Ухвала суду № 58953164, 30.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року м. Київ К/800/22165/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Лосєва А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року

у справі № 813/8232/13-а

за позовом Приватного підприємства «Арт-Енерго»

до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року, адміністративний позов Приватного підприємства «Арт-Енерго» (далі - ПП «Арт-Енерго»; позивач) до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001072210 від 30 жовтня 2013 року та № 0001082210 від 30 жовтня 2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Арт-Енерго» сплачений судовий збір у розмірі 4 588,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить її відхилити, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ПП «Арт-Енерго» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 344/22-10/33863093 від 18 жовтня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпунктів 14.1.13, 14.1.191, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 137.4 статті 137, пунктів 138.2, 138.6, 138.8 статті 138, пункту 139.1 статті 139, пунктів 146.13, 146.14 статті 146, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.9 статті 189, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку із: заниженням доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок реалізації Приватному підприємству «Кантрансбуд» транспортного засобу (автомобіля марки Volkswagen Touareg, 2008 року випуску) за ціною, нижчою звичайної ціни на такий автомобіль; неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс пан трейд» за нікчемними правочинами, що мотивовано посиланням на акти, складені за наслідками вжиття заходів з проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, в яких вказано про відсутність у них необхідних умов для ведення господарської діяльності, неперебування названих суб'єктів господарювання за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також викладено думки про те, що укладені ними з постачальниками та покупцями правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства; безкоштовною передачею Колективному підприємству фірмі «А-Скрин» футболок у загальній кількості 11 000 шт., що прирівняно контролюючим органом до продажу такого товару за собівартістю; завищенням витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість внаслідок безпідставного перерахування коштів на адресу КПФ «А-Скрин» за безкоштовне розповсюдження футболок, що кваліфіковано відповідачем як розповсюдження подарунків, які не використано у господарській діяльності.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001072210 від 30 жовтня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 387 898,00 грн. (258 599,00 грн. - основний платіж, 129 299,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0001082210 від 30 жовтня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 369 427,00 грн. (246 285,00 грн. - основний платіж, 123 142,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Визнаючи протиправними та скасовуючи названі акти індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

За правилами пункту 146.14 статті 146 ПК України дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу).

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками-суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що звичайною ціною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

До 01 січня 2013 року (пункт 8 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України) порядок визначення звичайних цін регулювався за правилами пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР).

Так, згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

При визначенні звичайної ціни на транспортні засоби слід враховувати такі умови, як їх фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення таких засобів. Звичайна ціна транспортних засобів не може бути визначена без належної оцінки зазначених факторів.

При цьому за правилами статті 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Будь-які ж дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

В свою чергу, як вбачається з акту перевірки № 344/22-10/33863093 від 18 жовтня 2013 року, відповідач у спірній ситуації не звертався до позивача із запитом з проханням обґрунтувати рівень ціни на розглядуваний транспортний засіб. Не зверталась ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області і до уповноваженого державного органу із запитом про надання інформації щодо рівня звичайних цін на ідентичні автомобілі, а висновок про заниження підприємством рівня звичайних цін зроблено контролюючим органом виключно шляхом порівняння ціни п'ятьох автомобілів на інтернет-порталі auto.ria.ua, призначеного для розміщення оголошень щодо продажу транспортних засобів.

Позивачем, в свою чергу, на спростування доводів відповідача представлено акт оцінки транспортного засобу № 12121827 від 18 грудня 2012 року, відповідно до якого ринкова вартість спірного автомобіля становить 28 726,48 грн., що відповідає ціні продажу за договором № 20/12/12-1 від 20 грудня 2012 року, укладеним з ПП «Кантрансбуд».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли правильного висновку про недоведеність контролюючим органом факту заниження підприємством рівня звичайної ціни в даному випадку.

Вирішуючи питання про правомірність формування ПП «Арт-Енерго» даних податкового обліку за господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «ТПК Груп» та ТОВ «Фінанс пан трейд», слід враховувати, що відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції цілком обґрунтовано врахували долучені ПП «Арт-Енерго» до матеріалів справи належним чином оформлені видаткові та податкові накладні, банківські виписки, витяг з журналу реєстрації довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, документи на підтвердження використання придбаних підприємством будівельних матеріалів та електротоварів у власній господарській діяльності.

Податковим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наведеними документами. Не поставлено контролюючим органом під сумнів і добросовісність позивача як платника податків, не спростовано, що розглядувані операції здійснені ним за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, не представлено належних доказів щодо наявності у ТОВ «ТПК Груп» та ТОВ «Фінанс пан трейд» анонімної структури або здійснення ними діяльності, спрямованої на надання податкової вигоди третім особам, тощо.

Надаючи оцінку доводам податкового органу про заниження ПП «Арт-Енерго» податку на прибуток та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з КПФ «А-Скрин», суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до умов договору № 22 від 22 листопада 2012 року, укладеного між позивачем та КПФ «А-Скрин», останній зобов'язався виготовити футболки з логотипом підприємства та розповсюдити їх у межах проведення рекламного заходу з популяризації ПП «Арт-Енерго». Фактичне надання обумовлених названим договором послуг засвідчується наявними в матеріалах справи належним чином складеними документами: звітом про розповсюдження рекламної продукції, актами здачі-приймання робіт та товару, які дозволяють встановити зміст господарської операції та її вартість, податковими накладними, банківською випискою.

При цьому, як з'ясовано судовими інстанціями, виготовлені КПФ «А-Скрин» футболки з логотипом ПП «Арт-Енерго» відповідно до правил Закону України від 03 липня 1996 року № 270/96-ВР «Про рекламу» виконували виключно рекламну функцію. Розповсюдження рекламних матеріалів було не індивідуалізоване і носило лише рекламний характер. Оскільки матеріальні носії реклами були виключно засобами розповсюдження інформації, то таке розповсюдження рекламного продукту за своєю природою не підпадає під визначення постачання товарів у розумінні підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

В свою чергу, за правилами абзацу «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, належать витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на рекламу.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Лосєв А.М.