Ухвала суду № 58946326, 05.07.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/4475/16 Головуючий 1 інст. Ковригін О.С.

Справа № 636/1167/15-ц Доповідач - Пономаренко Ю.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді : Пономаренко Ю.А.,

суддів колегії : ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

за участю секретаря: Лашаковій Д.І.,

заслухавши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 16 травня 2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного банку «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Харківське обласне управління АТ Ощадбанк заборгованість за кредитним договором №348 від 13.10.2006 р. у загальному розмірі 25373,20 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь їх користь судовий збір у сумі - 1218,00 грн..

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалось на те, що 13 жовтня 2006 року між ВАТ „Державний ощадний банк України, найменування якого змінене на ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 348, за яким відповідач отримав грошові кошти (кредит) у сумі 10000 грн. на строк 24 місяці, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 24 жовтня 2008р., із сплатою 23 % річних за користування кредитом, на придбання товарів. Позивач свої зобовязання виконав у повному обсязі. Проте, відповідач неналежно виконував взяті на себе грошові зобовязання за кредитним договором, у звязку з чим утворилась заборгованість та ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Харківське обласне управління АТ Ощадбанк вимушений був звернутися до суду з вказаним позовом.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 16 травня 2016 року у задоволенні позовних вимог ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Харківське обласне управління АТ Ощадбанк відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням суду 1 інстанції ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» звернулося з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення є незаконним, необґрунтованим та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, що зявились, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції обґрунтовано виходив з того, що поважних причин пропуску строку позовної давності представником ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» не наведено.

Судова колегія вважає, що такий висновок суду першої інстанції є правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Матеріали справи містять дані про те, що 13.10.2006 року, між ВАТ „Державний ощадний банк України, найменування якого змінене на ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 348, за яким відповідач отримав кредит у сумі 10000 грн. на строк 24 місяці, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 24.10.2008р., із сплатою 23 % річних за користування кредитом, на придбання товарів.

Позивач свої зобовязання виконував у повному обсязі та надав грошові кошти в розмірі 10000 грн.

В порушення умов договору ОСОБА_3А зобовязання належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 29.10.2015 року виникла заборгованість в розмірі 25373,20 грн., з яких 9823,72 грн. прострочена заборгованість за кредитом, 2274,52 грн. - заборгованість по відсоткам, 13274,96 грн. нарахована сума пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобовязання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Сторони по справі в кредитному договорі встановили, як строк дії договору - цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобовязань (п. 8.1. кредитного договору), так і строки виконання зобовязань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 24.10.2008 року.

Графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобовязання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Судом 1 інстанції правильно встановлено, що відповідач перестав виконувати зобовязання з погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом 25.02.2011 року, а з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся лише 19.03.2015 року, включивши до позовних вимог суму пені.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобовязаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, а процентів до 1 числа місяця, наступного за звітним, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобовязань.

У випадку неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Відповідач надав заяву про застосування строків позовної давності.

Підставою, яка породжує обовязок сплатити неустойку, є порушення боржником зобовязання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України та умов договору (п. 5.2) розмір пені за прострочення виконання грошового зобовязання визначений у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період від суми прострочених виконанням зобовязань за кожний день прострочення. За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобовязання, не обмежується.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Колегія суддів погоджується з висновком суду 1 інстанції, що включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Аналогічні висновки містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року та від 7 листопада 2012 року, а також відповідає правовій позиції викладеній в Ухвалі Верховного суду України від 06 листопада 2013 року №6-116цс13.

Отже, аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Оскільки строк позовної давності за основною вимогою відповідно до договору кредиту № 348 від 13.10.2006 року сплив 25.02.2014 року, то і стягнення пені з прострочених платежів не відповідає вимогам закону

Відповідно до п. 31 постановиПленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» про те, що враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятоїстатті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятоїстатті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Також доводи апеляційної скарги представника ПАТ «Державний ощадний банк України» про те, що позов поданий ними в межах встановлених законодавством строків позовної давності не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що судом у кримінальному провадженні було залишено позов без розгляду, а надана лише постанова про припинення кримінальної справи за закінченням строків давності, що не є підставою для застосування ч. 2 ст. 265 ЦК України.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що суд 1 інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Харківське обласне управління АТ Ощадбанк, за спливом строку позовної давності.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

При такому положенні судова колегія вважає, що суд всебічно дослідив усі обставини по справі, дав їм належну оцінку, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не має.

Інші доводи апеляційної скарги рішення суду не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ст.313, ст.ст.314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного банку «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» відхилити.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 16 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Ю.А. Пономаренко

Судді - В.В. Черкасов

ОСОБА_1