Ухвала суду № 58961030, 13.07.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/131/16

Справа № 635/1829/15ц Головуючий І-ої інстанції: Пілюгіна О.М.

Категорія: договірні Доповідач: Костенко Т.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Костенко Т.М.

суддів: Колтунової А.І., Гальянової І.Г.

за участю секретаря Кравченко О.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,-

встановила:

27 жовтня 2014 року ОСОБА_2, в особа представника ОСОБА_5, звернувся у суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 27 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 укладено договір позики. Відповідно до умов договору позики ОСОБА_2 позичив відповідачам солідарно валютні цінності у вигляді в натурі на суму 18200,00 доларів США. Останні зобовязалися повернути позичені кошти частинами по 350,00 доларів США не пізніше 27 числа кожного місяця в період до 27 вересня 2011 року та здійснити остаточне повернення в сумі 14350,00 доларів США не пізніше 27 жовтня 2011 року. В забезпечення виконання зобовязань за договором позики між ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 27 жовтня 2010 року укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого відповідачі передали в іпотеку ОСОБА_2 належне їм на праві власності нерухоме майно: квартиру № 6 за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Комуніст, вулиця Докучаєва, будинок №7-А. Відповідачі зобовязання по договору позики не виконали, кошти не повернули. Посилаючись на викладене просив суд стягнути з відповідачів на його користь заборгованість за договором позики від 27 жовтня 2010 року у виді позичених коштів, процентів за користування ними та трьох процентів річних від простроченого повернення боргу станом на 27 жовтня 2014 року в сумі еквівалентній 25616,00 доларів США на день ухвалення рішення та суму неустойки за прострочення виконання зобовязань у розмірі 1424000,00 гривень.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 червня 2015 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 554592 (пятсот пятдесят чотири тисячі пятсот девяносто дві) гривні 42 копійки та суму неустойки за прострочення виконання зобовязання у розмірі 277296 (двісті сімдесят сім тисяч двісті девяносто шість) гривень 21 копійка, та судовий збір у розмірі 1731,31 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

На зазначене судове рішення ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій вона, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному та обєктивному розгляду справи.

Апелянт зазначив, що 18.06.2015 року її представник не зявився до суду з поважних причин, подав 17.06.2015 року заяву про відкладення розгляду справи але суд не застосував ч. 1 ст. 169 ЦПК України, та позбавив прав передбачених ст.ст. 27, 31, 123 ЦПК України, а також права звернутися з зустрічним позовом. Суд не надав можливості заявити клопотання про застосування строків позовної давності щодо стягнення неустойки. При розгляді справи суд не взяв до уваги, що її син ОСОБА_3 був тяжко хворим і йому були потрібні гроші на лікування і він дав довіреність ОСОБА_6 на отримання грошей у борг яка скористалась цими обставинами і вимусила підписати договір позики і іпотеки, а тому ОСОБА_3 на час підписання довіреності не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Її чоловік також тяжко хворів, знаходився під наглядом лікарів. Крім того, судом не враховано, що неустойка обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобовязання, а не в твердій грошовій сумі, як це зазначено в пункті 7 договору позики.

Враховуючи викладене вище, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які зявились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі свої зобовязання щодо повернення позивачу боргу у встановлений строк не виконали, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 померли, відомості про їх спадкоємців (правонаступників) суду не були надані, та стягнув суму боргу з відповідача ОСОБА_1, при цьому зменшивши на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 до 277296,21 гривень.

З таким висновком суду, колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7І, реєстр № 3822, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідачам валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 18200,00 долари США, а відповідачі зобовязалися солідарно повернути валютні цінності у тому ж розмірі не пізніше 27 жовтня 2011 року частинами по 350,00 долари США не пізніше 27 числа кожного місяця в період до 27 вересня 2011 року та здійснити остаточне повернення в сумі 14350,00 долари США не пізніше 27 жовтня 2011 року. За прострочення виконання своїх зобовязань відповідачі зобовязалися сплатити на користь позивача штраф (пеню) в розмірі 1000,00 гривень за кожен день прострочення.

В забезпечення виконання відповідачами своїх зобовязань за договором позики від 27 жовтня 2010 року між відповідачами та позивачем укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстр № 3825, відповідно до умов якого відповідачі передали позивачу в іпотеку належне їм на праві власності нерухоме майно: квартиру № 6, за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Комуніст, вулиця Докучаєва, будинок 7-а.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ст. 530 ЦК України, зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦПК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлений договором.

Позивач свої зобовязання виконав, передав відповідачам ще до підписання договору позики від 27 жовтня 2010 року валютні цінності у розмірі 18200,00 долари США. Відповідачі ухилилися від виконання своїх обов'язків щодо повернення суми боргу, чим порушили взяті на себе договірні зобов'язання. За відповідачами утворилася заборгованість. За розрахунками позивача загальна сума заборгованості у виді позичених коштів, процентів за користування ними та трьох процентів річних за час прострочення повернення боргу склала 25616,00 доларів США; загальна сума неустойки за прострочення виконання зобовязань склала 1424000,00 гривень.

06 листопада 2010 року помер ОСОБА_3, 07 липня 2013 року помер ОСОБА_4.

Після смерті ОСОБА_3І, ОСОБА_4, які проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, селище Комуніст, АДРЕСА_1, з заявами про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини ніхто із спадкоємців не звертався, спадкова справа не відкрита; свідоцтво про право на спадщину держнотконтора не видавала.

З огляду на викладені обставини, судова колегія вважає висновок районного суду в частині стягнення основного боргу за договором обґрунтованим, оскільки суд правильно встановив юридичну природу правовідносин між сторонами та застосував закон, який їх регулює.

Погоджується судова колегія також і з висновком суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог про стягнення неустойки, оскільки доказам по справі в цій частині дана обєктивна оцінка і зроблений вірний висновок.

Так, за положеннями ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦК Україну, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.ст. 627, 628 ЦК України, сторони вільні в укладенні договору, визначені його умов; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ним та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору та може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до положень ст. 203 та ст. 215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3-5 ст. 203 ЦК України; недійсною визнається угода, що була укладена з порушенням вимог чинного законодавства.

Сторони, які вільні в укладанні договору, передбачили умови в частині визначення стягнення за прострочення виконання зобовязання (стягнення штрафу (пені) в твердій грошовій сумі, що хоча і не передбачено ст. 549 ЦК України, але не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Що стосується посилання в апеляційній скарзі на позбавлення судом можливості заявити про застосування позовної давності, то ці доводи не впливають на вирішення справи по суті. Судом було значно зменшено розмір неустойки до 277 296 грн. 21 коп., що є менше суми за один рік 365х1000 грн. = 365 000 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, суд,-

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 червня 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - Т.М. Костенко

Судді:

ОСОБА_8

ОСОБА_9