Ухвала суду № 58953287, 30.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року м. Київ К/800/23799/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат ЛТД»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року

у справі № 826/20508/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат ЛТД» (далі - ТОВ «Карат ЛТД»; позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002592240 від 26 липня 2013 року. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 4 588,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю платником реального характеру спірних господарських операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2014 року скасовано та прийнято нову - про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року та направлення справи на новий розгляд.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Карат ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Басмер ЛТД» за період з 01 лютого 2013 року по 28 лютого 2013 року, за результатами якої складено акт № 317/2240/32799897 від 11 липня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002592240 від 26 липня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 353 475,00 грн. (282 780,00 грн. - основний платіж, 70 695,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, названий акт індивідуальної дії залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення товариством пунктів 198.1, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ТОВ «Басмер ЛТД» товарно-матеріальних цінностей за нікчемним правочином.

Такий висновок відповідачем зроблено з огляду на акт № 1379/22.8/38290555 від 16 квітня 2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 01 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року, в якому зазначено про неперебування ТОВ «Басмер ЛТД» за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, відсутність у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також викладено думку про те, що укладені названим суб'єктом господарювання з постачальниками та покупцями правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

Крім того, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві посилалась на висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Південно-західній залізниці в м. Києві № 18 від 12 квітня 2013 року, яким встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 - директора ТОВ «Басмер ЛТД» в довіреностях та реєстраційній картці про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05 листопада 2012 року, виконано іншою особою.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

І хоча довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, в той же час згідно з принципом змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

У спірній ситуації суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, цілком об'єктивно виходив з того, що представлені позивачем документи (рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, банківські виписки) не є належними та достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних поставок.

Зокрема, в представлених товариством видаткових та податкових накладних відсутні прізвища та посади осіб, що їх підписали, а банківські виписки не завірені печаткою банку. При цьому позивачем на підтвердження товарного характеру здійснених поставок не подано документів щодо транспортування розглядуваних товарно-матеріальних цінностей, їх прийняття із зазначенням посадових осіб ТОВ «Басмер ЛТД» та ТОВ «Карат ЛТД», задіяних у такому процесі.

Не обґрунтовано позивачем і, за яких обставин та в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між ним та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь.

Наведені обставини в сукупності з іншими доказами, в тому числі щодо фіктивної діяльності контрагента ТОВ «Карат ЛТД», свідчать про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про правомірність прийнятого контролюючим органом оскаржуваного акту індивідуальної дії.

Щодо доводів позивача про неотримання ним повістки-повідомлення про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, то вони спростовуються наявними в матеріалах справи документами (аркуші справи 209, 211, 213), відповідно до яких повістку вручено представнику товариства за довіреністю 25 березня 2014 року.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат ЛТД» відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Шипуліна Т.М.