Ухвала суду № 58952681, 12.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10363/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2015 у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат» до Державної фіскальної служби України, Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області та Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Маріупольський графітовий комбінат»» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 14.05.2014 №0000612201, №0000622201, від 27.02.2014 № 0000192201, № 0000222201, № 0000182201, № 0000202201, № 0000162201;

- визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 06.05.2014 №3694/10/05-99-10-06-12-1 про результати розгляду скарги публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат» в частині залишення без змін податкових повідомлень-рішень Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 27.02.2014 № 0000192201, № 0000222201, № 0000182201, № 0000202201, № 0000162201 та відмови у скасуванні податкових повідомлень-рішень Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 27.02.2014 №0000152201 про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток у частині податку у сумі 11 778,00 грн.; № 0000132201 у частині податку на прибуток у сумі 121 473,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства доходів і зборів України від 03.07.2014 № 12406/6/99-99-10-01-15.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2015 позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Маріупольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 14.05.2014 № 0000612201, № 0000622201, від 27.02.2014 № 0000192201, № 0000222201, № 0000182201, № 0000202201, № 0000162201; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Маріупольською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області проведено документальну планову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 11.02.2014 №73/05-19-22-01/5394618 5, в якому зроблені висновки про те, що позивачем порушено:

- пункту 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпунктів 153.2.1, 153.2.3 пункту 153.2 статті 153, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 215 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 585,00 грн., у тому числі у ІІ кварталі 2011 року - 64 426,00 грн., у ІІІ кварталі 2011 року - 1 701,00 грн., у ІV кварталі 2011 року - 67 124,00 грн., у І кварталі 2012 року - 67 970,00 грн., у ІІ кварталі 2012 року - 14 364,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у сумі 392 067,00 грн. за 2012 рік;

- пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 55 730,00 грн., у тому числі за жовтень 2011 року у сумі 49 034,00 грн., за листопад 2011 року у сумі 6 696,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року у сумі 135 873,00 грн.

- пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 09.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

На підставі акту перевірки відповідачем 27.02.2014 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000152201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 40 506,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7 182,00 грн.;

- № 0000132201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 175 079,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 13 402,00 грн.;

- № 0000192201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем у розмірі 55 730,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 13 933,00 грн.;

- № 0000222201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 34 920,00 грн.;

- № 0000182201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 136 800,00 грн.;

- № 0000202201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 100 953,00 грн.;

- № 0000162201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 255 267,00 грн.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, позивачем подано відповідні скарги, за результатами розгляду яких головним управлінням Міністерства доходів і зборів у Донецькій області прийнято рішення від 06.05.2014 № 3694/10/05-99-10-06-12-1, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 27.02.2014 № 0000192201, № 0000222201, № 0000182201, № 0000202201, № 0000162201, а також скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.02.2014 № 0000142201 про визначення грошових зобов'язань у вигляді штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства у сумі 340,00 грн., № 0000152201 про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток у частині податку у сумі 28 728,00 грн. та штрафні санкції у сумі 7 182,00 грн. та №0000132201 - у частині податку на прибуток у сумі 53 606,00 грн. та штрафні санкції у сумі 13 402,00 грн., в іншій частині зазначені рішення залишені без змін, а скарга - без задоволення.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення, підставою для часткового скасування податкових повідомлень-рішень слугувало те, що у пункті 152.9 статті 152 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей цього розділу використовуються такі податкові періоди: календарний квартал, півріччя, три квартали, рік. Базовим податковим (звітним) періодом для цілей цього розділу є календарний квартал або календарний рік для платників податків, визначених у пункті 57.1 статті 57 цього Кодексу. За результатами перевірки публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат» за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 встановлено заниження податку на прибуток у загальній сумі 40 506,00 грн., у тому числі за півріччя 2012 року - 28 728,00 грн. та за підсумками 2012 року зменшено розмір від'ємного значення об'єкту оподаткування податковим на прибуток у сумі 136 800,00 грн. Враховуючи вимоги пункту 152.9 статті 152 Податкового кодексу України відсутні підстави для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток за півріччя 2012 року на 28 728,00 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 7 182, 00 грн. (податкове повідомлення-рішення від 27.02.2014 № 0000152201). Також, за період, що перевірявся, встановлено заниження податку на прибуток (з урахуванням звичайних цін) у загальній сумі 175 079,00 грн., у тому числі за І квартал 2012 у розмірі 53 606,00 грн. та за підсумками 2012 року зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 255 267,00 грн., внаслідок чого завищені податкові зобов'язання податку з податку на прибуток за І квартал 2012 року на 53 606,00 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 13 402,00 грн. (податкове повідомлення-рішення від 27.02.2014 №0000132201).

У свою чергу, рішенням Міністерства доходів і зборів України від 03.07.2014 №12406/6/99-99-10-01-15 оскаржувані податкові повідомлення-рішення, з урахуванням рішення головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 06.05.2014 № 3694/10/05-99-10-06-12-1, залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

На підставі викладеного, Маріупольською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій прийнято такі податкові повідомлення-рішення від 14.05.2014:

- № 0000612201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 11 778,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 0,00 грн.;

- № 0000622201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 121 473,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 0,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення та рішення, прийняті за результатом адміністративного (досудового) оскарження останніх, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки господарські операції підтверджені первинною документацією, то вони були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (покупець) та його контрагентами - товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробнича компанія «Сплав», товариством з обмеженою відповідальністю «Бінко» та товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальна торгова компанія «Сервіс» - укладено договори купівлі-продажу у спрощеній формі шляхом направлення рахунків-фактур.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, витягу з журналу реєстрації доручень.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з ТОВ «Промислово-виробнича компанія «Сплав», ТОВ «Бінко» та ТОВ «Індустріальна торгова компанія «Сервіс».

Доводи апелянта про порушення контрагентом позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Апелянт у своїй скарзі зазначає про те, що на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та вказаними контрагентами зазначено про складені відповідними контролюючими органами акти про результати перевірок (звірок) товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробнича компанія «Сплав», товариства з обмеженою відповідальністю «Бінко» та товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальна торгова компанія «Сервіс», в яких встановлена відсутність в останніх достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів. Однак, колегія суддів звертає увагу, що цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідачами до суду першої інстанції не надано доказів, які б свідчили про відсутність факту реального здійснення операцій між публічним акціонерним товариством «Маріупольський графітовий комбінат» та товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробнича компанія «Сплав», товариством з обмеженою відповідальністю «Бінко» та товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальна торгова компанія «Сервіс».

Колегія суддів вважає, що фактично рух активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробнича компанія «Сплав», товариством з обмеженою відповідальністю «Бінко» та товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальна торгова компанія «Сервіс» Маріупольською ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області не перевірявся та не встановлювався. Висновки зроблені на припущеннях, по ланцюгу контрагентів контрагента позивача, без належних доказів, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області від 14.05.2014 № 0000612201, № 0000622201, від 27.02.2014 № 0000192201, № 0000222201, № 0000182201, № 0000202201, № 0000162201 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 14.07.2016.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.