Ухвала суду № 58952978, 12.07.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 р.Справа № 820/1276/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Сіренко О.І.

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача та третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2016р. по справі № 820/1276/16

за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4

до Державної міграційної служби України третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

31 травня 2016 року постановою Харківського окружного адміністративного суду позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області - задоволено.

Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 17.02.2016 р. № 10-16 про відмову ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Державна міграційна служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати спірну постанову суду та прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Вказує, що з урахуванням наявної інформації щодо внутрішнього збройного конфлікту в Сирійській Арабській Республіці, зокрема і даних щодо ситуації у рідному місті позивача - ОСОБА_1, відсутні підстави для визнання останнього таким, що є біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на наявність територій, які знаходяться поза контролем терористичної організації "Ісламська держава", та, відповідно, наявність альтернативи для внутрішнього переміщення. За таких обставин, зазначає, що у разі повернення ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Сирійської Арабської Республіки, життю, безпеці чи свободі такого не буде загрожувати небезпека.

У письмових запереченнях ОСОБА_3 ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 є громадянином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Місце народження та постійного проживання у країні походження ОСОБА_5 Дамаск. У 2010 році позивач перетнув кордон України.

29 грудня 2014 року позивач вперше звернувся до органу міграційної служби в Харківській області із заявою № 84 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

22 січня 2015 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області прийнято висновок про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду справи ОСОБА_3 ОСОБА_4 № НОМЕР_1 0083, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області прийнято висновок щодо відмови ОСОБА_3 ОСОБА_4 у визнанні біженцем особою, яка потребує додаткового захисту.

27 квітня 2015 року Державною міграційною службою України прийнято рішення за № 349-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2015 р. по справі №820/4857/15 було скасовано рішення Державної міграційної служби України від 27 квітня 2015 року № 349-15 та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України №61-15 зобовязано Головне управління ДМС у Харківській області повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.134).

27 лютого 2016 року рішенням Державної міграційної служби України відмовлено ОСОБА_3 ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.146).

Не погодившись із вказаним рішенням Державної міграційної служби України, ОСОБА_5 ОСОБА_7 ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом у даній справі.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ДМС України, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято без урахуванням всієї інформації по країні походження та дослідженням всіх обставин справ, а тому не може вважатись правомірним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI (далі - Закон №3671).

Так, відповідно до пунктів 1 та 13 статті 1 Закону №3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Також, пунктом 4 статті 1 Закону №3671 передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно із ч.1 та ч.5 ст.5 Закону №3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною 7 статті 7 Закону №3671 встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 9 Закону №3671.

Зокрема, частинами 1 та 2 вказаної статті встановлено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців; працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Частиною 11 статті 9 Закону №3671 передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За змістом ч.5 ст.10 Закону №3671 за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначено в ст.6 Закону №3671, відповідно до якої не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Колегія суддів зазначає, що станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення щодо відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у ОСОБА_5 з березня 2011 року, які продовжуються і до тепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до ОСОБА_5 до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення (http://unhcr.org.ua/).

12.03.2015р. у ОСОБА_8 комісар ООН у справах біженців ОСОБА_9 ще раз наголосив, що необхідно зробити набагато більше для того аби звільнити сирійців від їхніх жахливих страждань: "Після років, прожитих у вигнанні, сирійські біженці давно витратили свої заощадження і все більша кількість вдається до жебракування, проституції чи дитячої праці, аби вижити. Родини, що належали до середнього класу зараз ледве виживають на вулицях: батько однієї з сімей порівняв життя біженця із потраплянням у сипучий пісок - кожен рух змушує застрягати все сильніше," сказав він.

Крім того, як зазначено в п.31 Рекомендацій УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (в редакції III, жовтень 2014р.) (http://www.refworld.org.ru/docid/549983214.html%20): «В свете развития событий и изменения обстоятельств в ОСОБА_5, возможно, будет целесообразно пересмотреть (если этого еще не было сделано) решения по делам сирийцев, чьи ходатайства о предоставлении убежища в прошлом были отклонены, чтобы те, кто в силу изменившихся обстоятельств имеет обоснованные причины обратиться о предоставлении убежища как беженцы «на месте» (sur place), могли рассчитывать на принятие соответствующего решения, которое позволит им пользоваться защитой и правами, вытекающими из признания их беженцами.».

За інформацією Департаменту імміграційних питань Великобританії (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із ОСОБА_5. Січень 2013 року. United Kingdom: Home Office, Operational Guidance Note: Syria, 15 January 2013, Syria OGN v 8, доступно за адресою: http://www.refworld.org/docid/50f55c8d2.html [accessed 21 May 2013]), враховуючи ситуацію в ОСОБА_5 та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з'являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти, в Алеппо, Ідлібі та інших містах. Також є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах.

Починаючи з травня 2012 року ситуація в ОСОБА_5 продовжувала погіршуватись, а рівень насильства різко зріс, поширюючись на більшість великих міст, включаючи ОСОБА_1, Алеппо, Хомс, Дера'а, Хаму, Ідліб і Сувайду. Більшість військових дій сконцентрована в основних містах, розташованих на заході країни, але сільська місцевість також втягується у конфлікт. У брифінгу Міжнародної Амністії йдеться про те, що сирійська армія веде не вибіркове повітряне бомбардування та артилерійські атаки в районі Джабал Аль-Завія, інших частинах Ідлібу та північних регіонах Хами. Представники Міжнародної Амністії стали свідками щоденних не вибіркових авіа ударів та бомбардувань, націлених на міста та села по всьому регіону впродовж свого візиту (у період з 31 серпня по 11 вересня 2012 року).

Кількість людей, що загинули після початку насилля, за повідомленнями, більше 100 тисяч, а 6,8 мільйона людей, або третина населення, потребує гуманітарної допомоги, що значно більше у порівнянні з 1 мільйоном людей - станом на березень 2012 року. Ріст гуманітарних потреб населення особливо помітний в провінціях Алеппо, ОСОБА_10, Идлиб, Дейр-эз-Зор, Хама, ОСОБА_1, Ракка, Латакія і ОСОБА_10.

Таким чином, у регіоні м.Дамаск, в якому проживав позивач та його родина, існує високий ризик стати жертвою нападу та поранення.

УВКБ ООН зазначає, що потрібні великодушні підходи до захисту, що відображаються у незастосуванні санкцій до тих, хто прибуває без документів, що посвідчують особу (або іншим неправомірним шляхом), та у високому проценті позитивних рішень по клопотаннях про надання статусу біженця, поряд із забезпеченням супутніх прав. Ще однією доречною формою солідарності у теперішній кризисній ситуації була б гнучкість застосування критеріїв та процедур возз'єднання родини, рівно як і скасування певних вимог для отримання віз та полегшення в'їзду громадян ОСОБА_5 з метою роботи або навчання або за сімейною чи гуманітарною метою в межах національних програм.

У своїх рекомендаціях УВКБ ООН зазначило, що в тих випадках, коли особи не відповідають конвенційним критеріями, належить застосовувати критерії для надавання додаткових форм захисту, у т.ч. тих, що розроблені в обов'язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.

Відповідно до п.171 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців встановлено, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до ОСОБА_5, ситуація в якій докорінно змінилась під час його перебування в Україні.

Тлумачення поняття «загрози тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання» дає у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, практику якого згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. №3477-IV суди застосовують при розгляді справ як джерело права.

Так, у справі Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства (8319/07 та 11449/07, рішення від 28.06.2011р.) суд дійшов висновку, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241), а також зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Отже ситуації в ОСОБА_5 за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, оскільки сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

При цьому, ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним, й таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в особи на момент її звернення за захистом..

Разом з тим, звертаючись в Україні за захистом, позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні, які, в свою чергу, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивача; до того ж, позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації.

Проте, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в ОСОБА_5 й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам ст.3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено факту наявності у позивача передбачених ст.6 Закону №3671 підстав для відмови у наданні йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача у апеляційній скарзі на наявність у позивача альтернативи внутрішнього переміщення, що, на думку заявника, свідчить про відсутність підстав для надання ОСОБА_3 ОСОБА_4 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до роз'яснень п.10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.06.2011 року №3» суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

За інформацією Департаменту імміграційних питань Великобританії (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із ОСОБА_5. Січень 2013 року. United Kingdom: Home Office, Operational Guidance Note: Syria, 15 January 2013, Syria OGN v 8, доступно за адресою: http://www.refworld.org/docid/50f55c8d2.html [accessed 21 May 2013]) враховуючи ситуацію в ОСОБА_5 та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з'являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти; є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах.

Враховуючи викладене вище, а також обставини, встановлені під час судового розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що твердження позивача про наявність в ОСОБА_5 небезпеки його життю не можна вважати необґрунтованими.

Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2016р. по справі № 820/1276/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_11Судді ОСОБА_12 ОСОБА_13 Повний текст ухвали виготовлений 14.07.2016 р.