Ухвала суду № 58945367, 11.07.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/1959/15 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/783/820/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Т. А.

Категорія:

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Гірник Т.А.

суддів Бакуса В.Я., Левика Я.А.

секретар Симець В.І.

з участю позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4 районної державної адміністрації - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 районної державної адміністрації Львівської області, третіх осіб Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Агроторгового селянського товариства з обмеженою відповідальністю "Солонківське" про визнання права на земельну частку (пай), -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з указаним позовом до відповідача та з посиланням на ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), ст. 15, 16 ЦК України, просив визнати за ним право на земельну частку (пай) на території Солонківської сільської ради (в землях колишнього колгоспу «Солонківський»), в розмірі земельної частки (паю) члена колишнього колгоспу «Солонківський», який був розташований на території Солонківської сільської ради, який був розташований на території Солонківської сільської ради.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.

Рішення оскаржив позивач. Посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, ухвалення з порушенням норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Вимоги обґрунтовує тим, що з 25.08.1977 року по 10.08.1996 працював викладачем Ладижинського радгоспу-технікуму. З даної посади звільнився у зв'язку із перенесенням із зони посиленого радіоекологічного контролю, згідноЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до направлення від 11.03.1992 року позивача разом із сім'єю було направлено в розпорядження Львівського облвиконкому. З часу переселення позивач проживає із сім'єю в с. Солонка, Пустомитівського району. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часок (паїв)», вважає, що має право на земельну частку (пай) в розмірі земельної частки (паю) як члена колишнього колгоспу «Солонківський» правонаступником якого є АСТзОВ «Солонківське».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2011 року позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог про зобов»язання відповідача надати земельну ділянку. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 року, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2011 року залишено без змін, однак судом встановлено, що Ладижинський радгосп-технікум був державним сільськогосподарським підприємством та здійснював підготовку спеціалістів для сільського господарства та здійснював товарне сільськогосподарське виробництво, оскільки з 1991 року діяльність Ладижинського радгоспу-технікуму регламентувалася ЗУ „Про підприємства в Україні", який був чинним на момент звільнення позивача. Як вбачається з архівної довідки Ладижинської міської ради, щодо розпаювання КСП „Ладижинське", дане підприємство з 1987 - 1997 роки було радгоспом-технікумом „Ладижинський", з 1997-1998 роки - державне сільськогосподарське підприємство „Ладижинське", з 1998-2000 рік - КСП .Ладижинське", з 2000 - 2008 pік - аграрний кооператив приватних пайовиків „Ладижинський". Таким чином, члени трудового колективу радгоспу-технікуму „Ладижинський" в ході його приватизації за рішенням загальних зборів трудового колективу автоматично стали членами створеного на його основі колективного сільськогосподарського підприємства, оскільки отримали відповідну частку в його майні. Отже, станом на 1996 рік позивач був учасником державного сільськогосподарського підприємства - Ладижинського радгоспу-технікуму, як член трудового колективу цього підприємства на підставі трудового договору.

При розгляді справи в апеляційній інстанції особа що подала апеляційну скаргу та його представник доводи такої підтримала.

Представник відповідача ОСОБА_4 районної адміністрації проти доводів апеляційної скарги заперечила. Підтримала письмові заперечення, в яких зазначений відповідач вважає, що позивачем не доведено своє право на отримання земельної ділянки з врахуванням норм, на які посилається у позові. Трудові відносини не свідчать про членство у Ладижинському радгоспі-технікумі. Крім того, позивач звільнений з такого у 1996 році, доказів проведення паювання земель у зазначеному підприємстві на цей час не надано. Крім того, таке розпочалося у підприємстві з 2002 року. За таких обставин, вважає, що позивачем не доведено свого права на отримання земельної ділянки /паю / на підставі ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі /на місцевості/ земельних ділянок власникам земельних часток /паїв/».

Інші учасники не з»явились, належно повідомлені про розгляд справи за апеляційною скаргою. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, витребуваної судом апеляційної інстанції матеріали цивільної справи з Львівського окружного адміністративного суду № 2-а 6170/10/1370 на рішення в якої посилається позивач, дослідивши додаткові докази, які надані сторонами суду з врахуванням положень ч.2 ст. 303 ЦПК України, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.ст.11,59,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам відповідає.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. За змістом ч.2 означеної норми апеляційний суд досліджує докази у тому числі нові докази , неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано, окрім трудової книжки, будь-яких інших доказів членства у Ладижинському радгоспі-технікумі, зокрема, відомості з документації радгоспу-технікуму, наявних в архівних установах, чи виданої обласною державною адміністрацією за місцем самостійного переселення довідки про членство в колективному або іншому сільськогосподарському підприємстві, яке знаходилося на території, що зазнала радіоактивного забруднення, передбаченоїпостановою КМУ від 13.12.2001 року №1651 «Деякі питання реалізації громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, права на отримання земельної (частки) паю. За таких обставин дійшов висновку, що позивач не довів свого права на отримання земельної ділянки /паю/ на підставі ст. ЗУ № 899-ІУ від 05.06.2003 року.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим та правильним.

Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2в період з 25.08.1977 року до 10.08.1996 року працював на посаді викладача спеціальних дисциплін у Ладижинському технікумі механізації сільського господарства (який згідно зпоставною Ради Міністрів УРСР від 02.03.1987 року №58і Наказу Держагропрому УРСР від 13.03.1987 року № 84 був перетворений у Ладижинський радгосп-технікум), що підтверджується записами в його трудовій книжці, та проживав в ІНФОРМАЦІЯ_1.

11.03.1992 року Виконавчий комітет Вінницької обласної ради народних депутатів видав позивачу направлення №5, адресоване Львівському облвиконкому, яким направив для працевлаштування та забезпечення житлом ОСОБА_6 та членів його її сім'ї чоловіка ОСОБА_2 та дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8А, які переселяються з міста Ладижин у зв'язку з радіоактивним забрудненням цього населеного пункту внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Також в направленні зазначено, що вказані громадяни мають право на пільги, передбачені ст. ст. 2, 23 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Також вищевказані обставини встановленні, рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 року, по адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 районної державної адміністрації Львівської області, треті особи Солонківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, Агроторгове селянське товариство з обмеженою відповідальністю про зобов'язання вчинити дії.

Цим же рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 року, встановлено що Статут Ладижинського радгоспу-технікуму не містись положень про порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, а трудова книжка не є достатнім доказом членства в сільськогосподарському підприємстві, а лише доказом наявності трудових відносин з ним. Також встановлено, що Ладижинський радгосп-технікум був сільськогосподарським підприємством. Оглянувши матеріли витребуваної цивільної справи Львівського окружного адміністративного суду колегія суддів в цьому переконалась.

Згідно з п. 2Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/ 95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям»право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Зі змісту даної норми випливає, що право на земельну частку (пай) особа набуває за наявності трьох умов: перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства, отримання цим підприємством державного акта на право колективної власності на землю; включення особи до списку, доданого до цього акта.

Надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам, суд першої інстанції також вірно врахував розяснення надані у п. п. 6листа ВСУ від 29.10.2008 року №19-3767/0/8-08щодо розгляду земельних спорів, де зазначено, що при розгляді справ про визнання права на земельну частку (пай) судам необхідно, зокрема, досліджувати статут підприємства, оскільки відповідно до ст. 4 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство»підприємство діє на основі статуту, в якому вказується порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї. При цьому слід мати на увазі, що трудова книжка свідчить не про членство в колективному сільськогосподарському підприємстві, сільськогосподарському кооперативі чи сільськогосподарському акціонерному товаристві, а про наявність трудових відносин з ними.

Так, відповідно до ч. 1ст. 1 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) право на земельну частку (пай) мають: громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членамиколективнихабоіншихсільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що позивач був членом сільськогосподарського підприємства, а трудова книжка не є достатнім доказом членства в сільськогосподарському підприємстві, а лише доказом наявності трудових відносин з ним.

Крім того, позивачем не надано доказів і не зазначено про їх наявність про те, що підприємство, з якого звільнився по причині переселення із зони забруднення володіло на праві колективної власності землею, розпаювання якої проводилось між членами колективного сільськогосподарського підприємства, членом якого себе вважав по причині перебування у трудових відносинах.

Частиною 3ст. 1 цього Законупередбачено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Згідно п.24 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 16.04.2004 року «Про застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті, успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Як убачається і матеріалів справи, позивачем не надано, а судом не здобуто належних доказів того, що позивач був в членом колективного сільськогосподарського підприємства, отримання цим підприємством державного акта на право колективної власності на землю та включення особи до списку, доданого до цього акта.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Тому колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 303 , 304 , п.1ч.1 ст. 307 , ст. 308 , п.1 ч. 1 ст. 314 , ст.315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий

Судді