Постанова № 58952332, 07.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/487/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Костюк Л.О.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Червінської Любові Володимирівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2016 року у справі адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КНВП Комета» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КНВП Комета» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами, а тому вважає протиправними податкові повідомлення-рішення відповідача.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.10.2015 року №0008862207, № 008872207 прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Червінська Любов Володимирівн подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «КНВП Комета» за період 2012-2014 роки з питань правильності формування податкового кредиту з ПДВ та податку на прибуток за рахунок ТОВ «Буд ресурс-К», ТОВ «Салкон-2012», ТОВ «Інтербуд-Центр» та ТОВ «Санжарак».

За результатами даної перевірки складно акт від 30.09.2015 року № 472/22-07/35031624, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 1130603,00 грн; п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті у бюджет всього на суму 1142218,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.10.2015 року № 0008872207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 1413254,00 грн., № 0008862207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1427773,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини відображені в акті, а саме: вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.12.2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України та встановлено, що останній діючи за попередньою змовою групою осіб, не маючи наміру здійснювати діяльність пов'язану з виробництвом, продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт та наданням послуг, в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності та з метою прикриття незаконної діяльності упродовж листопада 2011 року - жовтня 2013 року зареєстрував ТОВ «Будресурс-К», ТОВ «Салкон-2012», ТОВ «Інтербуд-Центр» та ТОВ «Санжарак».

При цьому, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що такі обґрунтування є необгрунтованими, оскільки порушення порядку реєстрації юридичної особи не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що обставини щодо виконання спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Будресурс-К», ТОВ «Салкон-2012», ТОВ «Інтербуд-Центр» не досліджувалися у названому кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_3 за статтями 205 та 28 Кримінального кодексу України.

Також суд першої інстанції зауважив, що саме по собі здійснення ним реєстрації названих товариств без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цими товариствами, установлена у вказаній кримінальній справі, за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, були безпідставно визнані податковим органом як доказ безтоварності спірних господарських операцій та протиправності дій відповідача при їх здійсненні.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на наступне.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у Податковому кодексі України передбачено підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок №969), п. 2 Порядку № 165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Однак, колегія суддів зауважує, що наявність податкових накладних та інших первинних документів є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат підприємства, оскільки право на їх оформлення надають лише реальні господарські операції, за результатами яких платник податків формує податковий кредит та витрати підприємства.

Правова позиція по даному питанню висловлена в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року в справі № №826/11531/14.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 року за № 742/11/13-11, силу первинних документів мають будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції також передбачена нормами Кодексу.

В той же час, колегією суддів встановлено, що позивачем не надані суду докази реальних змін майнового стану позивача, як обов'язкової ознаки господарської операції, в результаті взаємовідносин з контрагентами, що викликає сумнів у їх реальності.

Окрім наведеного, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, поставка товарів, виконання робіт та надання послуг для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснена і підтверджена належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів/витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Надані позивачем докази не є достатніми і такими, що підтверджують реальність господарських операцій, оскільки директор контрагентів заперечує свою участь у веденні господарської діяльності, складанні та підписанні таких документів, що підтверджується вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 грудня 2014 року (а.с. 175-179, Т. 7).

Отже, реальність проведення господарських операцій позивача з підприємством не доведена, встановлені під час перевірки порушення позивачем правил формування податкового кредиту за результатами господарських взаємовідносин мали місце та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а також із врахуванням усіх обставин, необхідних для їх прийняття.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для засування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що задовольняючи позов і визнаючи право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат, суд першої інстанції некритично віднісся до оцінки наданих доказів з огляду на необхідність дотримання принципу офіційного з'ясування обставин справи.

З урахуванням того, що по справі не встановлено реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, колегія суддів приходить до висновку про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача та відсутність підстав для їх скасування.

За таких обставин, колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про те, що позов є таким, що підлягає задоволенню.

Отже, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Червінської Любові Володимирівни - задовольнити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2016 року - скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КНВП Комета» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 08.07.2016 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Костюк Л.О.

Лічевецький І.О.