Постанова № 58952777, 06.07.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2016 р.м.ОдесаСправа № 668/13762/14-а

Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Корецький Д. Б. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - доповідача Кравця О.О.судді -Домусчі С. Д.судді -Коваля М.П.розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Суворовського районного суду м. Херсона від 30.04.2015 р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Херсонської міської ради про скасування пункту додатку до рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Херсонської міської ради та просила скасувати абзац 8 п. 1.4 Порядку присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості, розташованими на території м. Херсона, затвердженого рішенням ХІХ сесії Херсонської міської ради VI скликання від 09.08.2012 року, № 744.

Постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 30.04.2015 року у задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2015 року, постанова Суворовського районного суду м. Херсона від 30.04.2015 року - залишена без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.05.2016 року ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2015 року було скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2016 року,розгляд справи вирішено проводити в режимі відеоконференції.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України, але до судового засідання не з'явилися , відповідач подав заяву про розгляд справи за його відсутністю ,представниками позивача не надано належним чином оформлених довіреностей та інших документів ,що підтверджують повноваження , а тому суд відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню за встановлених обставин:

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов'язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Згідно зі ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно п. 2.2. Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна",затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 55 від 18.06.2007 , поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси.

Судом 1-ої інстанції було встановлено , що рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 вересня 2013 року по справі № 667/1933/13-ц ОСОБА_4 в особисту приватну власність виділено 43/100 частин домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та складається з: житлового будинку літ. "А": житлова кімната літ. 1-1, житлова кімната літ. 1-2, житлова кімната літ. 1-3, прибудова літ. "а", в якій розташовано кухню літ. "І", прибудова літ. "а2", в якій розташований санвузол літ. "ІІІ", сараю літ. "В", сараю літ. "Г", гаражу літ. "Д" сараю літ. "Е", туалету літ. "Ж", огорожі № 1, хвіртки № 2, водопроводу № 3, огорожі № 4.

03 березня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до т.в.о. Херсонського міського голови з заявою про присвоєння поштової адреси 43/100 зазначеної частини домоволодіння.

Листом від 24.03.2014 р. Заявнику було відмовлено у зв'язку з відсутністю законних підстав для присвоєння самостійної поштової адреси належній їй частині домоволодіння.

Оскарживши таку відмову до суду, ОСОБА_4 дізналася про існування рішення Херсонської міської ради від 09.08.2012 р. № 744 "Про затвердження Порядку присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості, розташованих на території м. Херсона, та визнання таким, що втратило чинність рішення міської ради від 29.04.2011 р. № 194", зокрема, абзацом 8 пункту 1.4 Порядку передбачено, що об'єктам, пов'язаним конструктивними елементами, що забезпечують їх цілісність та необхідні технічні умови функціонування (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші, конструкція даху, покрівля, тощо), не надаються самостійні адреси.

Апеляційний суд вважає,що рішення Херсонської міської ради від 09.08.2012 р. № 744 "Про затвердження Порядку присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості, розташованих на території м. Херсона, та визнання таким, що втратило чинність рішення міської ради від 29.04.2011 р. № 194 є локальним нормативно-правовим актом,який регулює правовідносини щодо присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості, розташованим на території м. Херсона, та стосується кола фізичних або юридичних осіб,у тому числі суб'єктів господарювання ,що є власниками об'єктів нерухомого майна та території м. Херсона

Дійсно вказане рішення було опубліковане у газеті "Херсонський вісник" № 35 (1149) від 30.08.2012 р., але про наявність положень, яки безпосередньо впливають на права та обов'язки позивача - вона дізналась тільки після отримання відповідної відповіді від 24.03.2014 р.,неодноразово зверталася до відповідача щодо врегулювання спору, отримувала відповіді від 04.06.2014 р. та від 12.08.2014 р. та звернулась до суду 03.10.2014 року.

Враховуючи вищевказані обставини та те , що підстави для звернення до суду до набуття права власності на самостійний об'єкт нерухомого майна були відступні апеляційний суд визнає поважними причини пропуску процесуального строку установленого ч.2 ст.99 КАС України.

Відповідно до частини 12 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

У статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» № 1160-IV від 11.09.2003(далі - Закон № 1160-IV) визначено поняття регуляторного акту - прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Згідно із вимогами вказаного Закону органи місцевого самоврядування є регуляторними органами.

За таких обставин оскаржуване рішення Херсонської міської ради від 09.08.2012 р. № 744 є регуляторним актом, оскільки спрямоване на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та суб'єктом господарювання, яким змінені норми права, та розраховане на неодноразове застосування і щодо невизначеного кола осіб, якими є, зокрема, власники об'єктів нерухомого майна.

За змістом частин 1, 2 статті 8 Закону № 1160-IV стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу.

Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

У відповідності до вимог частини 1 статті 9 Закону № 1160-IV кожний проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Згідно п.2 ч.1 та ч.2,3,4 ст.15 Закону України, від 13.01.2011, № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім, внутрішньо-організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров'ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв'язку з цим.

Відповідно до ст. 31 Закону України від 11.09.2003, № 1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні та обласні ради з метою реалізації покладених на них цим Законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики можуть створювати у своєму складі постійні комісії з питань реалізації державної регуляторної політики або можуть покладати ці повноваження на одну з існуючих постійних комісій відповідної ради (далі - відповідальна постійна комісія).

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад з метою реалізації покладених на них цим Законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики створюють у своєму складі в межах граничної чисельності структурні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідного виконавчого органу ради (далі - відповідальний структурний підрозділ).

Організаційне забезпечення здійснення державної регуляторної політики сільським, селищним та міським головою здійснює відповідальний структурний підрозділ виконавчого органу сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ст. 32 Закону № 1160-IV планування діяльності сільських, селищних, міських, районних у містах, районних та обласних рад з підготовки проектів регуляторних актів здійснюється в рамках підготовки та затвердження планів роботи відповідних рад у порядку, встановленому Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та регламентами відповідних рад, з урахуванням вимог частин третьої та четвертої статті 7 цього Закону.

Відповідно до ст. 33 Закону № 1160-IV у разі внесення на розгляд сесії ради проекту регуляторного акта без аналізу регуляторного впливу відповідальна постійна комісія приймає рішення про направлення проекту регуляторного акта на доопрацювання органу чи особі, яка внесла цей проект.

За мотивованим поданням депутата ради, постійної комісії ради, голови районної або обласної ради відповідальна постійна комісія може прийняти рішення про забезпечення підготовки в порядку, встановленому частинами другою та третьою статті 34 цього Закону, експертного висновку щодо регуляторного впливу проекту регуляторного акта, внесеного цим депутатом ради, постійною комісією ради, головою районної або обласної ради. У цьому разі аналіз регуляторного впливу не готується, а експертний висновок щодо регуляторного впливу готується відповідно до вимог статті 8 цього Закону.

У разі внесення на розгляд засідання виконавчого органу ради чи внесення на затвердження сільським, селищним, міським головою проекту регуляторного акта без аналізу регуляторного впливу цей проект повертається його розробникові на доопрацювання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 34 Закону № 1160-IV, відповідальна постійна комісія забезпечує підготовку експертного висновку щодо регуляторного впливу внесеного проекту регуляторного акта.

Порядок та строки підготовки експертних висновків щодо регуляторного впливу внесених проектів регуляторних актів встановлюються регламентами відповідних рад.

Згідно ст.36 Закону № 1160-IV регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу, проект регуляторного акта не був оприлюднений.

Судом 1-ої інстанції було встановлено ,що на засіданні ХІХ сесії Херсонської міської ради VI скликання від 09.08.2012 року, № 744 було прийнято рішення «Про порядок присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості, розташованим на території м. Херсона» .

П.8 пункту 1.4 Порядку передбачено, що об'єктам, пов'язаним конструктивними елементами, що забезпечують їх цілісність та необхідні технічні умови функціонування (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші, конструкція даху, покрівля, тощо), не надаються самостійні адреси.

У газеті "Херсонський вісник" № 35 (1149) від 30.08.2012 р., було надруковано рішення Херсонської міської ради № 744«Про порядок присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості, розташованим на території м. Херсона».

Конвенція з прав та основоположних свобод людини від 04.11.1950 року , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно п.53 Рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), яке набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року, першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Легітимною метою вважається національна та громадська безпека,запобігання злочинам або заворушенням ,забезпечення економічного добробуту ,захист здоров'я і моралі, прав і свобод інших осіб,захист репутації,запобігання розголошення конфедеційної інформації ,підтримка авторитету та безсторонності суду ,контроль за користування майном відповідно до суспільних інтересів,забезпечення сплати податків ,чи інших зборів або штрафів.

Згідно п.71. Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04 ,принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), п. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Згідно п.47,49 Рішення ЄСПЛ у справі «"Україна-Тюмень" проти України» (Ukraine-Tyumen v. Ukraine) від 22 листопада 2007 року, заява 22603/02, стаття 1 Першого протоколу ( 994_535 ) містить три чітких норми: "перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.... Ці норми не є окремими, а є пов'язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі" (див., наприклад, рішення у справі "Ян та інші проти Німеччини" (Jahn and Others v. Germany), NN 46720/99, 72203/01 та 72552/01, параграф 78, ECHR 2005-...).

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом всіх статей Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справах "Амюр проти Франції" (Amuur v. France) від 25 червня 1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-III, pp. 850-51, параграф 50; "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece), N 25701/94, параграф 79, ECHR 2000-XII; та "Малама проти Греції" (Malama v. Greece), N 43622/98, параграф 43, ECHR 2001-II).

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 53 Рішення ЄСПЛ по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03); при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими

Згідно із п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V).

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

Апеляційний суд,із врахуванням того ,що законодавство України не містить жодних обмежень прав власників об'єктів нерухомого майна у наданні самостійних адрес об'єктам нерухомого майна ,що утворилися у випадку поділу об'єктів нерухомого майна ,але пов'язані конструктивними елементами ,що забезпечують їх цілісність та необхідні технічні умови їх функціонування, Практики Європейського Суду з прав людини вимог, відсутності доказів на підтвердження наявності підготовленого відповідачем аналізу регуляторного впливу, доходить висновку про недотримання Херсонською міською радою при його прийнятті зазначених вище вимог Закону № 1160-IV, вважає,що вказане положення є протиправним та не відповідають вимогам статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав та основоположних свобод людини та порушує принцип мирного володіння майном, втручання у право власності здійснено не на підставі закону, не забезпечує «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи ,у зв'язку із чим абзац 8 п. 1.4 Порядку присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості, розташованими на території м. Херсона, затвердженого рішенням ХІХ сесії Херсонської міської ради VI скликання від 09.08.2012 року, № 744Б у частині ненадання самостійних адрес об'єктам нерухомого майна ,що утворилися у випадку поділу об'єктів нерухомого майна ,але пов'язані конструктивними елементами ,що забезпечують їх цілісність та необхідні технічні умови їх функціонування слід неправомірним та скасувати.

Згідно п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Таким чином, у зв'язку із невідповідністю висновків суду 1-ої інстанції обставинам справи, порушенню ним норм матеріального права,що призвели до невірного вирішення справи ,суд апеляційної інстанції доходить до висновку про необхідність скасувати постанову суду 1-ої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Апеляційним судом встановлено , що позивачем ,у зв'язку зі сплатою судового збору за звернення із позовною заявою ,апеляційною та касаційної скаргами понесені судові витрати у розмірі 320,98 грн.(у тому числі,121,8 +73,08+38,4 +87,7 грн.)

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.197, п.2 ч.1. ст.198, 201, ч.2 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково, постанову Суворовського районного суду м. Херсона від 30.04.2015 р.-скасувати.

Прийняти нову постанову:

Адміністративний позов ОСОБА_4- задовольнити частково .

Визнати неправомірним та скасувати абзац 8 п. 1.4 Порядку присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості, розташованими на території м. Херсона, затвердженого рішенням ХІХ сесії Херсонської міської ради VI скликання від 09.08.2012 року, № 744Б у частині ненадання самостійних адрес об'єктам нерухомого майна ,що утворилися у випадку поділу об'єктів нерухомого майна ,але пов'язані конструктивними елементами ,що забезпечують їх цілісність та необхідні технічні умови їх функціонування.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Стягнути з Херсонської міської ради на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 320,98 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі ,та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції

Головуючий

суддя-доповідач Кравець О.О.

Суддя Домусчі С.Д.

Суддя Коваль М.П.