Ухвала суду № 58953542, 05.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" липня 2016 р. м. Київ К/800/39678/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Приходько І.В.

Сіроша М.В.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РУМ ЛТД»

на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року

та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2015 року

по справі № 822/1295/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РУМ ЛТД»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РУМ ЛТД» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 грудня 2014 року №0010721501/3592.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року, відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судового рішення без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Хмельницькому проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «РУМ ЛТД» з питань документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Праус» за серпень 2013 року та за рахунок яких сформовано показники податкової звітності за вересень та жовтень 2013 року, ТОВ «Київ Лік від Петролеум» за серпень 2014 року, ТОВ «Антарес» за червень-липень 2014 року, ТОВ «Ріаліз Ойл» за 2012 рік, 2013 рік та січень-липень 2014 року, ТОВ «Віконд Ойл» за 2012 рік, 2013 рік та січень-липень 2014 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт від 09 грудня 2014 року №5594/15-1/37098319.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.1, п. 201.4, п. 201.7 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму ПДВ в періоді, що перевірявся, в розмірі 45895678,00 грн.

На підставі акта перевірки, 29 грудня 2014 року ДПІ у м. Хмельницькому прийнято податкове повідомлення-рішення №0010721501/3592, яким ТОВ «РУМ ЛТД» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 45895678,00 грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 22947839,00 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, погодились із висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, а також з тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було враховано наступне.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, в обов'язковому порядку судам необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

На думку Європейського суду з прав людини, відмова у підтвердженні права на бюджетне відшкодування ПДВ може ґрунтуватися на встановленні зловживань з боку саме того платника податку, який формував суми бюджетного відшкодування. Вказане також стосується оцінки наявності або відсутності підстав для податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток підприємства.

Необхідність дотримання згаданої правової позиції підтверджена постановою ВСУ №13/11 від 31.01.2011 року у справі № 21-42а10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ВІК» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

При цьому, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові ВСУ № 40/11 від 21.01.2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, слід мати на увазі, що вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших, зокрема, на його контрагентів.

Таким чином, відповідно до зазначеного Закону відповідальність за недостовірність даних первинних документів несуть особи, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складають ці первинні документи. А відтак, контрагенти суб'єкта господарювання не можуть нести відповідальності за недобросовісне виконання ним своїх обов'язків щодо складання первинних документів.

Отже, судам необхідно врахувати, що формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

При цьому, основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства, оскільки недотримання цивільно-правових норм не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції.

Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть формально належні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено належних та допустимих доказів, з метою з'ясування обставин, якими позивач обґрунтовує реальність здійснення ним господарських операцій, зокрема, факти придбання та подальшого використання товару, обставини, що підтверджують досягнення конкретної мети господарської діяльності тощо. Також, залишено поза увагою необхідність встановлення у подібних випадках юридично значимих фактів, з метою підтвердження зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу платника податку, з урахуванням власне причинно-наслідкового зв'язку таких фактів. Крім того, судами з посиланням на відповідні первинні документи, не з'ясовано наявності або відсутності між позивачем та його контрагентами у межах спірних правовідносин взаємно узгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

З наведених мотивів суперечливими вбачаються висновки судів щодо доведеності податковим органом правильності визначення позивачу порушень вимог чинного законодавства у межах спірних правовідносин, з урахуванням власне кваліфікації періоду та обсягу таких порушень, з огляду у тому числі на невизначеність та відсутність чіткого розмежування мотивів та висновків по окремих епізодах, що зумовлені певними юридичними фактами у їх безпосередньому взаємозв'язку.

Разом з тим, надаючи оцінку діям позивача у частині здійснення ним операції по придбанню нафтопродуктів та газу, які носять збитковий характер та, за висновками судів, не містять по суті своїй розумних економічних та інших причин варто врахувати висновки, викладені Верховним Судом України у постанові від 09.06.2015 року у справі №21-289а15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За висновком Верховного Суду України аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Разом з тим, необхідно врахувати, що віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

У той же час, колегія суддів Вищого адміністративного суду звертає увагу на те, що, плануючи господарську діяльність, платник повинен прагнути до отримання економічного ефекту за рахунок приросту (збереження) активів, а не від мінімізації податкових платежів. Тому, мотивація суб'єкта господарювання при вступі у господарські правовідносини повинна ґрунтуватися на тому, що розмір очікуваного доходу від господарської операції повинен бути істотним у порівнянні з розміром очікуваної податкової вигоди.

Відтак, враховуючи обставини даної справи, судам слід було ретельно перевірити наявність у позивача ділової мети, спрямованої на досягнення економічного ефекту при здійсненні розглядуваних операцій з придбання нафтопродуктів за нерентабельними цінами, відокремивши фактичну результативність цих операцій від запланованих очікувань платника.

Для цього, судам необхідно було встановити, чи були зазначені операції (за умови досягнення поставлених завдань) спрямовані на одержання прибутку; чи було досягнуто платником заплановану мету господарських операцій та у разі її недосягнення встановити, які фактори перешкодили цьому; чи були у платника об'єктивні економічні підстави, не пов'язані з отриманням податкових переваг, для виконання цих операцій з точки зору господарської розумності, відповідності дій суб'єкта господарювання звичаям ділового обороту; чи було визначено платником ринкові ризики, супутні цим операціям; чи відповідала ціна, застосована платником, об'єктивним ринковим факторам ціноутворення, встановивши причини зниження такої ціни.

При цьому, при визначенні податкових наслідків розглядуваних операцій необхідно враховувати, що ділова мета господарської операції є недобросовісною у разі домінування податкової мети (зниження податкового навантаження, одержання податкових пільг та переваг тощо) над комерційною метою.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що судам слід перевірити обґрунтованість їх висновків в частині відмови у задоволенні позовних вимог у контексті викладеного застосування норм чинного законодавства.

При цьому, також необхідно враховувати, що статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Також, слід зазначити, що для достовірного та повного встановлення обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи по суті, з урахуванням специфіки спірних правовідносин та обсягів розрахунків у процесі встановлення фактичних обставин справи, необхідні спеціальні знання, проте судами не було розглянуто питання про доцільність призначення відповідної експертизи.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані судами попередніх інстанцій, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст. 220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст. 86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 160, 210- 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РУМ ЛТД» задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2015 року по справі № 822/1295/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписПриходько І.В. підписСірош М.В.

Ухвала складена у повному обсязі 08.07.2016 р.