Ухвала суду № 58933392, 14.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5188/16 Справа № 490/643/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю секретаря - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргуГоловного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у Миколаївській області, третя особа: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, про стягнення суми, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 квітня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, ГУ державної казначейської служби України у Миколаївській області, третя особа: ТУ ДСА України в Миколаївській області, про стягнення суми задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у Миколаївській області на користь ОСОБА_4 22 651,41 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалите нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 грудня 2006 року ОСОБА_4 отримала травму при виконанні службових обовязків. В подальшому позивач звернулась до НАСК «Оранта», як до страхової компанії, яка страхувала життя та здоровя суддів. На звернення позивача була надана відповідь, де зазначено, що виплати страхового відшкодування проводяться компанією по страховим подіям які настали до квітня 2006 року. Оскільки, з квітня 2006 року договір страхування життя та здоровя суддів з ДСА України не укладався. 24 травня 2007 року ДСА України надало відповідь на звернення позивача про виплату страхової суми, де вказала що страхова компанія уповноважена на здійснення державного обовязкового страхування життя та здоровя суддів не визначена, а відповідно до чинного законодавства не передбачена безпосередня виплата страхових сум ДСА України.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 травня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, ТУ ДСА України в Миколаївській області, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у Миколаївській області про визнання неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України та стягнення заборгованості по страховому відшкодуванню в сумі 53673,54 грн. задоволено в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 травня 2010 року змінено та викладено п.3 її резолютивної частини в наступній редакції - "Стягнути з Державного бюджету України через Державне казначейство України в Миколаївській області на користь ОСОБА_4 53673,54 грн.".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 грудня 2014 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 травня 2010 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року залишено без змін.

31 березня 2015 року Казначейством здійснено перерахунок коштів у сумі 53673,54 грн. на рахунок ОСОБА_4, відповіднодо виконавчого листа, виданого 09 липня 2010 року Миколаївським окружним адміністративним судом по справі № 2а-1628/10/1470.

26 липня 2010 року, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень відкрито виконавче провадження, щодо примусового виконання виконавчого листа №2а-1628/10/1470, який виданий 09 липня 2010 року Миколаївським окружним адміністративним судом щодо стягнення з ДСА України на користь ОСОБА_4 53673,54 грн., виконавчий лист було повернуто стягувачеві згідно п.9 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" постановою від 29 грудня 2012 року, повторно пред'явлено до виконання 29 грудня 2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на їх обгрунтованність, зазначив також, що у відповідачів не було правових підстав для невиплати визначених у рішенні сум, що тягне за собою відповідальність, передбачену ч.2 ст. 1214 ЦК України.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно ч.2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.. 536 цього Кодексу).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дослідив обставини справи, правильно визначився з правовідносинами, що склалися між сторонами, надав їм правильну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам чинного законодавства та узгоджується з правовою позицією, що висловлена в Постанові Верховного суду України від 02.03.2016 року по цивільній справі № 6-2491цс15 щодо належних до нарахування сум за тривале невиконання судового рішення в тому випадку, якщо сторони не були повязані договірними правовідносинами.

Згідно даної правової позиції, ст.625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Цією статтею регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст.625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст.11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі ст.536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. 1 і 2 ч. 1 ст.. 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В апеляційній скарзі апелянт припускається цитуванню положень, які регулюють його діяльність та посилається на невірне застосування судом першої інстанції, до правовідносин, що виникли між сторонами, положення ст. 625 ЦК, тоді як суд першої інстанції обгрунтував своє рішення ст. 1212, 1214 ЦК. Інших доводів, які свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що можуть бути підставою для скасування рішення, апелянтом не наведено.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, що визначені ст.309 ЦПК, а тому рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відхиленню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: