Ухвала суду № 58953303, 07.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2016 р. м. Київ К/800/43281/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Шипуліної Т.М.

за участю секретаря судового засідання: Савченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року

у справі № 826/20819/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі - ТОВ «Аскоп-Україна»; позивач) до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000771530 від 24 грудня 2013 року та № 0000781530 від 24 грудня 2013 року. Присуджено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на користь ТОВ «Аскоп-Україна» понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 917,60 грн. Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути решту суми судового збору в розмірі 3 670,40 грн. із Державного бюджету України шляхом її безспірного списання з рахунків ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Аскоп-Україна» з питань підтвердження відомостей при взаємовідносинах з контрагентами, за якими сформовано податковий кредит, за період з 01 квітня 2013 року по 31 червня 2013 року, за результатами якої складено акт № 2815/15-01/30579869 від 13 грудня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000771530 від 24 грудня 2013 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 333 192,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 166 596,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000781530 від 24 грудня 2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 367 008,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаної у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферко», Товариства з обмеженою відповідальністю «СФГ ім. Гречко» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал-Ресурс» сої за нікчемними правочинами.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач наголошував на тому, що реалізовану позивачу сільськогосподарську продукцію отримано ТОВ «СФГ ім. Гречко» від ТОВ «Ферко». В свою чергу, провести зустрічні звірки ТОВ «Ферко» та ТОВ «Глобал-Ресурс» неможливо з огляду на їх неперебування за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням та, відповідно, непредставлення первинної документації для здійснення контрольних заходів. Вказане, на переконання податкового органу, свідчить про відсутність активу, реалізованого відповідно до первинної документації названими суб'єктами господарювання ТОВ «Аскоп-Україна».

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання оспорюваних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами; контрагенти позивача на час здійснення відповідних операцій перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали статус платників податку на додану вартість; відповідачем на підтвердження викладених в акті перевірки доводів не подано належних доказів.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товару з метою його використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання активу.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Реальність, зокрема, потребує з'ясування того факту, чи справді відповідну продукцію отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків. Доцільно встановити фактичний альтернативний рух активу в порівнянні із задекларованим.

Крім того, в даному випадку необхідно дослідити технічну можливість ТОВ «Ферко», ТОВ «СФГ ім. Гречко», ТОВ «Глобал-Ресурс» виконати спірні поставки товару з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності сільськогосподарських угідь, основних засобів, відповідних трудових ресурсів), перевірити понесення ними витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати), встановити наявність у названих юридичних осіб налагоджених господарських контактів з постачальниками або виробниками сої тощо.

Судовими інстанціями при вирішенні даного спору не проаналізовано і критерії, якими керувався позивач при виборі названих суб'єктів господарювання як контрагентів, здійснення ним заходів розумної обережності при виборі ТОВ «Ферко», ТОВ «СФГ ім. Гречко», ТОВ «Глобал-Ресурс» постачальниками продукції, не перевірено намір товариства на отримання економічного ефекту від оспорюваних господарських операцій за наслідками дослідження аналізу та умов їх здійснення.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене, повно та всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, та зробити вмотивований висновок про реальність проведених господарських операцій.

При цьому слід мати на увазі, що, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що продукція справді придбавалась позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право товариства на податковий кредит з податку на додану вартість.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Шипуліна Т.М.