Рішення № 58934381, 07.07.2016, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/1883/16-ц

Категорія 54

2/295/1338/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2016 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючого судді Слюсарчук Н.Ф.

з участю секретаря с/з ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу

за позовом ОСОБА_2

до 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України

про стягнення заборгованості по заробітній платі, не донарахованої компенсації за відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, зазначив, що з 19.07.2013 року по 01.10.2015 року працював на посаді головного інженера 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України. Оскільки відповідач не виплатив позивачу у встановлений законом термін заробітну плату, просив стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 800 грн, не донараховану компенсацію відпускних в сумі 1070 грн. 21 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 105272 грн. 15 коп. та моральну шкоду в сумі 40000 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з тих же підстав. Позивач пояснив, що він постійно працював у відповідача в спірний період, зокрема 28, 29,30 вересня 2015 року та 01.10.2015 року, однак кількість відпрацьованих цих днів відповідачем безпідставно не табелювалася.

Представники відповідача заперечували щодо задоволення вимог. При цьому зазначили, що позивач був відсутній на підприємстві в спірний період, а тому заробітна плата не нараховувалась, табелювання обліку відпрацьованого робочого часу працівника не проводилося. Вважають, що будь-яка заборгованість з виплати заробітної плати перед працівником відсутня, розрахунок компенсації за невикористану відпустку проведений вірно. Сам по собі вихід на роботу, тобто перебування на території підприємства, не дає підстави здійснювати облік робочого часу відповідно до спеціальності, яку обіймав позивач та нараховувати заробітну плату.

В задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди, просили відмовити, оскільки позивач не надав доказів відносно наявності такої шкоди та не обґрунтував її розмір.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає за можливе визнати позов таким, що підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що позивач з 19.07.2013 року (наказ № 33-К від 19.07.2013р.) був прийнятий на посаду головного інженера з виконанням обовязків ТВО начальника 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України ( а.с. 30). 01.10.2015 р. (наказ № 33-К від 01.10.2015 р.) був звільнений з роботи за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України. /а.с.34/

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо виплати заробітної плати за період з вересня ( 3 дні) по жовтень ( 1 день) 2015 року включно.

У відповідності дост. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно ст. 115 КЗпП України відповідач повинен виплачувати позивачу заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч.3ст.10 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов'язок доведення певних обставин у трудових спорах покладається на роботодавця.

З досліджених в судовому засіданні розрахункових листів, вбачається, що в спірний період, зокрема 28, 29, 30 вересня 2015 року та 01.10.2015 року позивачу заробітна плата не нараховувалась.

Суд не може покласти в основу прийнятого рішення твердження представника відповідача про те, що у вказаний час будь-яка робота за спеціальністю позивача була відсутня, потреб у здійсненні табелювання обліку робочого часу не було.

Безпідставними є посилання представника відповідача на те, що в табелі обліку робочого часу за вересень 2015 року позивачу проставлені три дні «0», а звільнений останній був лише 01.10.2015 року. Факт перебування позивача в спірний період на роботі та виконання обовязків головного інженера підтверджується поясненнями самого позивача, його письмовою заявою від 28.10.2015 року на імя керівника відповідача /а.с.11/, актом від 15.10.2015 року/а.с.13/, послідовними та конкретними поясненнями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_3М, ОСОБА_4Й, ОСОБА_5А, ОСОБА_6В, відповідно до яких кожен із допитаних свідків в міру своєї обізнаності також підтвердили перебування позивача в спірний період на роботі та виконання покладених на нього обовязків.

З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Даних про їх заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, їх показання обєктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам. Показання допитаних свідків узгоджуються між собою та з іншими доказами, не викликають сумніву, є послідовними та вважаються судом достовірними доказами, тому суд приймає їх до уваги.

На підтвердження власних доводів представником відповідача не надано будь-яких інших доказів на спростування доводів позивача.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 800 грн, виходячи із розрахунку 200 грн. за один день при заробітній платі 4200 грн. щомісячно/4200: 21 день(липень)/.

Підлягає також стягненню на користь позивача не донарахована йому при звільненні компенсація відпускних в сумі 837 грн. 90 коп, оскільки заробітна плата, що була нарахована останньому в серпні 2015 року в сумі 9912 грн. 25 коп. за 1 півріччя 2015 року не була врахована при виплаті розрахунку.

Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно по постанови Пленуму Верховного Суду України п.20 від 24.12.1999 року № 13 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплат сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Вирішуючи питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, судом також враховується п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати /далі Порядок/, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до ч. З п. 2, п. 5, 8 Порядку середньомісячна заробітна плата, у випадку нарахування середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати /матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку тощо/, а також компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати / підпункт л) п. 4 Порядку/.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений з роботи з 01.10.2015 року. Для розрахунку середньоденної заробітної плати необхідно брати заробіток позивача за серпень, вересень 2015 року, що відповідно становить 4200 + 1050 + 800 = 6050 : 31 + 195,16 грн. та кількість фактично відпрацьованих протягом цих місяців робочих днів: у серпні - 23, у вересні - 8 днів. Нарахована в серпні 2015 року заробітна плата в сумі 9912 грн. 25 коп. не враховується, оскільки остання нараховувалася за 1 півріччя 2015 року, що не заперечується сторонами. Середньоденна заробітна плата позивача буде становити 195 грн.16 коп.

Отже, на користь позивача підлягає стягненню 37275 грн. 56 коп. за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення судом першої інстанції /195 грн.16 коп. х 191 робочий день/. Дана сума визначена без врахування податків та обов'язкових платежів.

Згідно правової позиції Верховного суду України у справі №6-41цс15 при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

З врахуванням обставин справи, принципу пропорційності, незначної суми належної йому при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток частково, в розмірі 20000 грн.

Згідно ізст. 237-1 КЗпП Українивідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При вирішення питання про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що порушення з боку відповідача дотримання вимог трудового законодавства щодо порядку та правил звільнення з роботи, призвело до порушення нормальних умов життя позивача. Порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд приходить до висновку, що позивач зазнав через незаконні дії відповідача моральних страждань. Однак, позивач розмір такої шкоди достатньою мірою не підтвердив, а тому суд вважає за можливе задовольнити позов в цій частині частково і визначає розмір моральної шкоди в сумі 500 грн, які підлягають стягненню з відповідача, згідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір в сумі 1378 грн. 00 коп, що зараховується до спеціального фонду державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 року (зі змінами) «Про застосування судами законодавства про оплату праці» , суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України задовольнити частково.

Стягнути з 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 800 грн, не донараховану компенсацію відпускних в сумі 837 грн. 90 коп, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20000 грн. та моральну шкоду в сумі 500 грн, а всього: 22137 грн. 90 коп. без врахування податків та обовязкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовити за безпідставністю.

Стягнути з 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України на користь держави судовий збір в сумі 1378 грн., зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м. Житомира шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Н.Ф.Слюсарчук