Рішення № 58926536, 06.07.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2016 р.Справа № 922/1344/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м. Київ до Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської РДА про стягнення грошових коштів в розмірі 16474105,99 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_1, дов. від 13.05.2014р.;

Представник відповідача - ОСОБА_2, дов. від 12.01.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської РДА, про стягнення заборгованості в розмірі 16474105,99 грн., підставою нарахування якої стало порушення відповідачем строків оплати за поставлений позивачем природний газ за період з січня по грудень 2013р., в рамках укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 13/2619-БО-32 від 28.12.2012р. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 27.04.2016р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 23.05.2016р. об 11:45 год.

Ухвалами господарського суду від 23.05.2016р., 22.06.2016р. розгляд справи відкладався.

Ухвалою господарського суду від 22.06.2016р. продовжено строк розгляду даного спору за межами двомісячного строку, в порядку ст. 69 ГПК України, до 11.07.2016р.

У судовому засіданні 06.07.2016р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. У судовому засіданні представник позивача, обгрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що відповідач, в порушення умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/2619-БО-32 від 28.12.2012р. не своєчасно оплатив вартість поставленого газу (з простроченням строків передбачених умовами договору), у зв'язку з цим позивач просить стягнути на свою користь 341817,28 грн. - пені, 988714,80 грн. - 3% річних та 15143573,92 грн. - інфляційні втрати.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.07.2016р. проти позову заперечував частково, просив суд відмовити в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 3624428,27 грн. Також в наданих до суду письмових поясненнях (вх. № 21618), враховуючи факт відсутності у відповідача коштів, достатніх для виконання рішення суду, просив суд надати розстрочку виконання рішення суду в частині задоволеної суми позову на два роки, починаючи з липня 2016р. по червень 2018р. Надані пояснення судом долучаються до матеріалів справи .

У судовому засіданні 06.07.2016р. сторони наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

28.12.2012 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №13/2619-БО-32 купівлі-продажу природного газу (надалі - договір), за яким продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ) на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (надалі - споживачам покупця).

Відповідно до п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 8215,267 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.

Згідно з п. 3.1 договору продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Згідно з п. 3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На виконання умов договору №13/2619-БО-32 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 р. позивач поставив протягом січня - грудня 2013 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 4965,803 тис. куб.м., на загальну суму 23010244,36 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 21.10.2013 р. на загальну суму 5116297,21 грн. (за січень 2013 р.), від 21.10.2013 р. на загальну суму 72685,78 грн. (за січень 2013 р.), від 21.10.2013 р. на загальну суму 56313,77 грн. (за лютий 2013 р.), від 21.10.2013 р. на загальну суму 4003181,88 грн. (за лютий 2013 р.), від 21.10.2013 р. на загальну суму 4246683,00 грн. (за березень 2013 р.), від 21.10.2013 р. на загальну суму 61931,17 грн. (за березень 2013 р.), від 21.10.2013 р. на загальну суму 5915,75 грн. (за квітень 2013 р.), від 21.10.2013 р. на загальну суму 732885,51 грн. (за квітень 2013 р.), від 31.10.2013 р. на загальну суму 26090,42 грн. (за жовтень 2013 р.), від 31.10.2013 р. на загальну суму 1760396,44 грн. (за жовтень 2013 р.), від 30.11.2013 р. на загальну суму 39617,42 грн. (за листопад 2013 р.), від 30.11.2013 р. на загальну суму 2570094,08 грн. (за листопад 2013 р.), від 31.12.2013 р. на загальну суму 4253586,64 грн. (за грудень 2013 р.) та від 31.12.2013 р. на загальну суму 64565,29 грн. (за грудень 2013 р.).

Таким чином, НАК "Нафтогаз України" виконало умови договору № 13/2619-БО-32 від 28.12.2012р.

Однак, в порушення умов договору, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором в повному обсязі, за поставлений природний газ розрахувався невчасно, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області із вимогою про стягнення з відповідача на свою користь: 341817,28 грн. - пені, 988714,80 грн. - 3% річних та 15143573,92 грн. - інфляційних втрат, за порушення строків оплати за поставлений газ.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" передбачено, що споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем по справі, відповідач свої зобов'язання щодо сплати суми заборгованості перед позивачем виконав із порушенням встановленого договором строку виконання, у зв'язку із чим позивачем нарахована відповідачу пеню у розмірі 341817,28 грн. 988714,80 грн. - 3% річних та 15143573,92 грн. - інфляційні втрати.

Розглядаючи питання щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 341817,28 грн., даючи правову оцінку вказаним вимогам, суд виходить з наступного.

Приписами ч. 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст. 2 Закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2. договору сторони узгодили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно розрахунку, що міститься в матеріалах справи, позивачем було нараховано пеню, яка станом на 25.04.2016р., становить 341817,28 грн. за період з 04.04.2014р. по 13.07.2014р.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем вказаної суми, суд встановив, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам договору, в зв'язку з чим, підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних в розмірі 988714,80 грн., а також суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 15143573,92 грн., суд дійшов висновку, що вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках - є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Захист цивільних прав здійснюється, в тому числі, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів, передбачених законодавством. Отже, стягнення річних та втрат від інфляції є засобом захисту цивільних прав у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем сум, на які збільшився борг, внаслідок інфляційних процесів, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01- 06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» "передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця''.

Відповідно до п.3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", на суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що позивач нараховує інфляційні втрат шляхом нарахування індексу інфляції не тільки на основний борг, а і на інфляційні втрати за попередній період.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України, листа Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 р. № 62-97р. не допускається нарахування індексу інфляції на суму боргу, на яку кредитором вже було нараховано індекс інфляції.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України, викладеній у постанові від 21.10.2008 р. у справі № 8/797/07, від 01.06.2010 р. у справі № 6/457/08-26/221/09.

Таким чином, дослідивши наданий позивачем розрахунок сум, на які збільшився борг внаслідок інфляційних процесів та контррозрахунок відповідача за період з березня 2014р. по листопад 2015р., суд зазначає, що вірним є контррозрахунок відповідача, який складає 11519145,65 грн., в зв'язку з чим сума інфляційних втрат в розмірі 3624428,27 грн. (15 143 573,92 грн-11 519 145,65 грн. ) - є безпідставно нарахованою та не підлягає задоволенню.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 988714,80 грн., суд зазначає, що даний розрахунок є вірним, обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України та статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» підлягає частковому задоволенню.

Розглянувши клопотання представника відповідача про розстрочку виконання рішення суду (вх. № 18514), суд виходить з наступного.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Зазначена стаття не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Пунктом 7.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів У країни» встановлено, що підставою відстрочки та/або розстрочки виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. При цьому вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Пунктом 2 статті 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько - правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язань товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Посилання боржника у поданій ним заяві лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для боржника у даний час та можливість настання для нього негативних наслідків у зв'язку з цим (оскільки підприємницька діяльність субєктів передбачає ризик), а не на обставини, що унеможливлюють або ускладнюють виконання рішення суду у даній справі.

Даний спір виник з вини боржника та заборгованість не погашалась боржником. Складний економічний стан підприємства не є безумовною підставою для розстрочення виконання рішення суду. Такі переконливі докази щодо наявності виняткових обставин у розумінні ст. 121 ГПК України, які б слугували підставою для надання розстрочки виконання рішення суду, не були надані боржником. Боржник не надав достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилається в обґрунтування поданої заяви, у тому числі доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності активів для виконання рішення суду та реальної загрози зупинення господарської діяльності у зв'язку з виконанням рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочки виконання рішення суду.

Так боржник не надав суду доказів вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання або доводів, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Крім того, боржник у своїй заяві не наводить жодних доказів, про те, що виконати рішення неможливо або з певних причин складно, а обґрунтовує свою заяву скрутним фінансовим становищем та збитками, які виникли внаслідок неплатежів з боку його контрагентів, однак такі обставини надання розстрочки виконання рішення суперечать ст.121 ГПК України.

Тобто, складне фінансове становище утворилось внаслідок власної господарської діяльності боржника, а не в силу якихось об'єктивних обставин, щоб унеможливило виконання рішення господарського суду.

Тому, розглядаючи заяву боржника, господарський суд з урахуванням наведених вимог, оцінивши належним чином вказані обставини, визнав їх такими, що не можуть вважатися винятковими, в зв'язку з чим, заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, та покладає судові витрати на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 65, 69, 82-85, 121 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації (62466, Харківська область, Харківський район, смт. Хорошеве, вул. Горького, буд. 1. Код ЄДРПОУ 33561415) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6. Код ЄДРПОУ 20077720) суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 11519145,65 грн., три відсотки річних в розмірі 988714,80 грн., пеню в розмірі 341817,28 грн., судові витрати в розмірі 161224,43 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/1344/16