Постанова № 58944717, 01.06.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року № 810/1379/16

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження справу за адміністративним Товариства з обмеженою відповідальністю "Нік-Електроніка" до Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про оскарження податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Нік-Електроніка" з позовом до Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області, в якому просить, з урахуванням зміни позовних вимог, скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.12.2015 №0001612204.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване рішення прийнято без врахування фактичних обставин справи та з порушенням закону, а результати документальної позапланової виїзної перевірки, оформлені Актом від 05.11.2015 №1436/22-4/33401202 (далі – Акт перевірки), є необ’єктивними, необґрунтованими, не відповідають фактичним даним та не містять обґрунтованих доказів щодо порушення Товариством вимог податкового законодавства.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача подав до суду письмові заперечення, в яких у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ТОВ «Нік-Електроніка» є юридичною особою, як платник податків перебуває на обліку в Ірпінській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області. Товариство також зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача є: виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації (основний); виробництво електророзподільної та контрольної апаратури; діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; комп'ютерне програмування; дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування.

Посадовими особами Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Нік-Електроніка» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами: ПП «Адітум Маркет», ТОВ «Глобалхолдинг», ТОВ «М.В.І. Консалт» і ТОВ «Кийрегіонбуд» за період 01.05.2015 – 30.06.2015.

За результатами перевірки складено Акт від 05.11.2015 № 1436/22-4/33401202, згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ «Нік-Електроніка» вимог податкового законодавства, а саме – п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 439 165 грн., у т.ч. по періодах: за травень 2015 р. – на суму 2 985 745 грн., за червень 2015 р. – на суму 1 453 420 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Ірпінською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення від 03.12.2015 №0001612204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 6 658 747,50 грн., з яких 4 439 165 грн. – за основним платежем та 2 219 582,50 грн. – штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками адміністративного оскарження висновки Акту перевірки та прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи, що дане податкове повідомлення-рішення є протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його оскарження.

Зі змісту Акту перевірки та письмових заперечень відповідача проти позову слідує, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що в ході перевірки не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ТОВ «Нік-Електроніка» з його контрагентами-постачальниками, а саме – ПП «Адітум Маркет», ТОВ «Глобалхолдинг», ТОВ «М.В.І. Консалт» і ТОВ «Кийрегіонбуд».

Проте, суд дослідивши матеріали справи, вважає такий висновок податкового органу необґрунтованим у зв’язку з наступним.

Так, господарські операції між ТОВ «Нік-Електроніка» та ПП «Адітум Маркет» оформлені договором поставки від 22.05.2015 №146, за умовами якого ПП «Адітум Маркет» (постачальник) зобов’язувалося передати у встановлений строк у власність ТОВ «Нік-Електроніка» (покупця) на умовах, визначених цим Договором, Специфікаціями до нього, Товар, а Покупець зобов'язувався прийняти вказаний Товар (товари) і оплатити його на умовах визначених цим Договором.

Як встановлено судом, позивачем від ПП «Адітум Маркет» у перевіряємий період отримано товару на загальну суму 6 778 984,66 грн., у т.ч. ПДВ – 1 129 830,78 грн. Виконання договору, його товарність та облік підтверджується відповідними платіжними дорученнями, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, лімітно-забірними картками про використання отриманого від даного постачальника товару в продукції позивача, документами про перевезення, копії яких містяться в матеріалах справи.

Господарські операції між ТОВ «Нік-Електроніка» і ТОВ «Глобалхолдинг» оформлені договором поставки від 20.05.2015 №384, за умовами якого ТОВ «Глобалхолдинг» зобов’язувалося передати у встановлений строк (строки) у власність ТОВ «Нік-Електроніка» на умовах, визначених цим Договором, Специфікаціями до нього, Товар, а останнє зобов'язувався прийняти вказаний Товар (товари) і оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

У перевіряє мий період позивачем отримано від ТОВ «Глобалхолдинг» товар на загальну суму 5 135 506,95 грн., у т.ч. ПДВ – 855 917,83 грн. Виконання договору, його товарність та облік підтверджуються відповідними платіжними дорученнями, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, лімітно-забірними картками про використання отриманого від даного постачальника товару в продукції позивача, документами про перевезення, копії яких містяться в матеріалах справи.

Господарські операції між ТОВ «Нік-Електроніка» і ТОВ «М.В.І. Консалт» оформлені договором поставки від 18.03.2015 №22, за умовами якого ТОВ «М.В.І. Консалт» (постачальник) зобов’язувалось передати у встановлений строк (строки) у власність ТОВ «Нік-Електроніка» (покупець) на умовах, визначених цим Договором, Специфікаціями до нього, Товар, а Покупець зобов'язувався прийняти вказаний Товар (товари) і оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

За перевіряємий період позивачем отримано від ТОВ «М.В.І. Консалт» товару на загальну суму 10 999 871,33 грн., у т.ч. ПДВ – 1 833 311,89 грн. Виконання договору, його товарність та облік підтверджуються відповідними платіжними дорученнями, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, лімітно-забірними картками про використання отриманого від даного постачальника товару в продукції позивача, документами про перевезення, копії яких містяться в матеріалах справи.

Господарські операції між ТОВ «Нік-Електроніка» і ТОВ «Кийрегіонбуд» оформлені договором поставки від 12.06.2015 №46, за умовами якого, ТОВ «Кийрегіонбуд» (постачальник) зобов’язувалось передати у встановлений строк (строки) у власність ТОВ «Нік-Електроніка» (покупець) на умовах визначених цим Договором, Специфікаціями до нього Товар, а покупець зобов'язувався прийняти вказаний Товар (товари) і оплатити його на умовах визначених цим Договором.

За перевіряємий період позивачем отримано від ТОВ «Кийрегіонбуд» товару на загальну суму 3 720 626,12 грн., у т.ч. ПДВ – 620 104,35 грн. Виконання договору, його товарність та облік підтверджуються відповідними платіжними дорученнями, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, лімітно-забірними картками про використання отриманого від даного постачальника товару в продукції позивача, документами про перевезення, копії яких містяться в матеріалах справи.

Суд зазначає, що податкові та видаткові накладні, оформлені постачальниками позивача за вказаними правочинами були надані до перевірки податковому органу, що слідує зі змісту розділу 3 Акту перевірки (т. 1, а.с. 15 – 54) та не заперечувалось відповідачем.

Крім того, податковим органом не вказано будь-яких зауважень до правильності оформлення таких документів, а висновки про порушення ТОВ «Нік-Електроніка» вимог, зокрема, ст. 201 ПК України, ґрунтується на обставинах, які стосуються виключно дотримання підприємствами-постачальниками позивача вимог податкового законодавства.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

У разі, якщо на час здійснення господарської операції, за якою податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення платником податку до податкового кредиту податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, платник податку не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Отже, взаємовідносини ТОВ «Нік-Електроніка» із вказаними підприємствами-постачальниками здійснювались правомірно, оскільки здійснення таких господарських операцій підтверджено укладеними договорами, податковими та видатковими накладними, розрахунковими документами, тому позивачем виконано передбачені законом вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Зі змісту Акту перевірки та письмових заперечень відповідача проти позову слідує, що порушення позивачем вимог закону ґрунтуються виключно на висновках про порушення його контрагентами та їх постачальниками вимог податкового законодавства і відсутністю у них можливості здійснювати господарську діяльність з реалізації продукції, придбання якої було предметом зазначених вище господарських взаємовідносин.

Однак, відсутність матеріальних ресурсів у контрагента не може слугувати беззаперечною підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції, та, як наслідок, завищення податкового кредиту та валових витрат, оскільки з характеру операцій слідує можливість її здійснення без залучення значної кількості як трудових, так і матеріальних ресурсів, а законодавчо не визначено обов’язку платника податків підприємству перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента і формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Згідно положень цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину, а ч. 1 ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Разом з тим, відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У той же час, відповідачем не надано суду доказів визнання недійними вказаних правочинів між позивачем і його контрагентами.

Суд зазначає, що факт придбання позивачем товарів і використання їх у власній господарській діяльності підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача та його податковій звітності, що дає платнику податків всі правові підстави для формування податкового кредиту.

Вирішуючи даний спір, судом також враховується позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/14, про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Відтак, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тих операцій, на підставі яких сформовані дані податкового обліку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій, які покладено у основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд зазначає, що в Акті перевірки та письмових запереченнях проти позову відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за вказаними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності.

Крім того, первинні документи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог КАС України не виявлено.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставину підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також придбання товарів з метою провадження господарської діяльності, висновки Акту перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України у є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання – протиправним.

Також податковим органом не заперечувалось належне документальне оформлення вказаних господарських операцій та їх відображення позивачем у податковій звітності.

Податкові накладні містять належну деталізацію товарів (послуг), видані контрагентами позивача за оподатковуваними операціями за ставкою, що відповідає вимогам закону стосовно порядку їх оформлення та підстав видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів. При цьому, первинні документи відповідають наведеним вище вимогам щодо форми і змісту.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із постачальниками, суд керується наступним.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем товарів безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг і робіт; у свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Порушень з приводу реєстрації податкових накладних, виданих підприємствами-постачальниками, у Єдиному реєстрі податкових накладних в Акті перевірки не зазначено та не встановлено.

Крім того, відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02),"Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про відсутність реального здійснення операцій по взаємовідносинах позивача з вказаними контрагентами безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У матеріалах справи містяться докази сплати ТОВ «Нік-Електроніка» судового збору згідно платіжного доручення від 21.04.2016 № 5343 у сумі 99 881,21 грн.

Отже, на користь позивача підлягають присудженню за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області судові витрати у розмірі 99 881,21 грн.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області від 03.12.2015 №0001612204.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» судові витрати зі слати судового збору у сумі 99 881 (дев’яносто дев’ять тисяч вісімсот вісімдесят одна) грн. 21 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя (підпис) Лапій С.М.

Копія вірна

Суддя: Лапій С.М.

Секретар: Феленюк О.С.