Ухвала суду № 58949912, 13.07.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

13.07.16р. Справа № 904/4326/15

За заявою: Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області

про відстрочку та розстрочку виконання рішення

У справі:

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості у сумі 200 686 314,66 грн.

Суддя Крижний О.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 14-75 від 21.04.2016 року, представник

від відповідача (заявник): ОСОБА_2, довіреність № 2800/01 від 19.04.2016 року, представник

СУТЬ СПОРУ:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" на свою користь основний борг у розмірі 141 100 281,38 грн., пеню у розмірі 17 026 074,20 грн., 3% річних у розмірі 3 491 544,19 грн., втрати від інфляції у розмірі 39 068 414,89 грн., загалом на суму 200 686 314,66 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2016 року позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованість у розмірі 141 100 281,38 грн., пеню у розмірі 11 799 278,51 грн., 3% річних у розмірі 3 443 854,30 грн., інфляційні втрати у розмірі 30 460 086,74 грн. та судовий збір у розмірі 69 866,02 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.11.2015 року, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2015 року залишено без змін.

Отже, рішення господарського суду Дніпропетровської області набрало законної сили.

30.06.2016 року до господарського суду Дніпропетровської області від Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" надійшла заява про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду, відповідно до якої просить відстрочити виконання судового рішення по справі №904/4326/815 до 01.01.2018 року та розстрочити виконання вказаного рішення на суму заборгованості 186873366,68 грн. на 60 місяців шляхом здійснення щомісячних платежів у розмірі 3 114 556,11 грн., починаючи з 01.01.2018 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2016 року прийнято заяву Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду до розгляду та призначено її розгляд у засіданні на 13.07.2016 року.

Заява про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду мотивована скрутним фінансовим становищем. Відповідач зазначає, що єдиним джерелом доходів є виключно грошові кошти, що надходять як плата за відпущену теплову енергію, однак, відповідно до Порядку розподілу коштів, затвердженого Постановою КМУ №217 від 18.06.2014 року, дані кошти зараховуються на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання та автоматично перераховуються відповідно до затвердженого реєстру нормативу перерахування в пропорційному відношенні на рахунки гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації. Скрутне фінансове становище відповідачем підтверджує звітом про фінансові результаті за 1 квартал 2016 року, де збитки підприємства складають понад 39 млн. грн., у зв'язку з чим подальше виконання рішення ускладнюється.

11.07.2016 року від Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшли заперечення на заяву про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду, відповідно до яких просить відмовити в задоволенні заяви з наступних підстав. По-перше, відповідач просить врахувати той факт, що чинне законодавство не передбачає можливості одночасного відстрочення та розстрочення рішення суду. По-друге, зазначає про відсутність доказів, які свідчать про скрутний фінансовий стан відповідача, а також жодних доказів наявності виключних обставин, про які зазначено у ст. 121 Господарського процесуального кодексу України. По-третє, просить врахувати, що спірне рішення понад 1,5 роки не виконується та те, що позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах.

Розглянувши заяву про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши їх у сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено право господарського суду за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України": підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Подаючи заяву про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду відповідач зазначає, що не відмовляється від сплати заборгованості, проте на даний час підприємство перебуває у скрутному фінансовому становищі. Відповідач зазначає, що єдиним джерелом доходів є виключно грошові кошти, що надходять як плата за відпущену теплову енергію, однак, відповідно до Порядку розподілу коштів, затвердженого Постановою КМУ №217 від 18.06.2014 року, дані кошти зараховуються на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання та автоматично перераховуються відповідно до затвердженого реєстру нормативу перерахування в пропорційному відношенні на рахунки гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації. Скрутне фінансове становище відповідачем підтверджує звітом про фінансові результаті за 1 квартал 2016 року, де збитки підприємства складають понад 39 млн. грн., у зв'язку з чим подальше виконання рішення ускладнюється.

У той же час, викладені відповідачем обставини та матеріали справи не дозволяють стверджувати про наявність достатніх підстав для задоволення заяви.

Позивач проти задоволення заяви про відстрочку та розстрочку виконання рішення заперечує.

Вирішуючи питання про розстрочку чи відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо.

Так, судом встановлено, що даний спір виник з вини відповідача та складний економічний стан підприємства не є безумовною підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Окрім того, відповідач не надав до суду жодних доказів, які б свідчили про намагання відповідача хоча б частково виконувати рішення суду, не надано доказів направлених на виконання даного рішення суду.

У заяві про відстрочку та розстрочку виконання рішення відсутні пояснення щодо причин невиконання рішення суду, тим паче, що дане рішення суду набрало законної сили у 2015 році. Також не надано доказів ймовірності виконання рішення суду саме за запропонованим заявником графіком, не доведено з яких саме джерел з'являться кошти для початку виконання рішення суду саме у 2018 році та у подальшому.

Всі наведені вище обставини у сукупності не дають підстав для необхідності надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду, а тому заява відповідача про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Також необхідно відзначити, що господарське процесуальне законодавство надає суду право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення, але не передбачає вчинення згаданих процесуальних дій одночасно.

Крім того, законодавець пов'язує відстрочку чи розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Наведені відповідачем підстави для відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, зокрема, скрутне фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які дають підстави для відстрочки чи розстрочки виконання судового рішення.

Також суд зазначає, що фінансове становище відповідача, яке на думку самого відповідача є скрутним, утворилось внаслідок його господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Вказане також є підставою для відмови у відстроченні виконання рішення.

До того ж, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Суд звертає увагу на ту обставину, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання рішення суду порушує також і матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього.

Надані позивачем до заперечень докази також свідчать про його нестабільний матеріальний стан, оскільки відповідач має велику кредиторську заборгованість перед своїми контрагентами, що може потягти за собою позови до нього, зокрема і щодо стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40: Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.

Також, при розгляді заяви суд враховує положення міжнародного договору, а саме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачає право на справедливий суд. Під терміном справедливий судовий розгляд розуміється у тому числі забезпечення реального виконання рішення, на що Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу держав - членів Ради Європи. Обовязок забезпечення механізмів реалізації права на справедливий суд покладено на держави-учасниці Конвенції.

Відповідач не надав чіткого і логічно обґрунтованого пояснення, чому саме необхідно відстрочити виконання рішення суду до 01.01.2018 року, а потім ще й відстрочити його на 60 місяців шляхом здійснення щомісячних платежів у розмірі 3114556,11 грн., починаючи з 01.01.2018 року, як за цей час зміниться його фінансовий стан тощо. Відсутні і розрахунки можливості погашення заборгованості саме у вказаний строк.

Надання за вищезазначених обставин відповідачеві можливості тимчасово не виконувати рішення суду, яке вже і так досить тривалий час не виконується, буде порушенням права власності позивача у розумінні ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, заява Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Відмова в задоволенні заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення не перешкоджає повторному зверненню з також ж заявою до господарського суду в загальному порядку у випадку настання відповідних обставин та подання належних доказів на її обґрунтування.

Керуючись ст. ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду відмовити у повному обсязі.

Суддя ОСОБА_3