Ухвала суду № 58953017, 07.07.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 725/208/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Іщенко І.В.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

07 липня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сторчака В. Ю. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Тарасенко А.М.,

позивач: ОСОБА_2

представник відповідача: Бучача Інна Василівна, представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на постанову Першотравневого районного суду міста Чернівці від 10 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 10 лютого 2016 року позов задоволено, а саме: визнано неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в призначенні ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання, а також зобов'язано відповідача призначити ОСОБА_2 щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90% від грошового утримання судді, починаючи з 08.12.2015 року. Зобов'язано стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги апелянт обґрунтовує неправильним застосуванням судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та зазначає, що з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються. Пенсія має призначатися на загальних підставах.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала вимоги викладені в апеляційній скарзі та просила їх задовольнити.

Позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12 листопада 2015 року постановою Верховної ради України № 788-VIII ОСОБА_2 був звільнений з посади судді Апеляційного суду Чернівецької області та на виконання постанови Верховної ради України, 7 грудня 2015 року наказом в.о. голови Апеляційного суду Чернівецької області був звільнений у зв'язку з поданням заяви про відставку.

8 грудня 2015 року у зв'язку зі звільненням відповідно до закону, що діяв на час звільнення відповідачем ОСОБА_2 поновлена пенсія, призначена на загальних підставах.

Згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 08.12.2015 року № 05-21-7668/15 Апеляційного суду Чернівецької області встановлено, що такий стаж ОСОБА_2 складає 34 роки 3 місяці 26 днів.

12 січня 2016 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до ч.3 ст.138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Разом з заявою позивачем подано довідку Апеляційного суду Чернівецької області №06-09/7670/15 від 08.12.2015 року у якій зазначено, що заробітна плата ОСОБА_2, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 25768,60 грн.

Однак, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 5/Г-11 від 15 січня 2016 року позивачу було відмовлено у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді з посиланням на п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, посилалися на ті обставини, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення; право на відставку у позивача, за наявності в нього стажу не менше 20 років.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), Постановою правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України" від 25.01.2008 р. № 3-1 (далі - Порядок № 3-1) та іншими законодавчими та нормативно - правовими актами.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально - побутове забезпечення, в тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів та статус суддів у відставці визначено Законом України " Про судоустрій і статус суддів", яким було запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів.

З 1 жовтня 2011 року вступили в дію зміни до ст.138 вищезазначеного закону, які внесені Законом України №3668-V1 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", згідно з якими довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді. В частині п'ятій цієї статті зазначено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Проте, Конституційний Суд України рішенням від 3 червня 2013 року частину третю та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними ).

Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 3 червня 2013 року відновлено дію частини третьої та перше, друге, третє речення частини п'ятої ст. 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".

В рішенні від 3 червня 2013 року Конституційний Суд України вказав на те, що Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" змінено визначений Законом України " Про судоустрій і статус суддів" порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного утримання суддів, залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів. Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/20008, згідно з якими "визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя".

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України зазначив, що з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина третя ст. 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції до змін, внесених Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", а саме : "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання".

У постановах від 17 березня 2015 року (справа № 21-371а14, №21-429а14), від 9 червня 2015 року (справа № 21-472а15) Верховний Суд України зробив аналогічний правовий висновок щодо обмеження грошового утримання судді зазначивши, що оскільки за змістом п.4 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень, законів, визнаних неконституційними, то право на одержання довічного грошового утримання без обмеження розміру такого виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Також з цього дня, тобто з 3 червня 2013 року виникає право на перерахунок призначеного щомісячного грошового довічного утримання.

Згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-V111 від 2 березня 2015 року внесено зміни до ст. 141 Закону України " Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 12 лютого 2015 року № 191-V111, згідно з якими ч. 3 цієї статті передбачає, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 2 березня 2015 року, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", " Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Змінами, вказаними вище до ст. 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 12 лютого 2015 року встановлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, ніж це було передбачено законодавством до внесення таких змін і існувало на час набуття позивачем права на відставку та призначення йому довічного грошового утримання в максимальному розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди працюючого судді, а приписами п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 2 березня 2015 року фактично скасовано конституційно закріплений інститут відставки судді.

У постанові № 14 Пленуму Верховного Суду України від 3 липня 2015 року порушено питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-V1 "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-V111 "Про забезпечення права на справедливий суд" у взаємозв'язку з положеннями підпункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу I, пункту 5 розділу III Закону України від 2 березня 2015 року № 213-V111 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням статті 8, частини першої статті 21, частини першої, пунктів 2, 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

В конституційному поданні Пленум Верховного Суду України зазначив, що ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними законів, інших правових актів або окремих положень зумовлює втрату ними чинності з дня ухвалення такого рішення. Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції. Відхилення від такого підходу свідчать про порушення конституційних приписів щодо обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України.

Із наведеного випливає, що Закон України від 2 березня 2015 року № 213-V111 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" не може суперечити Рішенню Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у статті 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Відповідно до пункту 8 частини 4 статті 47 Закону № 2453-V1 незалежність суддів забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів (ч.6 ст. 47).

Згідно з пунктом 7 Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Частиною 6 статті 111 Закону № 2453-VI визначено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Відповідно до частини 3 статті 138 Закону України " Про судоустрій і статус суддів " в редакції від 07 липня 2010 року щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Крім того, з прийняттям Закону № 213-VIII від 2 березня 2015 року та у зв'язку з неприйняттям до 1 червня 2015 року закону щодо спеціальних пенсій, не скасовано положення ст. 141 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції від 12 лютого 2015 року, частиною другою якої передбачено щомісячне довічне грошове утримання для судді у відставці.

Колегія суддів звертає увагу на те, що 08 червня 2016 року, Конституційним Судом України було прийняте Рішення № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".

Даним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частини третьої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII;

- абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII;

- пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII та положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Керуючись частиною другою статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вказав такий порядок виконання цього рішення:

- частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання";

- абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: "Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку";

- не підлягає застосуванню положення пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Разом з тим, з довідки апеляційного суду Чернівецької області №3 від 29.01.2016 року встановлено, що ОСОБА_2 під час роботи на посаді судді апеляційного суду Чернівецької області на підставі ч.4 ст.43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року та наказу №16 к від 30.01.2001 року було призначене та виплачувалось щомісячне грошове утримання судді з 01 лютого 2003 року у розмірі 80% від заробітної плати судді, а з 14.08.2006 року у розмірі 90% заробітної плати судді, що підтверджується наявним у матеріалах справи наказом № 107а від 14.08.2006 року.

Таким чином, доводи відповідача щодо необхідності застосування п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213, якими скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне утримання призначаються, зокрема відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", колегія суддів вважає необгрунтованими і безпідставними.

Колегія суддів вважає у вказаному спорі також слід виходити з того, що матеріальні та соціальні гарантії судді у відставці, встановлені на день виникнення у нього права на відставку, не можуть скасовуватись ані новими законами, ані внесенням змін до чинних законів та пов'язуватись із нестабільністю законодавства, що регулює правовідносини із вказаного питання. Слід також зазначити, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), а в момент виникнення права на її призначення.

Стосовно твердження Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відсутність у позивача необхідного стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Ради суддів України 12.03.2015 року № 20 щодо обчислення стажу роботи суддів для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку встановлено, що відповідно до частини 1 статті 135 Закону N 2453 до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України;

2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Аналогічне положення щодо обчислення стажу роботи на посаді судді міститься й у статті 131 Закону N 2453 в редакції, яка діє станом на теперішній час.

Разом з тим пунктом 11 розділу XIII "Перехідні положення" чинної редакції Закону N 2453 передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом N 2453 в редакції від 7 липня 2010 року діяв Закон України "Про статус суддів" від 15.12.92 року N 2862-XII, частиною 4 статті 43 якого було передбачено, що до стажу роботи, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР; час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності в усіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача є необгрунтованими, оскільки стаж роботи позивача в органах прокуратури зараховувався до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Крім того, колегія суддів зазначає, що станом на 07.12.2015 року стаж позивача на посаді судді Першотравневого районного суду м. Чернівців складає 9 років 1 місяць та 1 день та на посаді судді апеляційного суду Чернівецької області 13 років 9 місяців та 11 днів, разом 22 роки 10 місяців 12 днів, що підтверджується розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного утримання судді у відставці від 08.12.2015 року № 05-21-7668/15.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а постанову Першотравневого районного суду міста Чернівці від 10 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 14 липня 2016 року.

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М. Судді Ватаманюк Р.В. Сторчак В. Ю.