Рішення № 58950510, 12.07.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.07.16р. Справа № 904/4350/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТОНДО", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ім. Дзержинського", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором будівельного підряду №13-2250-02 від 10.02.2013р.

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 10 від 29.01.16р

СУТЬ СПОРУ:

27.05.2016р. товариство з обмеженою відповідальністю "Тондо", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 114339,93грн. основної заборгованості; 34405,35грн. пені; 3909,49грн. трьох відсотків річних; 38863,44грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 27.05.2016р. за вих.№б/н ухвалою суду від 30.05.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 16.06.2016р.

Суд розгляд справи відкладав з 16.06.2016р. на 07.07.2016р.

07.07.2016р. через канцелярію суду від позивача отримано заяву за вих.№б/н від 07.07.2016р. про зменшення позовних вимог в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 114339,93грн. основної заборгованості; 33764,01грн. пені; 3909,49грн. трьох відсотків річних; 38863,44грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі у розмірі 2872,00грн. позивач просив суд стягнути з відповідача.

Заяву позивача про зменшення позовних вимог господарським судом прийнято до розгляду.

Суд оголошував перерву з 07.07.2016р. до 12.07.2016р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 07.07.2016р.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 07.07.2016р.

12.07.2016р. повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, у минулому судовому засіданні підтримував позовні вимоги та просив задовольнити їх в повному обсязі, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на пропущення строку позовної давності.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

На думку суду неявка у судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 12.07.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

10.12.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Тондо" (далі по тексту - позивач, підрядник) та публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" (далі по тексту - відповідач, замовник) укладено договір будівельного підряду №13-2250-02 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов договору замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик, власними силами та в строк, визначений даним договором, виконати у відповідності з затвердженою проектно-кошторисною документацією, наступні роботи: будівельно-монтажні роботи (далі по тексту - роботи).

Пунктом 2.1 договору визначено, що вартість робіт за даним договором визначається згідно договірної ціни (Додаток №5), розрахованої на підставі Локальних кошторисів (Додаток №2) і складає 4168873,00грн., в тому числі НДС - 694812,17грн.

Загальна вартість договору складається із вартості фактично виконаного об'єму робіт.

У вартість робіт включено всі витрати підрядника, пов'язані з виконанням підрядником робіт, в тому числі загальновиробничі витрати, кошторисний прибуток, адміністративні витрати, витрати на відрядження робітників підрядника та будь-які інші витрати, пов'язані з виконанням робіт, якщо інше не вказано в цьому договорі.

Сторони дійшли згоди, що договірна ціна на роботу є звичайною, справедливою, ринковою.

Пунктом 4.2 договору визначено, що щомісячна здача-приймання робіт здійснюється на підставі актів приймання виконаних робіт за формою №КБ-2в актів приймання-передачі використаних матеріалів та обладнання підрядником (за формою 03) та довідок про вартість виконаних підрядних робіт по формі №КБ-3 з додатками всієї положеної виконавчої документації (наприклад, актів на скриті роботи, актів передачі виконаних робіт під наступні роботи, геодезичні зйомки та таке подібне згідно вимог ДБН Д.1.1.-2000).

Пунктом 4.3 договору визначено, що остаточне приймання всього комплексу робіт, виконаних на підставі даного договору, здійснюється на підставі акта технічної готовності будівельно-монтажних робіт, або іншого документа, оформленого сторонами та підтверджуючого завершення виконання всього комплексу робіт за договором.

Пунктом 5.1 договору визначено, що оплата виконаних робіт за даним договором здійснюється замовником за фактично виконаний об'єм робіт на підставі підписаних обома сторонами актів приймання виконаних підрядних робіт по формі №КБ-2в та Довідок про вартість виконаних підрядних робіт по формі №КБ-3. В документах повинна міститися відмітка на номер та дату даного договору.

Пунктом 5.2 договору визначено, що оплата фактично виконаних робіт здійснюється протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дати підписання замовником акта приймання виконаних підрядних робіт по формі №КБ-2в, Довідки про вартість виконаних підрядних робіт по формі №КБ-3 та отримання рахунку на оплату.

Пунктом 5.3 договору визначено, що остаточний розрахунок за виконані роботи по об'єкту здійснюються на підставі ОСОБА_2 технічної готовності будівельно-монтажних робіт, або іншого документу, оформленого сторонами та який підтверджує завершення виконання всього комплексу робіт за договором. Відповідальність за правильність оформлення своїх фінансових документів покладено на підрядника.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, але сторони дійшли згоди, що умови договору розповсюджуються на відносини, які виникли між сторонами до моменту його укладання, а саме з 16.12.2013р. та діють до 31.12.2014р., а в частині гарантійних зобов'язань - до повного їх закінчення. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли до моменту його припинення (пункт 12.1 договору).

17.12.2014р. між сторонами підписано додаткову угоду №10 в якій сторони виклали зокрема пункт 12.1 договору в новій редакції:

"Даний договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами та скріплення печатками, але сторони дійшли згоди, що умови договору розповсюджуються на відносини, які виникли між сторонами до моменту його укладання, а саме з 16.12.2013р. та діють до 31.12.2015р., а в частині гарантійних зобов'язань - до повного їх закінчення."

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач виконував підрядні роботи. Відповідач, в свою чергу, проводив відповідні оплати за договором.

Причиною звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою стала несплата підрядних робіт у грудні 2014 року та січні 2015 року.

Належне виконання робіт в грудні 2014 року та січні 2015 року підтверджується підписаними актами приймання виконаних робіт та довідками про вартість виконаних робіт, а саме:

- довідка про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2014 року на суму 145014,11грн.;

- акт №170-08 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №205-10 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №207-10 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №211-10 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №218-12 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №224-12 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №225-12 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №226-12 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №227-12 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №228-12 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №229-12 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №231-12 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №233-12 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №234-12 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- акт №239-12 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року;

- довідка про вартість виконаних підрядних робіт за січень 2015 року на суму 79348,93грн.;

- акт №208-10 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2015 року;

Відповідач лише частково оплатив підрядні роботи виконані позивачем у грудні 2014 року та січні 2015 року, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складала 114339,93грн., яка стала предметом даної позовної заяви.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, надав відзив на позов та повідомив наступне.

Правовідносини сторін цього спору виникли з договору будівельного підряду №13-2250-02 від 10.12.2013р.

Пункт 4.4 укладеного між сторонами договору, серед іншого, визначає умову, якій повинні відповідати документи, що оформляються сторонами в підтвердження виконання робіт за договором - документи повинні бути підписані уповноваженими особами, що діють на підставі статуту або на підставі довіреності.

Виходячи з правової природи договору будівельного підряду та умов договору вбачається, що предметом доказування в даній справі є обставини здачі-приймання підрядних робіт та питання здійснення розрахунків замовника з підрядником.

Стосовно питання здачі-приймання підрядних робіт відповідач зазначає наступне.

- в підтвердження факту виконання підрядником робіт за договором та прийняття замовником результату цих робіт позивач надав акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014р. - січень 2015р., а в підтвердження вартості робіт - Довідки про вартість виконаних підрядних робіт (та витрати) форми КБ-3 за грудень 2014р. - січень 2015р.

Підрядник (позивач) при оформленні ОСОБА_2 та Довідок зазначив як підписантів з боку замовника відповідно керівника та службовця служби структурного підрозділу відповідача, керівників служб структурного підрозділу відповідача;

- акти та довідки з боку замовника підписано відповідно керівником та службовцем служби структурного підрозділу відповідача, керівниками служб структурного підрозділу відповідача.

- на актах як з боку підрядника, так і з боку замовника, "однією рукою", проставлені календарні дати відповідно "31.12.14р." та "31.01.15р.", що не співпадає з примірниками цих же документів, які є у замовника (відповідача). На примірниках оригіналів документів, що є у відповідача, відсутні відмітки про календарні дати взагалі.

Таким чином, фактична дата підписання означених документів невідома.

- на довідках календарні дати надруковано працівниками підрядника, що здійснював виготовлення цих документів, шляхом комп'ютерного набору тексту.

Отже, на думку відповідача:

1. Позивач не виконав свій обов'язок по складанню та оформленню ОСОБА_2 та Довідок у відповідності до вимог, встановлених пунктом 4.4 договору;

2. Особи, що підписали з боку замовника ОСОБА_2 та Довідки, які є в матеріалах справи, не мали повноважень на їх підписання.

На думку відповідача, в матеріалах справи відсутні належні ОСОБА_2 та Довідки, які б були підписані уповноваженими представниками підрядника та замовника, у відповідності до вимог зазначених у пункті 4.4 договору.

3. В матеріалах справи відсутні ОСОБА_2 технічної готовності будівельно-монтажних робіт, або інші документи, що оформляються сторонами в підтвердження завершення виконання всього комплексу робіт за договором, складання яких є обов'язковим відповідно до пункту 4.3 договору.

Як зазначає відповідач, до цього часу підрядник (позивач) не передав замовникові (відповідачу) ОСОБА_2 технічної готовності будівельно-монтажних робіт та технічну документацію по 12 проектам за договором.

4. В матеріалах справи також відсутні акти приймання-передачі використаних підрядником матеріалів і обладнання (за формою 03) за грудень 2014р. - січень 2015р., які відповідно до умов договору (пункт 4.2) повинні надаватися одночасно з ОСОБА_2 приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 та виконавчою документацією.

Позивач не надав замовнику (відповідачу) звіт про використані матеріали в формі актів приймання-передачі використаних підрядником матеріалів і обладнання, а також відмовився від участі в проведенні інвентаризації по невикористаним ТМЦ.

Відсутність документів в підтвердження фактів виконання підрядником й прийняття замовником робіт у спірному періоді й завершення виконання всього комплексу робіт за договором; відсутність актів приймання-передачі використаних підрядних матеріалів і обладнання (за формою 03) за грудень 2014 року - січень 2015 року; відсутність виконавчої документації вказує на те, що підрядник не передав замовникові, а замовник не прийняв результати робіт.

Отже, на думку відповідача, враховуючи, що підрядник не передав замовникові, а замовник не прийняв результат робіт у останнього не виникло обов'язку щодо здійснення оплати робіт у спірному періоді.

Позивач, як зазначає відповідач, не відшкодував відповідачеві вартість матеріалів, які підрядник отримав для виконання робіт за договором, а лише використав для власних потреб.

Відповідач зазначає, що має право відмовитися від здійснення оплати до моменту надання підрядником виконавчої документації у повному обсязі.

Відповідач дійшов висновку, що звернення позивача з даним позовом є передчасним.

На думку відповідача, виходячи з безпідставності вимог про стягнення суми основного боргу, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення пені, інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% відсотків річних.

Відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності в частині вимог про стягнення пені.

Відносно зауважень відповідача, що акти приймання виконаних робіт, а також довідки про вартість виконаних робіт підписано неповноважними особами позивач повідомив наступне.

Вказані документи підписано не однією невідомою особою, а декількома співробітниками відповідача, які займають посади та мають відповідну фахову кваліфікацію необхідну для правильного та об'єктивного прийняття виконаних робіт.

Протягом всього періоду виконання робіт на даному об'єкті всі ОСОБА_2 приймання виконаних робіт, а також довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3 підписувалися саме цими особами і всі ці роботи, окрім робіт за останні два місяці були у повній мірі сплачені відповідачем.

Роботи за грудень місяць 2014 року були частково оплачені відповідачем (копія платіжного доручення та рахунки долучено до матеріалів справи в якості письмових доказів).

На думку позивача, проводячи оплати за попередні роботи відповідач у повній мірі підтвердив легітимність підписів осіб, які приймали ці роботи та підписували ОСОБА_2 та Довідки.

На Довідках про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3, крім підписів наявна печатка відповідача.

Позивач, у своїх письмових поясненнях, вважає безпідставними твердження відповідача про начебто не встановлення дати підписання ОСОБА_2 приймання виконаних робіт, а також Довідок про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3.

Позивач вказує, що згідно наданих ним до суду документів вбачається, що документи складено 31.12.2014р. та 31.01.2015р.

В актах виконаних робіт зазначено періоди виконання робіт і навіть при відсутності в актах дат за загальним правилом вважається, що дані документи підписано останнім днем місяця за яких вони складені.

На думку позивача, посилання відповідача на той факт, що дати в Довідках про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3 надруковано співробітниками позивача під час виготовлення цих документів шляхом комп'ютерного набору тексту є також безпідставними, оскільки особи, які підписували зазначений документ з боку відповідача у разі невідповідності цієї дати фактичній даті підписання документу мали можливість зазначити іншу дату.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 114339,93грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем підрядних робіт підтверджується матеріалами справи, а саме підписаними актами приймання виконаних робіт та довідками про вартість виконаних робіт в грудні 2014 року та січні 2015 року, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані підрядні роботи передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 5.2 договору, строк оплати підрядних робіт, які здійснено в рамках укладеного між сторонами договору у грудні 2014 року та січні 2015 року є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати підрядних робіт в сумі 114339,93грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1. ст. 837 Цивільного кодексу України).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1. ст. 843 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В ч. 2 ст. 853 Цивільного кодексу України зазначено про те, що замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що відносно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Пунктом 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. за №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. по справі №904/9336/15 позицію господарського суду підтримано.

Пунктом 7.1 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність у відповідності до даного договору та законодавства України.

Пунктом 7.2 визначено, що за порушення строків оплати та прийняття робіт замовник оплачує підряднику пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми боргу.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за загальний період з 06.02.2015р. по 02.09.2015р. на загальну суму 33764,01грн.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та встановив, що за зобов'язаннями, які виникли в грудні 2014 року можливість нараховувати пеню виникла з 01.02.2015р. по 30.07.2015р., а за зобов'язаннями, які виникли в січні 2015 року можливість нараховувати пеню виникла з 27.02.2015р. по 26.08.2015р.

Господарський суд врахував положення розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.11.2014р. за №1084-р в якому рекомендував графік перенесення робочих днів у 2015 році з урахуванням встановлених законом святкових і неробочих днів в Україні.

Отже правомірним розміром нарахування до стягнення з відповідача пені за роботи виконані в грудні 2014 року є 9600,00грн. за період з 06.02.2015р. по 31.07.2015р., а за роботи виконані в січні 2015р. є 23041,62грн. за період з 03.03.2015р. по 26.08.2015р.

Враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені господарський суд її задовольняє та констатує, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 15796,45грн.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 3909,49грн. за загальний період прострочення з 03.03.2015р. по 21.04.2016р.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі 38863,44грн. за загальний період прострочення з 03.03.2015р. по 21.04.2016р.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Дослідивши позиції сторін господарський суд господарський суд дійшов наступних висновків, що прийняття виконаних робіт здійснювалося начальником ПО УКСа ПАО "ДМКД" ОСОБА_2Н, начальником ПЄО УКСа ПАО "ДМКД" Халамендык, заступником начальника виробничого відділу УКС ОСОБА_3 та інженерами УКСа ПАО "ДМКД" ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і відповідало усталеним діловим звичаям, які склались між сторонами.

Крім того, акти здавання-приймання робіт за підписом вказаних осіб оплачувалися відповідачем під час дії спірного договору.

Також, відповідач не надав доказів того, що ним після отримання результату робіт, подавались будь-які заяви в порядку частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України.

Щодо дати підписання ОСОБА_6 слід зазначити таке. З тексту ОСОБА_6 вбачається, що цими актами оформлені роботи виконані за календарний місяць грудень 2014 року та січень 2015 року. Співставивши екземпляри ОСОБА_6 позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що не вбачається можливим встановити точну дату їх складання. Однак, оскільки ОСОБА_6 оформлені роботи які виконувались у грудні 2014 року та січні 2015 року, то ці акти не могли бути складені пізніше останнього дня грудня 2014 року та січня 2015 року. Тобто акти складені не пізніше 31.12.2014 року та 31.01.2015 року.

Таким чином, позивач виконав роботи за договором і передав їх результат відповідачу не пізніше 31.12.2014 року та 31.01.2015 року відповідно.

Отже, заперечення відповідача визнано судом необґрунтованими, а пояснення позивача взяті судом до уваги.

Щодо відсутності в матеріалах справи ОСОБА_6 технічної готовності будівельно-монтажних робіт або інших документів, що оформляються сторонами в підтвердження завершення виконання всього комплексу робіт за договором господарський суд наголошує, що пунктом 5.2 договору чітко визначено строк оплати і даний двадцятиденний строк прив'язано саме до моменту підписання актів приймання виконаних підрядних робіт по формі КБ-2в, довідок про вартість виконаних підрядних робіт по формі КБ-3 та отримання рахунку на оплату, а не від складання ОСОБА_6 технічної готовності будівельно-монтажних робіт або інших документів, що оформляються сторонами в підтвердження завершення виконання всього комплексу робіт за договором. Отже, в даній частині заперечення відповідача визнано судом необґрунтованими.

На строк настання оплати впливає факт підписання актів приймання виконаних підрядних робіт по формі КБ-2в, довідок про вартість виконаних підрядних робіт по формі КБ-3 та отримання рахунку на оплату.

Заперечення відповідача висвітлені у відзиві на позов господарським судом визнано необґрунтованими і такими, що спрямовані на уникнення відповідальності.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2593,73грн., з урахуванням того, що 90,59% позовних вимог позивача судом задоволено.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України „Про судовий збір визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ст.ст. 11, 202, 256, 257, 258, 260, 261, 267, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ім. Ф.Е. Дзержинського" (51925, Дніпропетровська область, місто Дніпродзержинськ, вулиця Кірова, б.18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОНДО" (50007, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, проспект Дзержинського, будинок 38, офіс 25; ідентифікаційний код 31736464) 114339,93грн. (сто чотирнадцять тисяч триста тридцять дев'ять грн. 93 коп.) основної заборгованості; 15796,45грн. (п'ятнадцять тисяч сімсот дев'яносто шість грн. 45 коп.) пені; 3909,49грн. (три тисячі дев'ятсот дев'ять грн. 49 коп.) трьох відсотків річних; 38863,44грн. (тридцять вісім тисяч вісімсот шістдесят три грн. 44 коп.) інфляційних втрат; 2593,73грн. (дві тисячі п'ятсот дев'яносто три грн. 73 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

14.07.2016 року

Суддя ОСОБА_7