Ухвала суду № 58953970, 13.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2016 року м. Київ К/800/55677/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Виробничо-господарської фірми «СПМК-516 ЛТД»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.08.2014 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2014 р.

у справі № 816/2430/14

за позовом Виробничо-господарської фірми «СПМК-516 ЛТД»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2014 року Виробничо-господарська фірма «СПМК-516 ЛТД» (далі - позивач, ВГФ «СПМК-516 ЛТД») звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві), в якому просила суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.01.2014 р. № 0000102310, № 0000112310 та від 14.04.2014 р. № 0000102310, № 0000112310.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.08.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2014 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.08.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2014 р. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.01.2014 р., на підставі наказу від 23.12.2013 р. № 1356 та відповідно до підпунктів 20.1.1, 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, посадовою особою ДПІ у м. Полтаві була проведена позапланова невиїзна перевірка ВГФ «СПМК-516 ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Київжитлоспецсервіс» за період з 01.05.2012 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт від 08.01.2014 р. № 30/16-01-22-07-12/01354898 та встановлено порушення позивачем вимог: - пунктів 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств, що підлягає сплаті до бюджету, в загальній сумі 91 735 грн.; - пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у загальній сумі 87 367 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 20.01.2014 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000102310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 137 603 грн., з яких 91 735 грн. - за основним платежем та 45 868 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000112310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 131 051 грн., з яких 87 367 грн. - за основним платежем та 43 684 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами оскарження позивачем зазначених податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, рішенням ГУ Міндоходів у Полтавській області від 04.04.2014 р. № 775/10/16-31-10-04-12, скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.01.2014 р. № 0000102310 в частині визначеного розміру штрафної санкції в сумі 22 394 грн., а в іншій частині залишено без змін, та № 0000112310 в частині визначеного розміру штрафної санкції в сумі 21 842 грн., в іншій частині залишено без змін.

Так, на підставі акта перевірки від 08.01.2014 р. № 31/16-01-22-07-12/01354898 та рішення ГУ Міндоходів у Полтавській області № 775/10/16-31-10-04-12 від 04.04.2014 р., відповідачем 14.04.2014 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000102310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 114 669 грн., з яких 91 735 грн. - за основним платежем та 22 934 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000112310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 109 209 грн., з яких 87 367 грн. - за основним платежем та 21 842 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

При цьому, згідно положень підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України та з урахуванням прийняття ГУ Міндоходів у Полтавській області рішення від 04.04.2014 р. № 775/10/16-31-10-04-12, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.01.2014 р. № 0000102310, № 0000112310 вважаються відкликаними.

Як вбачається з акту перевірки від 08.01.2014 р. № 31/16-01-22-07-12/01354898 підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ПП «Київжитлоспецсервіс», оскільки, за твердженнями відповідача, правочин укладений позивачем з вказаним контрагентом не спричиняє реального настання правових наслідків обумовлених ним та вчинений удавано з метою ухилення від сплати податків. Вказані висновки податкового органу були зроблені на підставі вироку Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/12023/13-к (провадження № 1-кп/761/416/2013).

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимоги виходили з того, що висновки податкового органу викладені в актах податкових перевірок щодо порушення позивачем положень податкового законодавства є обґрунтованими, оскільки позивачем не підтверджено документально належними первинними документами реальність здійснення господарських операцій на підставі яких ним були сформовані спірні суми витрат та податкового кредиту, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані незаконними та не підлягають скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Отже, показник витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді між ВГФ «СПМК-516 ЛТД» та ПП «Київжитлоспецсервіс» було укладено договір підряду від 25.04.2012 р. № 1.

Разом з тим, долучені до матеріалів справи копії документів бухгалтерського обліку, складені за результатами проведених господарських операцій за вказаним договором, не можуть підтверджувати виконання спірної господарської операції.

Так, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 18.05.2013 р. у справі № 761/12023/13-к (провадження № 1-кп/761/416/2013) ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України - фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона вчинене повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам. Встановлено, зокрема, що перебуваючи в м. Києві, в період 2012 року, переслідуючи свій злочинний умисел, запропонував ОСОБА_5, перереєструвати ПП «Київжитлоспецсервіс» на своє ім'я та стати директором вказаного підприємства, за щомісячну грошову винагороду, без наміру здійснювати реальну фінансово-господарську діяльність, а з метою прикриття незаконної діяльності іншим суб'єктам підприємницької діяльності. ОСОБА_4, реалізовуючи свій злочинний умисел, використав паспортні дані ОСОБА_5 та використовуючи попередньо складений статут підприємства ПП «Київжитлоспецсервіс» та протоколи Загальних Зборів Учасників ПП «Київжитлоспецсервіс» підписані від імені ОСОБА_5, забезпечив придбання суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи ПП «Київжитлоспецсервіс» шляхом перереєстрації на її ім'я в Голосіївській районній у м. Києві державній адміністрації та в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, як платника податків та за невстановлених слідством обставин забезпечив відкриття розрахункового рахунку в АТ «ЄВРОГАЗБАНК» з метою використання його в подальшій злочинній діяльності, направленій на прикриття незаконної діяльності та ухилення від сплати податків.

За таких обставин, долучені до матеріалів справи первинні документи, складені за результатами проведених між позивачем та ПП «Київжитлоспецсервіс» господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704).

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено та позивачем не доведено реальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу про безпідставне заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, податковим органом виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Виробничо-господарської фірми «СПМК-516 ЛТД» - відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.08.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2014 р. у справі № 816/2430/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко