її хтось пошкодив. За свої послуги отримав 500 грн.

Свідок ОСОБА_6 надав покази у яких зазначив, що на протязі двох днів ремонтував торгову точку ОСОБА_1, оскільки вона була пошкоджена автомобілем. Надавав генератор необхідний для підключення електроінструменту.

Свідок ОСОБА_7 зазначив, що постійно здійснює торгівлю на ринку у м. Тульчин і бачив як автомобіль з номерним знаком 5757 пошкодив торгову точку, що належить позивачу та у якій здійснює торгівлю ОСОБА_8, і зник з місця події. Згодом зясувалося, що вказаний автомобіль належить відповідачу, прізвище та імя якого він не знає. Також, ОСОБА_7 надавав зварювальний апарат, що знадобився для ремонту торгової точки, безпоспосередньої участі у ремонті він не брав, а тому йому не відомо, які саме ремонтні роботи та у якому обсязі здійснено.

Свідок ОСОБА_9, яка працює лікарем-кардіологом у Тульчинській ЦРЛ, повідомила, що ОСОБА_1 перебуває у лікарні на обліку по інвалідності у звязку з тим, що хворіє на гіпертонію, періодично отримує медичну допомогу. Позивач на в кінці березня 2015 року зверталася за медичною допомогою, оскільки її хвороба загострилися. Причини ускладнень свідку не відомі, однак вони могли виникнути у звязку з психоемоційним напруженням, стресом, зміною погодних умов, перепадом температури. Позивачеві рекомендувалося стаціонарне лікування, однак вона від нього відмовилася і лікувалася за місцем проживання.

Свідок ОСОБА_10, яка працювала медсестрою у Тульчинській ЦРЛ, вказала, що наприкінці березня 2015 року, приходила додому до ОСОБА_1 і за призначенням лікаря робила її інєкції. Зі слів позивача, необхідність у лікуванні виникла через те, що вона перенервувала, оскільки належну їй торгову точку було пошкоджено і особа, яка це вчинила образила її під час сварки і штовхнула.

Свідок ОСОБА_8, який є зятем позивача, повідомив, що 26.03.2015 належну його тещі торгову точку пошкодив водій білого мікроавтобуса з номерним знаком АВ 5757 АХ, як згодом стало відомо відповідач. Ремонтуючи вказану торгову точку ОСОБА_8 купував будівельні матеріали, за власні кошти, які теща йому не повернула, а також він найняв робітників для виконання ремонтних робіт. Після сварки з ОСОБА_2 ОСОБА_1 стало недобре і вона звернулася за медичною допомогою.

Свідок ОСОБА_11, що працює слідчим СВ Тульчинського ВП Немирівського ВП ГУНП у Вінницькій області, повідомив, що за викликом виїзджав на місце події та складав протокол огляду місця події, а також зазначив, що кіоск ОСОБА_1 мав механічні пошкодження на козиркові.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників процесу, суд встановив, що: постановою Тульчинського районного суду Вінницької області № 148/1137/15-п від 11.06.2015, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 124 і ст. 173 КУпАП, та зазначено, що 26.03.2015 о 05:00 год. відповідач керуючи автомобілем «ОСОБА_3 Спринтер 213 CDI», державний номерний знак НОМЕР_1, не вибрав безпечного інтервалу внаслідок чого пошкодив інше майно, а також виражався нецензурною лайкою в адресу ОСОБА_1 (а.с. 6).

Оглянувши матеріали справи про адміністративні правопорушення № 148/1137/15-п, суд встановив, що відповідач під час складання протоколу про адміністративне порушення надав пояснення у яких зазначив, що пошкодив кіоск, який належить ОСОБА_4, однак відмовився відшкодовувати шкоду, оскільки належний йому транспортний засіб, також пошкоджений, а кіоск на його думку установлено незаконно.

Тульчинська центральна районна лікарня на адвокатський запит надала відповідь № 790-01-11 від 27.07.2015, у які зазначено, що 26.03.2015 ОСОБА_1 знаходилася на амбулаторному прийомі у лікаря-кардіолога з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІІ ступінь, у звязку з чим, їй рекомендовано лікування за допомого препаратів: лазикс, папаверин, анальгін, димедрол, магнію сульфат, кардиприл, панангін, бі-престаріум, конкор, тіотриазолин, розарт, кардіомагніл (а.с. 7), згідно довідок загальна вартість яких становить 1036,12 грн. (а.с. 18, 19).

Згідно копій накладних і товарних чеків були придбані будівельні матеріали і інструменти (а.с. 63 70).

Крім того, представник позивача 01.06.2016 через канцелярію суду, надав розписку ОСОБА_8 від 29.05.2016, у якій зазначено, ОСОБА_1 повернула йому грошові кошти у сумі 1567 грн., які він у березні 2015 року витратив на ремонт торгівельної точки (а.с. 151).

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

На підставі ст. 22 ЦК України, встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у звязку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України, встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В силу ч. 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Частиною 4 ст. 61 ЦПК України, визначено підстави звільнення від доказування, і передбачено, що вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчиненні вони цією особою.

У п. 7 ПП ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009, відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК України.

З огляду на викладене, суд вважає, що у частині позовних вимог щодо стягнення майнової шкоди слід відмовити, оскільки позивач не представила належних і достатніх доказів, що підтверджували б розмір шкоди у заявленому нею розмірі. Зокрема, не є належним підтвердженням завданої шкоди накладні і товарні чеки про придбання будівельних матеріалів, оскільки за їх допомогою не можна встановити причинно-наслідковий звязок між пошкодженнями, які завдані торговій точці внаслідок дій відповідача та обсягом відновлювальних робіт і будівельних матеріалів необхідних для усунення зазначених пошкоджень. У накладних та товарному чекові від 27.03.2015 (а.с. 64, 65, 68) не зазначено, хто саме придбав будівельні матеріали, а також відсутній підпис покупця, крім того у вказаних накладних зазначені аналогічні номери. Решта накладних та товарних чеків від 25.03.2015, видані на імя ОСОБА_1 і ОСОБА_5 у той час, як зять позивача ОСОБА_8, зазначив, що купував будівельні матеріали за власний рахунок, що також, підтверджується його розпискою (а.с. 171), зазначені обставини ніким під час розгляду справи не оспорювалися.

Також, належним підтвердження майнової шкоди не можуть бути довідки про вартість медичних препаратів, видані аптекою «Довголіття» склад № 1 Тульчин» та ТОВ « Фармастор» (а.с. 18, 19), оскільки у них зазначена лише вартість того, чи іншого медичного препарату і відсутні будь-які відомості про те, що чи придбала зазначені препарати позивач та у якій кількості. Крім того, в ході розгляду справи, судом не встановлено даних, які б переконливо свідчили про те, що шкода здоровю ОСОБА_1 внаслідок загострення її хвороби, повязана з діями відповідача. В той час, як лікар-кардіолог ОСОБА_9 надала суду свідчення, що

причиною загострення хвороби позивача крім психоемоційного напруження можуть бути і інші фактори. Посилання на завдання шкоди здоровю позивача внаслідок дій відповідача і у звязку з цим, необхідністю придбання лікувальних засобів ґрунтується на припущеннях ОСОБА_1 та свідченнях свідків, яким дана інформація фактично відома зі слів останньої.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. У відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном, або в іншій спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань. В ч. 4 ст. 23 ЦК України, встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: в приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що внаслідок неправомірних дій відповідача, позивачеві завдано моральну шкоду, а тому у цій частині позов підлягає частковому задоволенню. З відповідача належить стягнути на користь позивача моральну шкоду. Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, судом враховано роз'яснення наданні в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», де зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, позивач не надав достатніх доказів, які б підтверджували заявлений нею розмір моральної шкоди 5000 грн. За таких обставин, суд вважає, можливим стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 500,00 грн.

Крім того, з відповідача на користь позивача у відповідності до ст. 88 ЦПК, пропорційно до задоволених позовних вимог, підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору 55,12 грн., а також 100 грн. витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 11, 15, 18, 57 - 60, 88, 209 215 ЦПК України, ст. 15, 22, 23, 440, 450, 1166 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, який проживає, за адресою: вул. Павлова, 21, м. Тульчин Вінницька область, на користь ОСОБА_1, яка проживає, за адресою: вул. Пролетарська, 20, Тульчин Вінницька область, суму моральної шкоди у розмірі 500 (пятсот) гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 55 (пятдесят пять) гривень 12 копійок, а також 100 (сто) гривень витрат на правову допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області.

Суддя: