Постанова № 58926837, 12.07.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2016 р. Справа№ 911/806/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання - Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача Філобок О.Л.

від відповідача : не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" на рішення господарського суду Київської області від 26.05.2016 (суддя В.М. Антонова)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке ХПП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська"

про стягнення 325673,87 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 26.05.2016 по справі №911/806/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке Хлібоприймальне Підприємство" 00 коп. основного боргу, 25701, 95 коп. - пені, 3219,99 коп. - інфляційних втрат, 1751,93 коп. - 3 % річних та 4885,11 коп. - судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 прийнято апеляційну скаргу до свого провадження та призначено до розгляду 12.07.2016.

В судове засідання 15.07.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представник відповідача повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представника третьої особи.

Представники позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2016.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

28 листопада 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке ХПП" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" (покупець) укладено договір постачання товару №ОС/71/14 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору постачальник, протягом дії договору, зобов'язався передавати у власність покупця сировину для виробництва комбікормів (товар), у кількості та асортименті згідно з підписаними сторонами специфікаціями або видатковими накладними, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що загальна вартість договору визначається відповідно до вартості товару, поставленого згідно з підписаними сторонами специфікаціями або видаткових накладних.

Згідно з п. 2.6 Договору для здійснення приймання товару постачальник надає покупцю на кожну партію товару наступні документи: рахунок на оплату, податкову накладну, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, ветеринарне свідоцтво Ф-2, якщо воно необхідно. У випадку відсутності свідоцтва покупець має право відмовитись від даної партії товару; інші документи за домовленістю сторін.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору сторони погодили, що розрахунки здійснюються покупцем за кожну партію товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 3 (трьох) календарних днів з моменту постачання, якщо інше не визначено у підписаних сторонами специфікаціях. Ціна товару, що постачається визначається сторонами у видаткових накладних або у підписаних специфікаціях.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив а відповідач прийняв товар на суму 357776,60 грн. Відповідач свої зобов'язання за Договором, в частині оплати належним чином не виконав, а саме частково розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 295000,00 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги, в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Доводи апелянта, що останній притримував оплату за товар, на підставі п. 5.2 Договору, колегією суддів визнано безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.2. Договору покупець має право затримати оплату поставленого товару до моменту надання постачальником документів, зазначених в п.п. 2.6, 3.1 Договору.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем прийнято від позивача товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки, а саме неповного комплекту документів, зазначених у п. 2.6. договору. Крім того, відповідачем здійснено часткову оплату отриманого товару.

Згідно з п. 14 Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості» від 25.04.1966р. № П-7 приймання продукції по якості і комплектності виробляється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними й Особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність, продукції що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якості, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті зазначається, які документи відсутні.

Відповідного акту про відсутність документів суду не надано.

Відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов договору.

Так, після звернення позивача з позовом до суду та порушення провадження у справі №911/806/16, відповідач направив на адресу позивача лист №152 від 18.03.2016, щодо надання рахунку на оплату та ветеринарне свідоцтво Ф-2.

До звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем жодних претензій, повідомлень чи вимог щодо порушення позивачем умов договору, а саме ненадання документів, передбачених у п. 2.6. та 3.1. договору, позивачу не направлялось.

Відповідач від отриманого товару, згідно з умовами договору не відмовлявся. Повернення позивачу товару не здійснив та частково оплатив отриманий товар.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 251 Цивільного кодексу України:

- строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення;

- терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктами 4.1 Договору передбачено строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 3 (трьох) календарних днів з моменту постачання.

Товар передано, що підтверджується видатковою накладною, яка в свою чергу є достатньою підставою для здійснення розрахунку.

При цьому, згідно з п. 2.5 Договору перехід права власності на товар відбувається в момент приймання товару.

До відповідача право власності на товар перейшло 26.12.2015.

Враховуючи вищевикладене, притримання у такому випадку коштів з оплати товару є неправомірним.

Таким чином, грошове зобов'язання відповідач повинен був виконати саме у вказаний вище строк, тобто протягом 3 календарних днів з моменту передачі останньому товару.

Отримання відповідачем рахунків, ветеринарного свідоцтва, податкової накладної, товарно-транспортної накладної, не може бути визнано подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від суб'єктивної поведінки позивача.

Крім цього, ненадання вказаних документів позивачем не звільняє відповідача від обов'язку здійснення оплати, оскільки це не є відкладальною умовою, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора, в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 29.09.2009 у справі № 37/405, а також Вищий господарський суд України в постановах від 20.05.2010 у справі № 18/321 та від 24.09.2013 по справі № 5009/1053/12.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 5.4 Договору у випадку несвоєчасної оплати прийнятого товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних, інфляційних та пені, який складено арифметично вірно, прийшла до висновку про його обґрунтованість.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" та скасування рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2016 по справі №911/806/16.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2016 по справі №911/806/16 без змін.

2.Матеріали справи №911/806/16 повернути до Господарського суду Київської області.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна