Ухвала суду № 58952412, 13.07.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Волгіна Н.П.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року справа №805/168/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Васильєвої І.А., Жаботинської С.В., секретаря судового засідання Борисова А.А., за участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача-2 ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 р. у справі № 805/168/16-а (головуючий І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_2 до Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просила суд, поновити її на посаді слідчого слідчого відділення Авдіївського відділення поліції Красноармійського відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області,стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 березня 2015 року до дня поновлення на роботі, який на день звернення з позовом становив 36600,00 грн (а.с.3-6 т.1).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року залучено до участі у справі в якості співвідповідачів Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі відповідач-2) та Авдіївський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі відповідач-1) (а.с.30-31 т.1).

26 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з клопотанням про уточнення позовних вимог та просила суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 27 лютого 2015 року № 450 в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ, визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 20 березня 2015 року № 86 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ, поновити позивача на посаді слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, зобовязати Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день прийняття постанови у справі (а.с.3-6, 168 т.1).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року прийняті уточнені позовні вимоги та залишено без розгляду позовні вимоги про зобовязання Головного управління Національної поліції в Донецькій області поновити її на посаді слідчого слідчого відділення Авдіївського відділення поліції Красноармійського відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області, стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 березня 2015 року до дня поновлення на роботі, який на день висунення позову становить 36600,00 грн; виключено зі складу відповідачів у справі Головне управління Національної поліції в Донецькій області (а.с.176-177 т.1).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року задоволено позовні вимоги. Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 27 лютого 2015 року № 450 в частині звільнення слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області капітана міліції ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ, визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 20 березня 2015 року № 86 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_2 слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з органів внутрішніх справ, поновив капітана міліції ОСОБА_2 на посаді слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 21 березня 2015 року, зобовязав Авдіївський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного року після звільнення з 21 березня 2015 року по 20 березня 2016 року в сумі 29 580 гривень 00 копійок та виплатити, за відрахуванням зборів, податків та обов'язкових платежів. В задоволенні інших позовних вимог відмовив (а.с.207-215 т.1).

Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Окрім того, зазначено, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи (а.с.228-235).

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не вірно застосував нормативні-правові акти при вирішені спору та визначив пріоритетність норм права. Судом помилково надано пріоритет та застосовано норми КЗпП України, оскільки у даному випадку повинні застосовуватись норми Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), які є спеціальними нормами. За пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114 (далі Положення № 114), вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством. Разом з цим, працівник органів внутрішніх справ наділені певним колом обовязків. Жінки, що склали Присягу, несуть всі тяготи служби нарівні з чоловіками. В умовах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей та повязаних з ним ситуації опинились майже всі працівники міліції, а тому кожен працівник повинен був проявити максимум свідомості, добросовісно виконувати свої обовязки і реалізовувати свої права. Проте, позивач не добросовісно віднеслась до своїх обовязків (не повідомила про виїзд з країни, не отримала на це дозволу керівництва, не повідомила про своє місце знаходження безпосереднє керівництво, працівників кадрового забезпечення, не надала відповідні документи, які б підтверджували законність і поважність причин тривалої відсутності на службі), що і стало причиною її звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо відсутності даних особи яка проводила службове розслідування, що вбачається з висновку службового розслідування. Крім того, помилковим є посилання суду першої інстанції на порушення Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 № 230 (далі - Інструкція № 230), щодо не участі безпосереднього керівника при проведені службового розслідування, оскілки безпосереднім начальником складались акти про відсутність на службі позивача, а Інструкція не встановлює яким чином начальник приймає участь при здійсненні службового розслідування. Також апелянт зазначає, що судом встановлено порушення права позивача знати про проведення щодо неї службового розслідування, надавати пояснення, ознайомлюватись з матеріалами, проте, судом не враховано рапорт службової особи ОСОБА_5 щодо запропонування позивачу через соціальні мережі надати письмові пояснення. Крім того, судом не враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 № 730, утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України, у звязку з втратою чинності нормативної бази щодо проходження служби працівниками міліції наказом МВС України від 06.11.2015 № 1388 скорочено штати і посади (згідно переліку змін у штатах МВС) Головного управління МВС України в Донецькій області, тобто, судом поновлено позивача на посаді, якої на момент винесення судового рішення не існує. Відповідач посилається на постанову Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», якою визначено, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації установи, суд визнає звільнення неправильним і зобовязує ліквідаційну комісію виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу, одночасно суд визначає працівника звільненим у звязку з ліквідацією установи.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вважають, що рішення суду першої інстанції винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга не обґрунтована та не підлягає задоволенню.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, вважає, що рішення суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню.

Представник відповідача-1 у судове засідання не зявися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, які зявились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_2 прийнята на службу в органи внутрішніх справ України з 21 серпня 2006 року (а.с.198 т.1).

Перед звільненням позивач проходила службу в ОВС України на посаді слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області та мала звання капітан міліції (а.с.68-71. 110-113 т.1).

Відповідно до пояснень позивача та не заперечувалось відповідачами, позивач у травні 2014 року дізналась про свою вагітність та у червні 2014 року перебувала у черговій відпустці.

Згідно довідки Ліквідаційної комісії Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 26.04.2016 № 1532, 09 липня 2014 року незаконними збройними формуваннями було захоплено Авдіївський міський відділ ГУ МВС України в Донецькій області (ЄРДР № 12014050140000525 від 25 липня 2014 року). Особовий склад міського відділу на той час знаходився у відпустках. З серпня 2014 року міський відділ та його особовий склад було розміщено за усним наказом начальника міськвідділу в приміщенні дільничного пункту міліції за адресою: м. Авдіївка, вул. Гагаріна, 8. На початок лютого 2015 року на період сильних бойових дій на території на території міста Авдіївки за наказом начальника МВ жінок з числа особового складу міського відділу було передислоковано до Костянтинівського МВ ГУМВС України в Донецькій області. З травня 2015 року весь особовий склад повернуто до приміщення адміністративної будівлі Авдіївського МВ за адресою: м. Авдіївка, вул. Молодіжна, 4 (а.с.169 т.1).

Відповідно до пояснення позивача, вона разом із чоловіком виїхала з м. Авдіївки до селища Южна Ломуватка Луганської області та 17 липня 2014 року було госпіталізована до гінекологічного відділення Брянківської міської лікарні № 3.

Відповідно до протоколу ультразвукового обстеження вагітних від 11.07.2014, позивач перебувала на 12 тижні вагітності (а.с.10 т.1).

Згідно Довідки про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців внутрішніх військ МВС від 26.07.2014 № 4, виданої Брянківською міською лікарнею № 3 (Луганська область), з 17 липня 2014 року до 26 липня 2014 року позивач перебувала на стаціонарному лікуванні у гінекологічному відділенні (а.с.9 т.1).

Відповідно до пояснень позивача та не заперечувалось відповідачами, позивач про вагітність, обставини госпіталізації через загрозу зриву вагітності та про тимчасову непрацездатність повідомляла у телефонному режимі 27.07.2014 тимчасово виконуючу обовязки першого заступника начальника СВ Авдіївського МВ Головного управління МВС України в Донецькій області (далі Авдієвський МВ) ОСОБА_6, що підтверджується письмовими поясненнями зазначеної особи наданими в суді апеляційної інстанції. Крім того, копія довідки про тимчасову непрацездатність направлялась електронною поштою співробітнику відділу кадрів Авдіївського МВ Головного управління МВС України в Донецькій області ОСОБА_5 наприкінці жовтня 2014 року (а.с.186-189 т.1).

Відповідно до пояснень позивача, 27 липня 2014 року у телефонній розмові з начальником кадрового забезпечення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області ОСОБА_7, який на той час перебував у відпустці, позивач повідомила, що у звязку із загрозою зриву вагітності не може прибути до місця служби і тому бажає взяти відпустку без утримання та дізналась, що Авдієвський МВ ГУ МВС України в Донецькій області знаходився у м. Красний Лиман, що не спростовується відповідачами.

В матеріалах справи міститься рапорт позивача від 02.08.2014 на в.о. начальника Авдієвського МВ ГУМВС України в Донецькій області полковника міліції про надання відпустки без утримання строком до 22 серпня 2014 року у відповідності до внесеними змінами до статті 26 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (а.с.12 т.1). Згідно пояснень позивача, вказаний рапорт був складений 27 липня 2014 року та підписаний із зазначенням дати 02 серпня 2014 року.

28 липня 2014 року рапорт було направлено матірю позивача засобами поштового звязку рекомендованими листами на адресу ГУ МВС в Донецькій області, що підтверджується фіскальними чеками Укрпошти з зазначеним адресатом: ГУМВД (м. Маріуполь) та ГОГУМВД (м. Красний Лиман) (а.с.13 т.1). За інформацією сайту Укрпошти дані про відправлення зазначених конвертів час відсутні, тому що не зареєстровані в системі. Крім того, зазначений рапорт направлявся позивачем електронною поштою співробітнику відділу кадрів ОСОБА_5 в жовтні 2014 року (а.с.186-189 т.1).

27 липня 2014 року через активізування бойових дії у районі сел. Южна Ломуватка Луганської області та неможливістю виїзду на підконтрольну Україні територію, позивач через пункт пропуску «Ізваріне» виїхала до родичів позивача на територію Російської Федерації (а.с.185 т.1).

Відповідно до медичних довідок, а саме щоденника наступних відвідувань лікарні м. Балаково Саратовська область Російська Федерація від 30.07.2014, 13.08.2014, 22.08.2014, 05.09.2014, позивач відвідувала лікаря та спостерігалась за період вагітності. Згідно записів, стан позивача та дитини підчас вагітності був ускладненим (а.с.11).

З пояснень ГУМВС України у Донецькій області наданими в суді першої інстанції, у звязку з припиненням позивачем виходу на службу з липня 2014 року, 21 листопада 2014 року в Авдіївському МВ було затверджено висновок службового розслідування за фактом грубого порушення ОСОБА_2 службової дисципліни. Наказом Авдіївського МВ ГУМВС України у Донецькій області від 21 листопада 2014 року Про покарання працівників Авдіївського МВ капітана міліції ОСОБА_2 визнано такою, що порушила дисципліну; однак, зважаючи на помякшувальні обставини, було наголошено про необхідність надання останньою документів, які б свідчили про поважність причин її невиходу на службу. Цим же наказом було встановлено не нараховувати та не виплачувати позивачу грошове забезпечення з 1 жовтня 2014 року.

Проте, матеріали справи не містять та відповідачами не надано висновок службового розслідування від 21 листопада 2014 року та наказ Авдіївського МВ ГУМВС України у Донецькій області від 21 листопада 2014 року.

Згідно виписаного епікризу Балаковського перинатального центру від 02.02.2015, позивач в період з 21.01.2015 до 01.02.2015 знаходилась в перинатальному центрі. Пологи відбулись 28.01.2015. Післяпологовий період без ускладнень. Виписана під нагляд лікаря. Явка на протязі 5-7 днів після виписки (а.с.147).

Відповідно до свідоцтва про народження від 10.02.2015, ОСОБА_8, народився 28 січня 2015 року, місце народження: м. Балаково Саратовська область Російська Федерація, про що 10.02.2015 року складений актовий запис про народження № 236, мати ОСОБА_2, місце державної реєстрації Відділ ЗАГС по м. Балаково та Балаковського району Управління по справам ЗАГС Уряду Саратовської області (а.с.14).

Крім того, відповідно до медичних документів позивач з 30.07.2014 року перебував під наглядом лікарів у звязку з загрозою зриву вагітності до 28.01.2015 року та в подальшому після народження дитини 28.01.2015 року у звязку із тяжкою хворобою новонародженої дитини та здійснювала нагляд за дитиною.

Наказом начальника Авдіївського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 14.01.2015 № 3 «Про проведення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни працівниками Адіївського МВ», на виконання вимог статті 14 Дисциплінарного статуту ОВС України, п. 2.6 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 12.03.2013 № 230, призначено проведення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни працівниками Адіївського МВ (а.с.87, 116).

Авдієвським МВ ГУМВС України в Донецькій області складено акти від 15 січня 2015 року, 22 січня 2015 року, 29 січня 2015 року, 05 лютого 2015 року про відсутність на службі 15.01.2015, 22.01.2015, 29.01.2015, 05.02.2015 слідчого слідчого відділення Авдіївського МВ ГУМВС України в Донецькій області капітана міліції ОСОБА_2 (а.с.74-76, 119-122).

Відповідно до рапорту інспектора СКЗ Авдіївського МВ лейтенанта міліції ОСОБА_5 від 15.01.2015, неодноразово здійснено дзвінки на телефон позивача на яки вона не відповідала. Однак за допомогою соціальних мереж позивач повідомила, що знаходиться на території Російської Федерації та готується до пологів (а.с.96, 126).

Відповідно до рапорту інспектора СКЗ Авдіївського МВ лейтенанта міліції ОСОБА_5 від лютого 2015, був здійснений дзвінок на мобільний телефон позивача та повідомлено про необхідність надати пояснення щодо відсутності, але позивач відмовився від надання. Крім того, повідомлено, що відібрати пояснення від позивача немає можливості, оскільки позивач знаходиться за межами країни (а.с.93, 123)

Згідно рапортів інспектора СКЗ Авдіївського МВ лейтенанта міліції ОСОБА_5 без дати, 26.01.2015, 02.02.2015 здійснено дзвінок на мобільний телефон позивача, який був вимкнений, також, електронною поштою повідомлено позивача про необхідність надання письмових пояснень щодо відсутності її на службі. На теперішній час пояснень не надано (а.с.94-95,124-125).

Відповідно до письмових пояснень інспектора СКЗ Авдіївського МВ лейтенанта міліції ОСОБА_5 від 06.02.2015 наданих ГУ МВС в Донецькій області, остання неодноразово звязувалась з позивачем за допомогою соціальних мереж, де повідомляла про те, що необхідно надати документи, які підтверджують її лікарняний у звязку з вагітністю та пологами, також, свідоцтво про народження дитини. Вперше позивач повідомила, що знаходиться в Російській Федерації 05.01.2015, на той час лікарняних її не надають. Позивача повідомлено про необхідність надати будь-які документи, які підтверджують її вагітність, позивач пообіцяла надати. Про народження дитини дізналась 28.01.2015, а документи підтверджуючий цей факт не надано. Після чого знову повідомлено про необхідність надати відповідні документи, але до теперішнього часу позивач документи не надала (а.с.91-92, 127).

08 лютого 2015 року начальником Авдієвського МВ ГУМВС України в Донецькій області затверджено висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками Авдієвського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 08.02.2015, (а.с.78-80, 117-118).

Відповідно висновку, 21.11.2014 в Авдіївському МВ ГУМВС Украни в Донецькій області було затверджено висновок службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни працівниками Авдіївського МВ та наказ № 380 від 21.11.2014 «Про покарання працівників Авдіївського МВ», у якому було визначено, що ОСОБА_2 порушила службову дисципліну, однак зважаючи на помякшувальні обставини, було наголошено на необхідність надання підтверджуючих документів щодо відсутності на службі. Станом на 15 січня 2015 року такі документи ОСОБА_9 надані не були, на службу остання також не вийшла. Каналами електронного звязку позивач надіслала інформацію про те, що народила дитину, що її пологи проходили на території Російської Федерації. Також, у висновку зазначено, що копії лікарняного та свідоцтва про народження дитини ОСОБА_2 не надала, про намір виїзду до іншої країни не повідомляла, дозвіл на виїзд до Російської Федерації від керівництва не отримувала. Зазначено, що їй було запропоновано надати письмові пояснення, але такі пояснення керівництву Авдіївського МВ від ОСОБА_2 не надходили. Будь яких помякшувальних обставин відсутності на службі ОСОБА_2 не встановлено. Стосовно відсутності на службі позивача були складені відповідні акти від 15, 22, 29 січня 2015 року та 5 лютого 2015 року. Також у висновку вказано, що дисциплінарних стягнень станом на час складання цього висновку ОСОБА_2 не має.

Відповідно до резолютивної частини висновку, за особисту недисциплінованість, грубе порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст. 8 Дисциплінарного статуту ОВС України, п.п. 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012 р., що виразилось у невиході на службу без поважних причин, виїзду за межі території України без дозволу керівництва ГУМВС області, вирішено клопотати перед керівництвом ГУМВС України в Донецькій області про звільнення з органів внутрішніх справ, працівників Авдіївського МВ, в тому числі і слідчого слідчого відділення Авдіївського МВ капітана міліції ОСОБА_2 Дні відсутності на службі ОСОБА_10 з 22.11.2014 року по теперішній час вважати прогулами та грошове забезпечення не нараховувати.

Наказом Авдіївського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 09.02.2015 № 7 «Про покарання працівників Авдіївського МВ», за особисту недисциплінованість, грубе порушення вимог статті 10 Закону України «Про міліцію», статті 8 Дисциплінарного статуту ОВС України, п.п. 2.2, 4.1 (розділу ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, що виразилось у невиході на службу без поважних причин, виїзд за межі території України без дозволу керівництва ГУМВС області наказано клопотати перед керівництвом ГУ МВС України в Донецькій області про звільнення з органів внутрішніх справ слідчого слідчого відділення Авдіївського МВ капітана міліції ОСОБА_2, дні відсутності на службі ОСОБА_10 з 22.11.2014 року по теперішній час вважати прогулами та грошове забезпечення не нараховувати. (а.с.89-90, 128).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 27.02.2015 № 450 «Про порушення службової дисципліни окремими працівниками Авдіївського МВ ГУ МВС в області та покарання винних», задоволено клопотання Авдіївської МВ ГУМВС в області про звільнення з ОВС ОСОБА_2 За особисту недисциплінованість, грубе порушення вимог статті 10 Закону України «Про міліцію», статті 8 Дисциплінарного статуту ОВС України, п.п. 2.2, 4.1 (розділу ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, невихід на службу без поважних причин з 22.11.2014 до цього часу, ОСОБА_2 звільнено з ОВС. УФЗБО ГУМВС в області дні відсутності на службі ОСОБА_10 з 22.11.2014 року, вважати прогулами, грошове забезпечення не нараховувати та не виплачувати (а.с.129)

Відповідно до витягу з протоколу № 4 засідання кадрової комісії ГУМВС України в Донецькій області від 17.03.2015, за результатами розгляду інформації начальника ВК та ПС УКЗ ГУМВС України в Донецькій області підполковника міліції ОСОБА_11 щодо звільнення працівників Головного управління МВС області за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) у запас Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, капітана міліції ОСОБА_2, слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу, прийнято рішення щодо звільнення (а.с.82).

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 20.03.2015 № 86 о/с «По особовому складу», на підставі наказу Головного управління МВС України в Донецькій області від 27.02.2015 № 450, рішення кадрової комісії МВС України в Донецькій області від 17.03.2015 року, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановою на військовий облік) за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) капітана міліції ОСОБА_2, слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу з 20 березня 2015 року без встановлення премії у березні 2015 року (а.с.81).

Згідно наданих позивачем в суді пояснень, наприкінці листопада 2015 року вона повернулась на територію України.

22 грудня 2015 року позивач звернулась до Авдіївського ВП Красноармійського відділу поліції ГУНП в Донецькій області з заявою про надання інформації про знаходження позивача на службі у ОВС України, у разі звільнення надати витяг із службового розслідування, витяг з наказу про звільнення та повернути трудову книжку (а.с.135).

Авдіївське ВП Красноармійського відділу поліції ГУНП в Донецькій області листом від 28.12.2015 № 639 повідомило позивача, що наказом ГУ МВС України вДонецькій області від 20.03.2015 року № 86 позивача було звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за порушення дисципліни) (а.с.84, 133).

Відповідно до листа Авдіївського ВП Красноармійського відділу поліції ГУНП в Донецькій області від 07.01.2016 № 36, повідомлено позивача, що ознайомити з матеріалами службового розслідування стосовно звільнення позивача з ОВС не є можливим, тому, що під час сильних обстрілів у лютому 2015 році всі матеріали були втрачені. Видати оригінал трудової книжки на теперішній час не є можливим, оскільки, вона знаходилась в особовій справі, яку було захоплено разом з усіма особовими справами співробітників відділення поліції. Повідомлено про можливість отримати дублікат трудової книжки. Дублікат трудової книжки отримано 11.01.2016 (а.с.8, 83, 134).

За довідкою Ліквідаційної комісії Авдіївського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області від 03.03.2016 № 736, у звязку з захопленням у липні 2014 року адміністративної будівлі Авдіївського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області невідомими особами надати особову справу, копію послужного списку, оригінал трудової книжки ОСОБА_2 не є можливим (а.с.132 т.1)

Не погодившись із прийнятими стосовно неї наказами про звільнення, 27 січня 2016 року позивач звернулась до суду із даним позовом.

Наказом Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Донецькій області від 10.06.2016 № 30 о/с лк «По особовому складу», позивача, на підставі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2016, постанови Відділу примусового виконання рішень УДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 27.05.2016, з 21 березня 2015 року поновлено на посаді та згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до пп. «г» пункту 64 Положення № 114 (через скорочення штатів), позивача вважати звільненим з органів внутрішніх справ, у запас Збройних Сил з 06 листопада 2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, щовідповідачем-1 під час проведення службового розслідування та звільнення позивача були порушені вимоги чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, дослідивши правомірність даного звільнення, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 року № 565-ХІІ (далі Закон № 565-ХІІ), який діяв на час прийняття спірних наказів, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (далі Положення № 114), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV (далі Дисциплінарний статут), Інструкцією Про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12 березня 2013 року № 230, зареєстрованим в Мінюсті 2 квітня 2013 року за № 541/23073 (далі - Інструкція № 230), Правилами поведінки та професійної етики рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженими Наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155, зареєстрованими в Мінюсті 25 квітня 2012 року за № 628/20941 (далі - Правила поведінки та професійної етики).

Підставою для звільнення позивача з органів внутрішніх справ за пп. «є» п. 64 Положення № 114 (за порушення дисципліни) слугувало особиста недисциплінованість та грубе порушення вимог позивачем ст. 10 Закону № 565-ХІІ, ст. 7 Дисциплінарного статуту, п.п. 2.2, 4.1 (розділ ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012 р.

Відповідно до статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 10 Закону № 565-ХІІ, визначає основні обовязки міліції.

Відповідно до статті 16 Закону № 565-ХІІ, особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Відповідно до частини 10 статті 17 Закону № 565-ХІІ, та постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 року № 382 при прийнятті на службу до міліції працівники складають присягу наступного змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ. Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону».

Згідно п. 2.2 Розділу ІІІ Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012 р., професійний обовязок працівника полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки.

Відповідно до п. 4.1 Правил, працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обовязку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобовязання: визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності; бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби; ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми; бути мужнім і безстрашним у небезпечних ситуаціях, які виникають під час припинення правопорушення, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, проведення заходів щодо порятунку життя і збереження здоровя людей; виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи; зберігати і примножувати службові традиції органів внутрішніх справ.

Відповідно до статті 25 Закону № 565-ХІІ, працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Згідно зі статті 18 Закону № 565-ХІІ, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 10 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією України та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. Вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

За пунктом 17 Положення № 114, Вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до пункту 21 цього Положення № 114, особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників.

Згідно пунктом 23 цього Положення, особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Відповідно до пп. «є» пункту 64 Положення № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Дисциплінарного статуту визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Згідно статті 2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту, за вчинення дисциплінарного проступку особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим статутом, статтею 7 якого передбачені обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України щодо дотримання службової дисципліни.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту, визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

За змістом статті 12 Дисциплінарного статуту, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до положень статті 14 Дисциплінарного статуту, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Отже, при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення повинно бути належним чином обґрунтовано, оскільки це є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

При цьому, звільнення особи повинно проводитись з дотримання вимог статті 14 Дисциплінарного статуту, а саме, передумовою звільнення є ретельне службове розслідування.

Згідно з частиною 4 статті 14 Дисциплінарного статуту, порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Порядок проведення службових розслідувань визначений Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 12 березня 2013 року № 230.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеної Інструкції підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Відповідно до Інструкції № 230, службовою особою органу (підрозділу) внутрішніх справ, якій доручено проведення службового розслідування має бути забезпечене повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин подій, які стали підставою для його призначення, задля чого ця особа наділена повноваженнями, передбаченими підпунктом 6.2.1 Інструкції.

Пунктом 6.2.2. Інструкції № 230 визначені обов'язки виконавця (голови, членів комісії) згідно із якими уповноважені особи відповідача-1 зобов'язані у тому числі: дотримуватися вимог законодавства при проведенні службового розслідування, уживати необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів учасників службового розслідування, виявляти та досліджувати причини і умови, що сприяли скоєному дисциплінарному проступку, готувати пропозиції щодо їх усунення, у разі відмови опитуваної особи надати пояснення в обов'язковому порядку документально засвідчити таку відмову складанням акту. Акт засвідчується підписами не менше двох осіб, одна з яких обов'язково повинна бути виконавцем. Акт у триденний строк з моменту складання в установленому порядку реєструється в канцелярії (секретаріаті) за місцем проходження служби виконавця, а в разі неможливості - в органі (підрозділі) внутрішніх справ, працівник якого допустив порушення, після чого вказаний акт приєднується до матеріалів службового розслідування. У разі відмови особи надати пояснення на підставі статті 63 Конституції України цей факт документується за допомогою проставляння нею підпису на бланку пояснення, без складання акту. Факт відмови від надання пояснень відображається у висновку, що складається за результатами проведеного службового розслідування.

Відповідно до пункту 6.3 Інструкції № 230, особа рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ, стосовно якої проводиться службове розслідування, має, зокрема, право отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для його проведення; висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка(і) його проводить(ять); за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Цієї нормою також встановлено заборону затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи, стосовно якої таке проводиться, письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення.

За пунктом 8.3 Інструкції № 230, в описовій частині висновку службового розслідування викладаються встановлені при проведенні службового розслідування відомості про: обставини, за яких особа (особи) РНС скоїла(и) дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; посаду, звання, прізвище, ім'я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в органах внутрішніх справ і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних"), характеристику особи (зокрема, про наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), винної в учиненні дисциплінарного проступку, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями особи РНС та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб) РНС, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного.

Також, в описовій частині зазначаються відомості про залучення фахівців та дані про них, висвітлюються подані ними результати.

Таким чином, за вимогами Інструкції № 230, службове розслідування повинно проводитись з суворим дотримання вимог законодавства, висновки службового розслідування мають ґрунтуватись на фактичних обставинах, повному, всебічному і об'єктивному дослідження обставин подій, підтверджуватись належними доказами та не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для висновку щодо грубого порушення позивачем службової дисципліни слугували матеріали службових розслідувань, якими встановлено невихід позивача на службу без поважних причин, виїзду за межі території України без дозволу керівництва ГУМВС області, а саме висновки службового розслідування від 08 лютого 2015 року з посиланням на висновки службового розслідування від 21 листопада 2014 року.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи не підтверджується повідомлення позивача з боку відповідача про проведення службових розслідувань та ознайомлення з його висновками, позивачу не було запропоновано надати письмові пояснення з приводу обставин, які стали підставою для проведення службового розслідування, не складався акт про відмову в наданні пояснень, позивача не було ознайомлено під підпис із наказом про звільнення, що є порушенням Інструкції № 230 та статті 14 Дисциплінарного статуту.

Відповідач-1 в матеріалах службового розслідування та поясненнях підчас розгляду справи, зазначав, що позивача повідомлялось про необхідність зявитись, проведення службових розслідувань та необхідність надання пояснень та документів підтверджуючих перебування її на лікарняному, в підтвердження посилається на рапорти та пояснення службової особи відповідача-1 інспектора СКЗ ОСОБА_5, будь-яких інших доказів відповідачем-1 не надавалось.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до електронної переписки позивача з співробітником відділу кадрів ОСОБА_5 за період з 29.10.2014 до 05.01.2015, та в подальшому відповідач-1 жодним чином не повідомляв про службові розслідування в листопаді 2014 року та січні 2015 року, пропозицією щодо надання письмових пояснень з приводу проведення службового розслідування та доказів на підтвердження цих пояснень, з висновками не ознайомлював, що спростовує посилання відповідача-1 та пояснення зазначеного співробітника відповідача (а.с.186-189 т.1). Докази на підтвердження повідомлення позивача про проведення щодо неї службового розслідування, в тому числі, засобами електронного звязку або через соціальну мережу, не надано. Крім того, відповідачем-1 не повідомлялось позивача про необхідність зявитись до міського відділу, повідомлено лише про необхідність надати копію лікарняного у звязку із вагітністю та пологами позивача, а після пологів копію свідоцтва про народження дитини. Інших документів позивачу не пропонувалось надати. Тобто, з 29.10.2014 відповідач-1 мав засоби звязку з позивачем, отже, мав можливість повідомити позивача про вищезазначені обставини електронною поштою та через соціальну мережу але не зважаючи на це не вчинив будь-яких дій в дотримання вимог Інструкції № 230 та статті 14 Дисциплінарного статуту.

Колегія суддів зазначає що рапорт службової особи відповідача-2 без належного підтвердження, у розумінні норм КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом ознайомлення позивача з інформацією про проведення службового розслідування, висновками службового розслідування, необхідністю подання доказів та пояснень.

Натомість, із зазначеної переписки вбачається, що позивач повідомляв керівництво через зазначеного співробітника та електронне листування 27-29 жовтня 2014 року про перебування на території Російської Федерації, про вагітність та надіслання рапорту на відпустку, направлення відповідних документів засобами електронного звязку, а 05 січня 2015 року про можливі пологи найближчим часом та неможливість надання офіційної довідок з лікарні через відсутність офіційного статусу у позивача. Обізнаність керівництва Авдіївського МВ про вагітність позивача та перебування на території Російської Федерації підтверджується і поясненнями представника першого відповідача та матеріалами справи. Разом з цим, відповідачем-1 вказані обставини підчас службового розслідування не досліджували та їм не надавалась оцінка.

Зазначене також підтверджується матеріалами справи та поясненнями позивача в судах першої та апеляційної інстанції, відповідно до яких, позивачу на території РФ у лікарні їй відмовили у відкритті лікарняного по вагітності та пологам у звязку із тим, що вона не мала документу, який підтверджував би набуття нею певного правового статусу (наприклад, статусу біженки) або підтверджував її звернення до відповідних органів РФ за отриманням такого статусу. Тимчасової реєстрації позивача на території РФ не було достатньо (як їй пояснили) для видачі лікарняного листа, а тому їй був виданий лише висновок за результатом ультразвукового дослідження (УЗД), виписка з лікарні, де відбувалися пологи та велась картка вагітної. 29 жовтня 2014 року засобами електронного звязку нею було направлено на особисту електронну адресу ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_12 (який обіймав на той час посаду начальника відділу кадрів) документи, підтверджуючі стан вагітності медичну довідку від 14 липня 2014 року та дві копії результатів УЗД. Також позивач зазначила, що пропонувала ОСОБА_5 направити електронною поштою виписку з пологового будинку, проте, остання зазначила, що такий документ не потрібен - необхідним є саме лікарняний (листок непрацездатності), що має бути виданий ОСОБА_2 після пологів. Пізніше, у січні 2015 року, ОСОБА_5 повідомила позивачу через Інтернет про те, що її ймовірніше звільнять у звязку із перебуванням на території РФ.

Колегія суддів не приймає посилання відповідча-2 на надані суду апеляційної інстанції пояснення ОСОБА_6 від 11.07.2016, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та не підтвердженні в ході розгляду справи.

Колегія суддів погоджується з посиланнями суду першої інстанції щодо безпідставності посилання відповідача-1 на не надання позивачем за період відсутності належних документів - лікарняного та копії свідоцтва про народження дитини, оскільки, позивачем надавалась довідка лікувального закладу про знаходження позивача на лікуванні у стаціонарі та протокол ультразвукового обстеження, що підтверджує знаходження позивача у стані вагітності, а листок непрацездатності є обовязковим при оформленні особі страхових виплат за медичним страхуванням. Також, про неможливість надання листка непрацездатності на території Російської Федерації не з вини позивача відповідач-1 був обізнаний та ним не спростовується, свідоцтво про народження дитини отримано позивачем 10 лютого 2015 року, після складання висновку службового розслідування. Проте, зазначені обставини відповідачем-1 не досліджувались в ході службового розслідування

Крім того, позивачем суду апеляційної інстанції були надані документи які свідчать про тяжкий стан здоровя позивача під час вагітності та неможливістю виїзду позивача на територію України, через тяжкий стан здоровя новонародженої дитини, що також повинно було враховуватись відовідачем-1 при проведенні службового розслідування з наданням відповідної оцінки.

Стосовно посилання відповідача-1 на висновки службового розслідування від 14.11.2014 якими встановлено відсутність позивача без поважних причин на роботі до листопад 2014 року, колегія суддів зазначає, що відсутність матеріалів вказаного службового розслідування унеможливлюють підтвердження цих обставин, а отже не може бути підставою для підтвердження порушення позивачем службової дисципліни. Крім того, як зазначалось, позивач в липні 2014 року та жовтні 2014 року повідомляла безпосереднього начальника про вагітність, її госпіталізацію, наявність лікарняного в період відпустки, неможливість прибути до міського відділу через вагітність. Також, відповідно до матеріалів справи, після захоплення будівлі Авдіївського МВ особовий склад міського відділу знаходився у відпустках та відсутнє повідомлення позивача щодо розміщення з серпня 2014 року міського відділу та особового складу за усним наказом начальника в приміщенні дільничного пункту міліції.

Крім того, друге службове розслідування було призначено наказом начальника Авдіївського МВ від 14.01.2015 за фактом порушення службової дисципліни позивачем, а саме невиходу позивача на службу без поважних причин з 22 листопада 2014 року, проте, матеріали справи не містять будь-яких документальних підтверджень надходження інформації, що слугувала підставою для призначення цього службового розслідування, а саме доказів невиходу позивача на службу після проведення службового розслідування в листопаді 2014 року та до прийняття наказу від 14.01.2015. Матеріали справи містять лише акти про відсутність на службі від 15.01.2015, 22.01.2015, 29.01.2015, 05.02.2015, які складені вже після призначення службового розслідування.

Стосовно посилання відповідча-1 на те, що позивач мала допуск до державної таємниці та без отримання відповідного дозволу здійснила виїзд за межі України, колегія суддів зазначає наступне.

Наявність у позивача допуску до державної таємниці підтверджується лише довідкою ліквідаційної комісії ГУМВС в Донецькій області (а.с.197 т.1), проте, фактичних доказів, а саме розпоряджень, наказів з якими ознайомлено позивача, суду не надано.

Крім того, фактично інформація щодо виїзду позивача на територію Російської Федерації була відома відповідачу-1 ще в жовтні 2014 року, до проведення першого службового розслідування.

Як вбачається з висновку службового розслідування від 08.02.2015 року, вказані обставини щодо наявності у позивача допуску до державної таємниці та порушення нею ст. 28 Закону України «Про державну таємницю», фактично відповідачем-1 вході службового розслідування не досліджувались, не встановлювались та належними доказами не підтверджувались.

Відповідно до матеріалів справи, позивач про звільнення дізнався тільки в січні 2016 року.

Колегія суддів наголошує, що вищевказані порушення порядку проведення службового розслідування, позбавило позивача права на належний захист своїх законних прав та інтересів відповідно до положень статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, зокрема порушення процедури проведення службового розслідування, вказує на те, що відповідачами безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем дисципліни без поважних на то причин, з урахуванням чого, колегія суддів вважає, що у даному випадку відповідачем-2 порушені вимоги Інструкції № 230 у частині повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин події.

Зазначена правова позиція відповідає позиції Вищого адміністративно суду України викладеній в ухвалах від 06.06.2013 року № К-36811/10, від 05.02.2013 року № К/9991/59526/12 та також відображено в постанові Верховного суду України від 08.09.2015 року № 21-588а14.

З огляду на викладене, відповідачами, не лише не доведено у відповідності до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, що позивачем вчинено дії, які, згідно пп. «є» п. 64 Положення № 114, є підставою для звільнення, але й порушено процедуру проведення службового розслідування, яке покладено в основу звільнення позивача.

Колегія суддів не приймає посилання відповідача на пункт 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» щодо неможливості поновлення позивача на посаді яку скорочено, через ліквідацію, оскільки, вказана правова позиція Верховного суду України стосувалась неможливості поновлення на роботі після повної ліквідації підприємства, установи, організації, а в даному випадку відповідача-1 на час розгляду справи не ліквідовано.

Колегія суддів зазначає, що доводи викладені в апеляційній скарзі з урахуванням досліджених матеріалів справи, не спростовують висновків суду першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 122-1, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 р. у справі № 805/168/16-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 р. у справі № 805/168/16-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складно та підписано колегією суддів 14 липня 2016 року.

Головуючий Е.Г. Казначеєв

Судді І.А. Васильєва

ОСОБА_13