Рішення № 58955908, 13.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2016Справа №910/4803/16За позовом Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури

до Державного підприємства «Інститут підготовки кадрів промисловості»

про стягнення 655908,60 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники:

від позивача - Сухенко С.В. (представник за довіреністю);

від відповідача - Варуха А.В. (представник за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов про стягнення суми заборгованості та санкцій у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань з внесення оплати за комунальні послуги, які надавалися йому до 2012 року та протягом 2013 - 2015 років на підставі договорів про відшкодування витрат від 03.01.2013, від 31.01.2013, від 01.01.2014 та від 01.01.2015.

Заява Позивача від 25.05.2016 № 393-10 про зменшення розміру позовних вимог судом приймається у частині зменшення заявленої до стягнення заборгованості за комунальні послуги до 351918,40 грн., у іншій частині вимоги про стягнення пені без інфляційних витрат 2013-2015 років - 190982,82 грн. та вимоги про стягнення пені минулих років разом з інфляційними витратами - 113007,38 грн. залишились незмінними.

Щодо заявлення 29107,36 грн. 3% річних з урахуванням інфляційних витрат 2013 - 2015 років, то суд заяву у цій частині не приймає, оскільки у розумінні ст. 22 ГПК України збільшенням розміру позовних вимог є збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві, і аналогічно зменшення - є зменшенням за тією ж вимогою, яка заявлялась раніше, тому, зокрема, збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві, а у даному випадку - сума 3% річних з урахуванням інфляційних витрат раніше не заявлялась.

У пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» викладено правову позицію, що статтею 22 ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяви про заявлення «додаткових» позовних вимог, тому в разі надходження такої заяви суд, виходячи зі змісту заяви, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати цю заяву щодо додаткових позовних вимог, як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Таким чином, «зменшуючи» позовні вимоги у заяві від 25.05.2016, Позивач фактично заявив додаткові вимоги, які не заявлялися раніше: про стягнення з Відповідача 29107,36 грн. 3% річних з урахуванням інфляційних витрат 2013 - 2015 років, тому у цій частині подана Позивачем заява не є зменшенням або збільшенням позовних вимог, а по суті є поданням іншого (ще одного) позову про стягнення з Відповідача указаних коштів, що є недопустимим у розумінні статті 22 ГПК України, тому суд відмовляє у прийнятті вказаної заяви в частині заявлення 29107,36 грн. 3% річних з урахуванням інфляційних витрат 2013 - 2015 років.

У цій частині - про стягнення 29107,36 грн. 3% річних з урахуванням інфляційних витрат 2013 - 2015 років, Позивач не позбавлений права звернутися із таким окремим позовом до суду.

У решті вимог судом заява приймається, тому відповідно до ст. 55 ГПК України має місце нова ціна позову 655908,60 грн., яка складається з заборгованості за комунальній послуги - 351918,40 грн., пені без інфляційних витрат 2013-2015 років - 190982,82 грн. та пені минулих років разом з інфляційними витратами - 113007,38 грн.

Позивач заявлений ним позов підтримував.

Відповідач проти позову заперечує, та вказує, що Позивачем не надано належно оформлених доказів надання послуг, заборгованість по яким заявляється у межах даного спору, і також Відповідач подав заяву про застосування позовної давності до усіх вимог даного спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачем, як постачальником, надавалися Відповідачу, як споживачу, послуги постачання від котельні Позивача в будинок Відповідача опалення та гарячого водопостачання (постачання газу та гарячої води) протягом 2013 - 2015 років на підставі договорів від 03.01.2013, від 31.01.2013, від 01.01.2014 та від 01.01.2015, та до цього (до 2013 року) на підставі домовленості сторін на загальних підставах надання комунальних послуг та їх плати у визначені законом строки (ст.ст. 16, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 18 та 20 постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення» та ін.).

Предметом спору є заявлення до стягнення Позивачем з Відповідача заборгованості за указані надані по договорам послуги за період до 2012 року та з січня 2013 року по грудень 2015 року в сумі 351918,40 грн., у яку також входить не відшкодована за 2012 рік заборгованість в сумі 92566,66 грн., а також нарахованих у зв'язку несвоєчасним внесенням платежів: пені без інфляційних витрат 2013-2015 років - 190982,82 грн. та пені минулих років разом з інфляційними витратами - 113007,38 грн.

За умовами вищевказаних Договорів, Відповідач зобов'язався відшкодувати Позивачу кошти відповідно фактичних витрат природного газу, електроенергії та водопостачання по своєму будинку, а також частину збору на спеціальне використання поверхневих і підземних вод згідно з технічними умовами, які описані у Договорах, та на підставі погоджених у договорах тарифів. Розрахунки за опалення та гаряче водопостачання проводяться, виходячи із вартості 1 м.куб. природного газу з урахуванням його транспортування по цінах (тарифах), які встановлені ВАТ «Київгаз».

Відповідач відшкодовує кошти Позивача, витрачені останнім на проведення регламентно-ремонтних робіт по приведенню котлів та інженерно-технічних мереж до робочого стану відповідно актів пропорційно по показниках теплових навантажень на гуртожиток Позивача та будинок Відповідача.

Сторони погодили, що Відповідач проводить оплату по Договорам щомісячно на протязі 3 (трьох) банківських днів після отримання від Позивача розрахунку вартості послуг та їх фактичного надання.

Судом встановлено з наданих Позивачем та не спростованих Відповідачем доказів, що протягом 2013 - 2015 років по вказаним договорам було надано послуг на суму 1534736,59 грн., а до цього та станом на 31.12.2012 на суму 92566,66 грн., а разом 1627303,25 грн.

Надання вищевказаних послуг підтверджується залученими до матеріалів справи копіями актів виконаних робіт за договорами за період з січня 2013 року по грудень 2015 року включно. При цьому судом враховано, що до позову було додано незасвідчені копії вищевказаних актів, та, враховуючи як заперечення Відповідача проти позову, так і великий обсяг залучених до матеріалів справи копій документів, судом було оглянуто частину з них, зокрема договори та акти наданих послуг та ін. вибірково, у судовому засіданні в оригіналі, чим спростовано заперечення Відповідача, який у подальшому проти відповідності копій залучених до позову документів їх оригіналам не заперечував.

Відхиляючи ці заперечення Відповідача судом також враховано, що протягом усього періоду Відповідачем здійснювалися часткові оплати наданих послуг, що підтверджується банківськими виписками та не заперечено Відповідачем, і при цьому, вищевказані акти є двосторонньо складеними та підписаними документами, які містять опис послуг та їх вартість, яка частково сплачувалася Відповідачем, та навпаки не містять зауважень Відповідача щодо обсягу та вартості наданих послуг.

Щодо відсутності підписів на актах наданих послуг за березень та липень 2013 року, то судом ці акти також прийняті як належні докази наданих послуг, оскільки вони фактично визнані Відповідачем шляхом їх оплат, що підтверджується як залученими до справи виписками банку так і відсутністю заперечень з боку Відповідача.

Факт надання послуг до укладення вищевказаних договорів та станом на 31.12.2012 заборгованість по яким становила суму 92566,66 грн. в силу ч. 1 ст. 35 ГПК України визнається таким, що може додатково не доводитись перед судом, оскільки визнається обома сторонам спору - Позивачем у позові, а Відповідачем у наданому ним суду акті звірки, підписаним бухгалтером, щодо стану заборгованості товариства Відповідача перед Позивачем, яка є предметом даного спору.

Матеріали справи не містять доказів відключення Відповідача в установленому законом порядку від послуг опалення та гарячого водопостачання (постачання газу та гарячої води) у спірний період.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги надаються споживачеві безперебійно.

Статтею 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно зі п. 18 та 20 постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення» плата за надані послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк, і вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлених засобів обліку.

Отже, у матеріалах справи відсутні докази відключення Відповідача в установленому законом порядку від послуг опалення та гарячого водопостачання (постачання газу та гарячої води) у спірний період, тому відповідно до ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» та умов Договорів Відповідач зобов'язаний вносити оплату вчасно та в повному обсязі.

Відповідачем не спростовано факту та обсягів постачання послуг опалення та гарячого водопостачання (постачання газу та гарячої води) у спірний період, та враховуючи 2012 рік, та часткові погашення заборгованості, у тому числі після порушення провадження у справі, заборгованість становить 351918,40 грн.

Розрахунок заборгованості, доданий Позивачем до позову, та з урахуванням здійснених після порушення провадження у справі оплат, що призвели до зменшення розміру вимог, судом перевірено та визнано обґрунтованим і арифметично правильним на суму 351918,40 грн. і цей розмір заборгованості є доведеним вищеописаними доказами.

Заява Позивача щодо застосування позовної давності у частині її застосування до вимог про стягнення заборгованість в сумі 351918,40 грн. судом розглянута та відхилена, оскільки враховуючи часткові оплати заборгованості протягом 2013-2015 років, які (оплати) не заперечуються Відповідачем та підтверджуються залученими до справи виписками банку відбулося переривання, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебігу позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості, яка виникла до 18.03.2013, а з цієї дати та до 18.03.2016, яка є датою звернення до суду з позовом, загальний трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, ще не закінчився.

Отже, з огляду на всі вищенаведені обґрунтування, позовні вимоги у частині стягнення заборгованість в сумі 351918,40 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з допущеним простроченням заборгованості виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, Відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

У межах даного спору Позивач також заявляє вимоги до стягнення з Відповідача:

- пеню без інфляційних витрат 2013-2015 років - 190982,82 грн.;

- пеню минулих років разом з інфляційними витратами - 113007,38 грн.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України, господарський суд повертає позовну заяву, що не містить обґрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми, або такий розрахунок не додано до заяви. Якщо ж у позовній заяві є посилання на докази, що підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на статтю 63 ГПК України, у цьому випадку суддя у процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази.

Вищевказана позиція викладена в п. 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Позаяк до матеріалів справи не було додано розрахунку пені минулих років разом з інфляційними витратами на суму 113007,38 грн., але у позові Позивач вказував про наявність у нього такого розрахунку, з якого він вийшов на указану суму, то судом було витребувано цей розрахунок ухвалою при порушенні провадження у справі, зокрема розрахунок, виконаний з моменту виникнення заборгованості окремо по кожному з прострочених платежів, з врахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Проте ані під час розгляду спору, ані на даний час, розрахунок пені минулих років разом з інфляційними витратами на суму 113007,38 грн. Позивачем суду надано не було, відтак суд позбавлено можливості встановити, чи підтверджується заявлений розмір пені з інфляційними втратами залученими до справи доказами та за який період заявлено до стягнення ці санкції, оскільки строк «пені минулих років» є невизначеним, а отже не дає можливості перевірити та встановити обґрунтованість позовних вимог у цій частині, тому позов у частині вимог про стягнення пені минулих років разом з інфляційними витратами на суму 113007,38 грн. залишається судом без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

При цьому суд звертає увагу Позивача, що залишення позовних вимог про стягнення пені минулих років разом з інфляційними витратами на суму 113007,38 грн. без розгляду не позбавляє Позивача права на повторне звернення до суду з цими ж вимогами після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, тобто після надання обґрунтованого розрахунку заявленої суми.

Щодо вимог про стягнення пені без інфляційних витрат 2013-2015 років у сумі 190982,82 грн., то згідно наданого суду розрахунку Позивач здійснює нарахуванні пені не на кожну окрему суму заборгованості, яку належало сплатити у певний строк, а на суму заборгованості разом за попередні періоди за накопичувальним підсумком на всю суму боргу.

Однак таке нарахування є невірним, оскільки позбавляє суд можливості перевірити обгрунтованість вимог про стягнення пені, тобто перевірити, на які саме заборгованості, які виникали окремо у кожному місяці та за надані по Договорам та фактично послуги, які (заборгованості) є кожна окремо простроченими (строки оплати, а отже строки простроченні є різні), та за які саме періоди нараховується пені; перевірити, чи нараховано пеню правомірно - починаючи з дати (з моменту) виникнення заборгованості окремо по кожному з прострочених платежів по кожному з договорів та до них, та чи обраховано Позивачем пеню у межах розміру подвійної облікової ставки НБУ та чи у межах шестимісячного строку нарахування, встановленого законом.

Позаяк до матеріалів справи було додано розрахунок пені за накопичувальним підсумком, по якому перевірити достовірність та обгрунтованість заявленого розміру пені не вбачається за можливе, то судом при порушенні провадження у справі було витребувано розгорнутий розрахунок пені, виконаний з моменту виникнення заборгованості окремо по кожному з прострочених платежів, з врахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України, однак такого розрахунку суду надано не було.

З огляду на наведене суд позбавлено можливості встановити, чи підтверджується заявлений розмір пені залученими до справи доказами та за який період заявлено до стягнення пеню, оскільки нарахування за накопичувальним підсумком не дає можливості встановити моменти виникнення окремих заборгованостей, їх розміри, строки нарахування та моменти виникнення прострочення, а отже не дає можливості перевірити та встановити обґрунтованості позовних вимог, тому позов у частині вимог про стягнення пені без інфляційних витрат 2013-2015 років у сумі 190982,82 грн. залишається судом без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

При цьому, суд звертає увагу Позивача, що залишення позовних вимог про стягнення пені минулих років разом з інфляційними витратами на суму 113007,38 грн. без розгляду не позбавляє Позивача права на повторне звернення до суду з цими ж вимогами після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, тобто після надання обґрунтованого розрахунку заявленої суми.

Позаяк вимоги про стягнення пені залишені судом без розгляду, то клопотання Відповідача про застосування позовної давності до них судом відхиляється, оскільки обов'язковою умовою застосування позовної давності, що є підставою для відмови у позові, є визнання до цього заявлених вимог обґрунтованими.

Усі інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, які на результат вирішення спору (задоволення позову в частині суми основного боргу та залишення позову без розгляду в частині вимог про стягнення санкцій) впливу не мають.

Судовий збір за ст. 49 ГПК України відшкодовується Позивачу за рахунок Відповідача у частині задоволених позовних вимог. У іншій частині, у якій позов залишено без розгляду, то сума судового збору відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» Позивачу не відшкодовується та відноситься на нього, оскільки позов у цій частині залишено без розгляду у зв'язку з неподанням Позивачем на вимогу суду витребуваних від нього документів (п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України). Позаяк клопотання про повернення суми сплаченого судового збору у зв'язку зі зменшенням позовних вимог Позивачем не заявлялось, то наразі це питання судом не розглядається та не вирішується.

Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 81 (п. 5), 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У частині вимог про стягнення пені без інфляційних витрат 2013-2015 років - 190982,82 грн. та пені минулих років разом з інфляційними витратами - 113007,38 грн., залишити позов без розгляду.

У частині вимог про стягнення 351918,40 грн. заборгованості позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Інститут підготовки кадрів промисловості» (м. Київ, вул. Лук'янівська, 65/67; ідентифікаційний код 00301925) на користь Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (м. Київ, вул. Вознесенський узвіз, 20; ідентифікаційний код 02214165) 351918 (триста п'ятдесят одну тисячу дев'ятсот вісімнадцять) грн. 40 коп. заборгованості, а також 5278 (п'ять тисяч двісті сімдесят вісім) грн. 78 коп. судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.07.2016

Суддя Сташків Р.Б.