Рішення № 58950700, 11.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2016Справа №910/9073/16За позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про стягнення 4 403 811,64 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Палькевич Н.С., за довіреністю

від відповідача: Іванкіна Ю.Б., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованості за несвоєчасну оплату послуг з транспортування природного газу газорозподільними мережами в загальному розмірі 4 403 811,64 грн., з яких: 434 312,43 грн. пені, 275 466,56 грн. 3% річних та 3 694 032,65 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору №14-48-ПР/1-2014-055 від 30.01.2014 на розподіл природного газу в частині своєчасного виконання зобов'язань з оплати за надані послуги, внаслідок чого у Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виник обов'язок перед позивачем зі сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 порушено провадження по справі №910/9073/16, розгляд справи призначено на 06.06.2016.

03.06.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання вимог суду.

Представник позивача в судовому засіданні 06.06.2016 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в засідання господарського суду 06.06.2016 своїх представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Враховуючи нез'явлення відповідача в судове засідання, а також ненадання ним витребуваних документів, господарський суд відклав розгляд справи на 11.07.2016.

07.06.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача був поданий відзив на позовну заяву.

11.07.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано письмові пояснення.

Представник позивача у судове засідання 11.07.2016 з'явився, надав письмові пояснення та свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 11.07.2016 з'явився, надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд зменшити розмір нарахованої пені.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.07.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.01.2014 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (далі - газорозподільне підприємство, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - замовник, відповідач) було укладено Договір на розподіл природного газу №14-48-ПР/1-2014-055 (далі - Договір), відповідно до умов якого газорозподільне підприємство зобов'язується у 2014 та 2015 роках надати замовнику послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін. (п. 2.1 Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 03.12.2014).

Відповідно до пунктів 3.5 та 3.6 Договору розподіл підтвердженого обсягу природного газу протягом місяця здійснюється, як правило, рівномірно, ураховуючи середньодобову норму, яка визначається шляхом ділення місячного підтвердженого оператором обсягу природного газу на кількість днів протягом цього місяця.

Обсяг протранспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування природного газу ГРМ, що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку.

Згідно з пунктами 3.9 та 3.10 Договору акт наданих послуг підписується на підставі реєстрів обсягів реалізації природного газу споживачам замовника, протранспортованого газорозподільними трубопроводами газорозподільного підприємства, в яких зазначаються виділені планові обсяги газу споживачам замовника та фактично протранспортовані газорозподільним підприємством обсяги газу за формою, наведеною у додатку №2. Акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків замовника з газорозподільним підприємством.

Загальна сума договору складається з місячних сум вартості планових обсягів транспортування природного газу ГРМ газорозподільним підприємством замовнику (п. 5.4 Договору).

За змістом п. 5.5 Договору оплата вартості послуг з транспортування природного газу ГРМ здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) на умовах попередньої оплати авансовими платежами планового обсягу природного газу на період передоплати, визначений сторонами у договорі. У випадку недоплати за фактично протранспортований природний газ ГРМ за розрахунковий період замовник проводить остаточний розрахунок не пізніше 20 числа місяці, наступного за розрахунковим.

Відповідно до ч. 4 п. 5.6 Договору (у редакції в редакції Додаткової угоди №1 від 03.12.2014) остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення підписів уповноважених представників сторін печатками, та розповсюджує свою дію на відносини сторін, що склалися з 01 січня 2014 і діє в частині надання послуг до 31 грудня 2015, а в частині проведення розрахунків за надані газорозподільним підприємством послуги - до повного виконання замовника своїх зобов'язань за цим договором (п.11.1 в редакції Додаткової угоди №1 від 03.12.2014.)

На виконання умов договору №14-48-ПР/1-2014-055 від 30.01.2014, позивач за період з лютого 2014 по грудень 2015 надав відповідачу послуги, передбачені зазначеним правочином, на загальну суму 116 293 990,86 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг з транспортування газу №02-ПР від 28.02.2014, №02.1-ПР від 31.03.2014,№03-ПР від 31.03.2014, №04-ПР від 30.04.2014, №05-ПР від 31.05.2014, №06-ПР від 30.06.2014, №07-ПР від 31.07.2014, №08-ПР від 31.08.2014, №09-ПР від 30.09.2014, №10-ПР від 31.10.2014, №11-ПР від 30.11.2014, №12-ПР від 31.12.2014, №11.1-ПР від 31.12.2014, №01-ПР від 31.01.2015, №02-ПР від 28.02.2015, №03-ПР від 31.03.2015, №01.1-ПР від 20.04.2015, №04-ПР від 30.04.2015, №05-ПР від 31.05.2015, №06-ПР від 30.06.2015, №07-ПР від 31.07.2015, №08-ПР від 31.08.2015, №09-ПР від 30.09.2015, №10-ПР від 31.10.2015, №11-ПР від 30.11.2015, №12-ПР від 31.12.2015, №11.1-Пр від 24.12.2015, що підписані представниками обох сторін без зауважень та заперечень, а також скріплені печатками.

Позивач зазначає про те, що відповідач своє грошове зобов'язання за Договором в період з січня 2014 року по грудень 2014 року виконував неналежним чином, з систематичним порушенням встановленого Договором строку його виконання, внаслідок чого він просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 3 694 032,65 грн., пеню в розмірі 434 312,43 грн. та 3% річних в розмірі 275 466,56 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання щодо поставки газу виконав належним чином, зауважень щодо поставки газу від відповідача не надходило.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає, що у відповідності до п. 1 Постанови № 705 від 25.07.2012 р. Кабінету Міністрів України "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" гарантованими постачальниками природного газу є суб'єкти господарювання, що в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та провадять діяльність на затвердженій Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, території з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом для споживачів України (крім промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії); гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Однак, посилання відповідача на положення Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу, який було затверджено Постановою №1000 від 02.08.2012 р. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.08.2012 р. №1445/21757, не приймаються судом до уваги в якості спростування наведених заявником періодів заборгованості за Договором, оскільки п.1.2 вказаного Алгоритму визначено, що його дія не поширюється на відносини, пов'язані з остаточним розрахунком гарантованого постачальника природного газу та його структурних підрозділів із власником природного газу, газотранспортними, газорозподільними підприємствами відповідно до умов укладених договорів та погашенням заборгованості споживачів за спожитий природний газ.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Постанови інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідачем не доведено суду факту належного (вчасного) виконання свого грошового зобов'язання за Договором.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням встановлених мінімальних строків для нарахування інфляційних втрат та порядку їх нарахування, враховуючи часткову оплату боргу відповідачем, строків нарахування 3% річних, суд дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 275 466,56 грн. та інфляційні втрати в сумі 3 668 251,61 грн.

Щодо вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2.1 Договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Здійснивши власний розрахунок суми пені, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 434 312,43 грн.

Однак, суд вважає за необхідне зменшити розмір заявленої позивачем до стягнення пені, враховуючи наступне.

Частина 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України (п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій, відповідач посилається на те, що він є державним підприємством, на яке покладено обов'язок з формування ресурсу природного газу, що використовується для задоволення потреб населення та промислових споживачів. Одночасно, відповідач наголошує на скрутному фінансовому становищі підприємства, на підтвердження чого представлено проміжний звіт про фінансові результати за 2014 рік та звіт про фінансові результати за 6 місяців 2015 року.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" створене з метою сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей економіки України, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, повнішого задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах, про що зазначено в Указі №151/98 від 25.02.1998 Президента України "Про реформування нафтогазового комплексу України".

Відповідач створений на базі 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, створених шляхом перетворення підприємств нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, а також пакетів акцій відкритих акціонерних товариств нафтогазового комплексу, які відповідно до чинного законодавства залишені у державній власності.

Статут Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" затверджено Постановою №1002 від 05.12.2015 Кабінету Міністрів України "Деякі питання вдосконалення корпоративного управління публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія Нафтогаз України".

У відповідності до п. 5 статуту відповідача метою його діяльності є одержання прибутку від провадження господарської діяльності, сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах.

Як зазначалось вище, Постановою № 705 від 25.07.2012 Кабінету Міністрів України "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" віднесено до категорії гарантованих постачальників природного газу.

Тобто, з наведеного вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є стратегічним підприємством на ринку природного газу, діяльність якого, насамперед, направлена на забезпечення інтересів населення та промислових споживачів природним газом, що забезпечує ефективне функціонування та розвиток нафтогазового комплексу України.

Крім того, при розгляді питання щодо зменшення розміру пені судом приймається до уваги, що у відповідності до змісту проміжних звітів про фінансові результати Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за 2014 рік та за шість місяців 2015 року господарська діяльність останнього є збитковою.

До того ж, як вказувалось вище, при розгляді заяв про зменшення неустойки слід також враховувати ступінь виконання основного зобов'язання. Наразі, судом також враховано, що матеріалами справи підтверджується систематичне внесення відповідачем грошових коштів в якості оплати за Договором, а основний борг на теперішній час є погашеним в повному обсязі, що підтверджено представниками обох сторін протягом розгляду справи.

Зменшуючи штрафні санкції на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд повинен враховувати інтереси обох сторін та приймати до уваги розмір збитків, завданих внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У даному випадку, позивачем не надано для долучення до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів спричинення позивачу внаслідок порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором збитків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст. 11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973 р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013 р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

За таких обставин, приймаючи все вищенаведене у сукупності, враховуючи принципи добросовісності та справедливості, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення клопотання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зменшення неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, до 10% від заявленого до стягнення розміру.

Отже, з огляду на зазначене, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 43 431,24 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з абз. 4 п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд.6; ідентифікаційний код: 20077720) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (08150, Київська обл., Києво-Святошинський район, міста Боярка, вул. Шевченка, буд.178; ідентифікаційний код: 20578072) пеню в розмірі 43 431 (сорок три тисячі чотириста тридцять одна) грн. 24 коп., 3 % річних в розмірі 275 466 (двісті сімдесят п'ять чотириста шістдесят шість) грн. 56 коп. та інфляційні втрати в розмірі 3 668 251 (три мільйони шістсот шістдесят вісім тисяч двісті п'ятдесят одна) грн. 61 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд.6; ідентифікаційний код: 20077720) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (08150, Київська обл., Києво-Святошинський район, міста Боярка, вул. Шевченка, буд.178; ідентифікаційний код: 20578072) судовий збір у розмірі 65 670 (шістдесят п'ять тисяч шістсот сімдесят) грн. 45 коп.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.07.2016.

Суддя Грєхова О.А.