Постанова № 58943994, 06.06.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2016 року 09 год. 45 хв.Справа № 808/1165/16 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Камянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України про визнання протиправним рішення та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду (далі іменується суд) надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі іменується позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі іменується відповідач 1), в якому позивач просить суд визнати:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 25 лютого 2016 року, яким судді у відставці Камянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 відмовлено у виплаті вихідної допомоги у звязку з відставкою;

- зобовязати відповідача 1 нарахувати та виплатити судді у відставці Камянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 вихідну допомогу у звязку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на час подання позивачем заяви про відставку, у січні 2015 року, її стаж роботи на посаді судді складав більше 24 років. Посилається на те, що ч. 1 ст.109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачалось, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку . Частиною 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлювалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У звязку із чим, позивач вважає, що приписи ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є похідними від положень ч. 1 ст. 109 цього Закону. У звязку із чим вважає неправомірним відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області у виплаті позивачу вихідної допомоги із посиланням на положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», оскільки ч. 3 ст. 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі від 11.05.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну судову адміністрацію України (далі іменується - третя особа).

Ухвалою суду від 23.05.2016 залучено до участі в адміністративній справі в якості другого відповідача Камянсько-Дніпровський районний суд Запорізької області (далі іменується відповідач 2) та зупинено провадження в адміністративній справі № 808/1165/16 до 05.06.2016.

У судове засідання 06.06.2016 позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не прибув. У позовній заяві від 23.03.2016 та письмових поясненнях від 18.05.2016 просить розглядати справу в порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

У судове засідання 06.06.2016 зявився представник відповідача 1 та третьої особи і підтримав заперечення проти позову викладені у відзиві від 20.05.2016 вих. № 08-02/1464 та від 31.05.2016 (вх.. № 16700). Зокрема, зазначив, що оскільки станом на день виходу позивача у відставку (16.07.2015) виплата вихідної допомоги судді у звязку із відставкою законодавством передбачена не була, тому така вихідна допомога їй не виплачувалась. У звязку із викладеним, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Від відповідача 2 надійшло клопотання (вх. № 17092 від 03.06.2016) про розгляд справу за відсутності уповноваженого представника. Будь-які письмові заперечення чи пояснення по суті спору від Камянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області не надходили.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі іменується КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд дійшов до висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін, на підставі наявних у справі матеріалів, в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог частини шостої статті 12 та статті 41 КАС України, у звязку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного зясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та зясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

17.05.1990 ОСОБА_1 приступила до виконання обовязків судді Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області.

Наприкінці січня 2015 року позивачем була подана заява до Вищої ради юстиції України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області у звязку із виходом у відставку.

Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 № 636- VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнена з посади судді Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області у звязку із поданням заяви про відставку.

Наказом в.о. голови Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 21.09.2015 № 96 ОСОБА_1 відраховано зі складу Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області.

ОСОБА_1 звернулась до Начальника ТУ ДСА України в Запорізькій області ОСОБА_2 із заявою від 09.02.2016 (вх.. № 1009 від 18.02.2016) в якій просила нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою з урахуванням довідки про суддівську винагороду від 04.12.2015.

Листом від 25.02.2016 вих. № 08-05/454 ТУ ДСА України в Запорізькій області повідомило позивача про те, що станом на дату звільнення з посади у звязку із поданням заяви про відставку, а саме 16.07.2015, норма щодо виплати суддям, звільненим у відставку, із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена. З огляду на викладене, у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги у звязку із звільненням у відставку відмовлено.

Позивач, вважаючи протиправним відмову у виплаті вихідної допомоги у звязку із звільненням у відставку та з вимогою зобовязати вчинити певні дії, звернувся до суду з даним позовом.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 2453-VI).

Відповідно до ст. 100 Закону України № 2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Згідно з положеннями ч. 1, 3,4 ст. 109 Закону України № 2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною 6 статті 111 Закону України № 2453-VI передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Тобто, підставою для припинення трудових відносин є відповідне рішення, а не факт подачі заяви про звільнення. Отже, суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. В даному випадку підставою для звільнення судді є постанова Верховної Ради України.

Статтею 136 Закону України № 2453-VI в редакції від 07.07.2010 було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 1-1/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Судом зясовано, що на час звільнення позивача з посади судді та відрахування його зі штату Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області, набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Отже, судді, які виходили у відставку з 01.04.2014 не мали законодавчих підстав для отримання вихідної допомоги.

Посилання позивача на те, що вона отримала право на одержання вихідної допомоги водночас із набуттям права на відставку з часу, з якого її стаж роботи на посаді судді досяг 20 років, суд дослідивши відхиляє з посиланням на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки станом на день виходу судді у відставку -16.07.2015 виплата вихідної допомоги судді у звязку з відставкою законодавством передбачена не була, тому така вихідна допомога їй не виплачувалась.

Той факт, що на момент досягнення стажу роботи позивача на посаді 20 років у Законі України № 2453-VI в редакції від 07.07.2010 норма ст. 136 ще існувала, не призводить до автоматичної виплати вихідної допомоги, оскільки на той час, суддя своїм правом виходу у відставку не скористалась.

З приводу доводів позивача щодо невідповідності положень Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення ст. 136 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» вимогам ст. 22 Конституції України суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України... .

На день винесення судового рішення у даній адміністративній справі відсутнє рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Більш того, Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» є чинним, а отже підлягає обовязковому виконанню.

За таких обставин, суд доходить висновку, що станом на дату звільнення позивача з посади - 16.07.2015 були відсутні передбачені законом підстави для виплати їй вихідної допомоги у звязку із виходом у відставку.

Частиною першою статті 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного, відповідачі у справі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, і не порушили права та інтереси позивача у справі.

Таким чином, у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до статті 94 КАС України судові витрати позивачу не повертаються.

Керуючись статтями 2, 11, 17, 71, 160, 163, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.С. Лазаренко