Постанова № 58953790, 14.07.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 року Справа № 876/1793/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Затолочного В.С., Улицький В.З.,

при секретарі судового засідання: Коцур В.К.

з участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року у адміністративній справі №803/16/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Національної поліції у Волинській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, ОСОБА_2 управління Національної поліції у Волинській області про скасування наказу №322 о/с від 05.11.2015 про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі. Зокрема вказує на те, що звертався із заявою до відповідача ОСОБА_2 управління Національної поліції у Волинській області щодо наявності вакантних посад проте його рапорт не було розглянуто. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи, позивач апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. В судовому засіданні зазначив, що працівникам міліції пропонувались посади при переведенні у поліцію, однак йому не була запропонована жодна посада.

Відповідачі в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Відповідно до ч. 4 ст.196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. ОСОБА_1 на підставі наказу УМВС України у Волинській області від 20.06.2013 №184 о/с був призначений на посаду дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) УМВС України у Волинській області.

Наказом начальника УМВС України у Волинській області №322 о/с від 05.11.2015 р. ОСОБА_1 було звільнено у запас з постановкою на військовий облік через скорочення штатів згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та згідно пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ було проведено з дотриманням вимог діючого законодавства.

Проте колегія суддів апеляційного суду вважає висновки суду першої інстанції невірними, такими, що суперечать нормам матеріального права та обставинам справи з огляну на наступне.

Абзацом першим пункту 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII, з наступними змінами та доповненнями, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

В абзаці другому цього ж пункту зазначено, що посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Як передбачено абзацом першим пункту 10 цього ж розділу, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Згідно з абзацом другим цього пункту указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

При цьому, слід зазначити, що наведені пункти набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону України «Про Національну поліцію» (опублікований 06.08.2015 року у Газеті «Голос України» №141-142).

Як слідує із змісту наказу, відповідач при звільненні позивача керувався підп. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Уряду від 29 липня 1991 року №114, з наступними змінами та доповненнями.

Відповідно до вказаного підпункту особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Дана норма також кореспондується з порядком, визначеним у п. 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», а саме «призначення за згодою», «пропозиція посад» та «проходження конкурсу».

Таким чином, звільнення зі служби допускається за умови відсутності можливості подальшого використання на службі позивача, шляхом пропозиції посад або проходження конкурсу.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивач не вжив заходів з приводу виявлення бажання проходити службу в поліції є невірними, оскільки вказані обставини не звільняють суб'єкта владних управлінських функцій від обов'язку дотримуватись порядку звільнення визначеного чинним законодавством, а саме дослідити обставини можливості подальшого використання на службі.

Лише за умови дослідження таких обставин при звільненні позивача на підставі підп. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, процедура звільнення буде відповідати критерію обґрунтованості (п.3 ч.3 ст.2 КАС України).

Таким чином, відповідачем не було дотримано критерію обґрунтованості при прийнятті спірного наказу, тому колегія суддів апеляційного суду вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, реалізація виявлення бажання, про яке йдеться у пункту 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», повинна гарантуватись відповідним правовим полем та об'єктивними реаліями, тобто виявлення бажання можливе лише за умови визначеного законодавством порядку щодо переведення та створення державного органу, в який особа має намір переводитись.

Так, підпункт «з» пункту 64 згаданого Положення викладено у новій редакції - у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації - яка дозволяла перевести позивача в Національну поліцію.

Нова редакція згаданого підпункту набрала чинності 07.11.2015 року, з моменту опублікування, а звільнення позивача відбулось з 06.11.2015 року, що є передчасним, оскільки на час звільнення не було правового порядку, який би дозволяв позивачу реалізувати своє право щодо переведення, у відповідності до вимог наведених пунктів розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

На дату звільнення позивача 06.11.2016 р. Головне управління Національної поліції у Волинській області створено не було, тому бажання з приводу проходження служби в поліції позивач міг реалізувати лише після створення згаданого органу.

Відповідно до виписки з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області з 10.11.2015 р. перебуває в стані припинення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що звільнення позивача є передчасним, та як наслідок таким, що порушило його право на працю в частині гарантій на зайняття певних посад у порядку визначеному розділом ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так відповідно до правової позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при вивільненні працівників міліції (зокрема, створення територіальних органів впродовж місяця, з дня набрання чинності згаданим Законом), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

В іншому випадку, що має місце у спірних правовідносинах, держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Представлені відповідачем на заперечення позовних вимог докази у своїй сукупності дають підстави вважати що рішення відповідача є протиправним, прийнятим без дотримання критеріїв, передбачених ч. 3 ст. 2 КАС України.

Крім того, доцільність переведення працівника повинна вирішуватись у встановленому чинним законодавством порядку, а не шляхом проведення загальних зборів особового складу СДІМ Ковельського міського відділу, на яких шляхом голосування вирішено клопотати перед керівництвом про недопущення для подальшого проходження служби позивача у Національній поліції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що спірний наказ в частині звільнення позивача слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Також, враховуючи положення абзацу другого п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, позивача належить поновити з 07.11.2015 року.

Крім того, у відповідності до положень ч.2 ст.235 КЗпП України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При цьому, у відповідності до підп. «з» п.1, п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, основою для визначення середнього заробітку є середньоденна (годинна) заробітна плата.

Згідно із абзацом третім п.2 цього ж Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до довідки Ковельського МВ УМВСУ у Волинській області від 03.02.2016 року за №13, позивачу нарахована заробітна плата у вересні 2015 року 2684 грн. 41 коп., у жовтні 2015 року - 4003 грн. 57 коп.

Визначаючи середньоденний розмір заробітної плати судом враховано кількість робочих днів визначених у листі Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 року за №10196/0/14-14/13 та заробітну плату отриману у вересні та жовтні 2015 року - становить 151 грн. 99 коп.

Визначаючи кількість днів, за які належить стягнути середній заробіток за вимушений прогул, судом враховано період з 06.11.2015 року по 14.07.2016 року та листи Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 року за №10196/0/14-14/13 та від 20.07.2015 року за №10846/0/14-15/13. Така кількість днів становить 171.

З врахуванням викладеного, сума, які підлягає стягненню, дорівнює 25990 грн. 29 коп., за виключенням податків та обов'язкових платежів, а середньомісячна заробітна плата, становить 3343 грн. 99 коп., теж за виключенням податків та обов'язкових платежів.

Окрім того, при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд враховує суми отриманої позивачем допомоги по безробіттю в розмірі 7572 грн. 74 коп. згідно з наявної в матеріалах справи довідки Ковельського міськрайонного центру зайнятості від 12.07.2016 року № 1128.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає виплаті позивачу, становить 18417 грн. 55 коп. (25990 грн. 29 коп. - 7572 грн. 74 коп.).

Крім того, постанова в частині поновлення та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню в силу положень ст. 256 КАС України.

Позовна вимога про стягнення з УМВС України у Волинській області на користь позивача моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн., завданої неправомірними діями відповідача задоволенню не підлягає, оскільки до ч. 2 статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи.

Позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди та не наведено доводів, з яких він виходив, визначаючи її розмір.

Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову з наведених вище підстав.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.

Судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 202 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року у адміністративній справі №803/16/16 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області №322 о/с від 05.11.2015р. в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) УМВСУ у Волинській області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ковельського міського відділу (з обслуговування міста Ковеля та Ковельського району) УМВСУ у Волинській області.

Стягнути з УМВСУ у Волинській області на користь ОСОБА_1 18417 грн. 55 кор. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за виключенням податків та інших обовязкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3343 грн. 99 коп., за виключенням податків та інших обовязкових платежів, підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддяЗ.М. Матковська

СуддіВ.С. Затолочний

ОСОБА_3

Повний текст постанови складено 14.07.2016р.