Ухвала суду № 58953478, 07.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2016 року м. Київ К/800/11137/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі № 826/20966/15 за позовом Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп-3000" про стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп-3000", в якому просила стягнути з відповідача коштів у розмірі 39780,00 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідками проведення ревізії дотримання законодавства при укладанні договорів на закупівлю товарів, робіт та послуг встановлено, що в/ч 3036 НГУ у порушення п.32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України у жовтні-грудні 2014 року за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету безпідставно сплачений податок на додану вартість за придбані товари спеціального призначення (бронежилети, протикульні шоломи та захисні окуляри), чим завдані збитки державному бюджету у загальній сумі 39780,0гривень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року, закрите провадження у справі.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди першої і апеляційної інстанцій, закриваючи провадження у справі виходили з того, що дана справа за суб`єктним складом сторін, змістом позовних вимог та предметом спірних правовідносин не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому застосували положення п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 5 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України. Однак, такий суб'єкт владних повноважень може бути позивачем у адміністративній справі лише у випадках, передбачених частиною 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, до переліку яких віднесено також випадки, встановлені іншими законами.

Так, за приписами частин 3, 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у встановлених випадках.

Право на звернення з такими позовними заявами виникає у суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України та пов'язане із здійсненням ними владних управлінських функцій щодо контролю за використанням бюджетних коштів, тобто спрямоване на захист майнових інтересів держави у публічно-правових відносинах.

Отже, з аналізу норм чинного законодавства випливає, що даний спір за своєю суттю до вказаних у Кодексі адміністративного судочинства України випадків не відноситься, а зводиться фактично до вимог Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області повернути в дохід Державного бюджету України кошти, які перебувають на рахунках товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп-3000", у зв'язку з безпідставністю сплати військовою частиною 3036 НГУ податку на додану вартість за придбані товари спеціального призначення в загальному розмірі 39 780,00 грн.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначаються Законом України від 26 січня 1993 року N 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 (надалі - Положення №499/2011), визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до п. 6 Положення N 499/2011 Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).

Згідно п.п.4 п.4 Положення №499/2011, Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми узгоджуються також з положеннями ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», якою визначено права органу державного фінансового контролю.

Так, п.7 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно п. 10 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Виходячи з наведеного орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що діяльність органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи саме підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, у разі виявленні збитків завданих державі чи об'єкту контролю, відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом про стягнення суми.

Таким чином, збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю.

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про закриття провадження у справі з огляду на те, що данний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а в порядку господарського судочинства.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області відхилити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: