Ухвала суду № 58959652, 14.07.2016, Лисичанський міський суд Луганської області

справа № 415/3122/16-к

провадження № 1-кп/415/423/16

У Х В А Л А

14.07.16 м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

у складі: головуючого судді Суббота М.І.

при секретарі Гуртової К.О.

за участю прокурора Сичова В.М.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою у відношенні

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КК України, заявлене прокурором під час підготовчого судового засідання 14.07.2016 року,

ВСТАНОВИВ:

24 червня 2016 року до Лисичанського міського суду Луганської області надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12016130240001243 від 17.05.2016 року у відношенні ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КК України.

У відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 на досудовому розслідуванні ухвалою слідчого судді Лисичанського міського суду від 18.05.2016 року застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який спливає 16 липня 2016 року, у звязку з чим, під час підготовчого судового засідання прокурор звернувся до Лисичанського міського суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою у відношенні ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР №12016130240001243 від 17.05.2016 року.

В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів та за яке, згідно санкції статті, передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5-ти до 8-ми років, підстави, за яких було обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не змінились, ризики не зменшились. Про те, що обвинувачений ОСОБА_1 може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України свідчать такі обставини, як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.121 ч.1 КК України,. Враховуючи що строк тримання під вартою обвинуваченого спливає, судовий розгляд кримінального провадження у відношенні ОСОБА_1 не розпочатий, просив суд продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою на 60 діб.

Захисник ОСОБА_2 заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, оскільки прокурором не доведено існування ризиків щодо можливості переховування його підзахисного, а також вчинення інших кримінальних правопорушень, а підстави на які посилається прокурор є надуманими та необґрунтованими, оскільки обвинувачений має міцні соціальні звязки.

Обвинувачений ОСОБА_1 просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора за необґрунтованістю, посилаючись на те, що ризик його переховування відсутній, оскільки він не мав наміру переховуватись від органів досудового розслідування, просив врахувати стан здоровя, міцні соціальні зв»язки.

Суд, заслухавши доводи учасників судового провадження, щодо доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого, вважає клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою у відношенні обвинуваченого таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Згідно з положеннями ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід, щодо обвинуваченого. При цьому вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобовязаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5§3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції(§23-24 Калашніков проти Росії).

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обовязковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також зясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобовязані переглядати правомірність попереднього увязнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140)

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі "ОСОБА_3 проти України" ("SergeyVolosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобовязані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає , що «звільнення може бути обумовлено гарантіями зявитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 р.), " особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє затримання, принаймі протягом певного часу. За виняткових обставин цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є достатні підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п. 51).

У зв»язку з тим, що прокурором не доведено доцільність тримання обвинуваченого під вартою, на думку суду, єдиним можливим змінити запобіжний захід, на домашній арешт, пов'язаний із забороною обвинуваченому залишати житло з 20.00 години вечора до 06.00 години ранку.

При цьому суд вважає доцільним покласти на обвинуваченного згідно ч.5 ст. 194 КПК України наступні обов'язки: 1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою; 2) не відлучатися за межі м. Лисичанська Луганської області без дозволу суду.

На підставі ст.9, 29 Конституції України, ст.5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», керуючись ст.ст.176-178, 181, 186, 193, 194, 196, 201,331,372, 395 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 відмовити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, - змінити на домашній арешт, який полягає в забороні обвинуваченого залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 в період часу з 20 години до 6 години.

Покласти на ОСОБА_1 наступні обовязки :

1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою;

2) не відлучатися за межі м. Лисичанська Луганської області без дозволу суду;

Дана ухвала діє протягом 2 місяців, тобто до 15 вересня 2016 року включно та підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали негайно вручити прокурору та направити:

- начальнику Лисичанського ВП ГУНП , на якого покласти контроль за поведінкою обвинуваченого під час дії відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя :М.І.Суббота.