Рішення № 58925925, 07.07.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2016 р. Справа № 911/1685/16

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква, Київська область, м. Біла Церква

простягнення 40438,27 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №14-91 від 18.04.2014 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №1402 від 16.05.2016 р.);

Обставини справи:

публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква (далі - відповідач) про стягнення 40438,27 грн., з яких 8169,02 грн. пені, 465,65 грн. 3% річних та 31803,60 грн. інфляційних втрат.

Заявлені позовні вимоги, а саме, стягнення з квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква 8169,02 грн. пені, 465,65 грн. 3% річних та 31803,60 грн. інфляційних втрат обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №2624/15-ТЕ(Т)-17 від 24.02.2015 р.

07.07.2016 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що відповідач є неприбутковою організацією, а тому всі розрахунки за надані послуги здійснюються через Державну казначейську службу України в межах взяття бюджетного зобовязання відповідно до законодавства та наявності документів, які підтверджують цільове направлення коштів, на підставі актів приймання-передачі газу, а оскільки позивачем було прострочено виконання свого обовязку з надсилання актів, то в діях відповідача відсутній будь-який умисел щодо невиконання умов договору. Крім того, відповідач зазначав, що позивачем невірно визначено період початку і завершення прострочення виконання зобовязань, за який позивачем нараховуються пеня, 3% річних та інфляційні втрати, оскільки платіжними дорученнями № 149 від 17.03.2015 р., № 378 від 09.06.2015 р. та № 735 від 04.11.2015 р. відповідачем було перераховано на рахунок позивача 466870,09 грн. Також відповідач з посиланням на положення ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України просив суд зменшити розмір пені за зобовязаннями лютого-жовтня 2015 року.

У судовому засіданні 07.07.2016 р. представником позивача подано до суду розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, в якому позивачем скориговано суми пені (7716,16 грн.), 3% річних (443,02 грн.) та інфляційних втрат (31803,60 грн.).

Проте, оскільки позивачем не було подано суду заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд здійснює розгляд справи в межах сум, заявлених у позовній заяві.

Представник позивача у судових засіданнях 07.06.2016 р. та 07.07.2016 р. підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 07.06.2016 р. не зявився, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №01032 52309776, а в судовому засіданні 07.07.2016 р. заперечував проти позовних вимог та просив суд зменшити розмір пені.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

24.02.2015 р. між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №2624/15-ТЕ(Т)-17, відповідно до умов якого (п. 1.1. договору) продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі газ), на умовах цього договору.

Обовязок з оплати вартості фактично переданого природного газу узгоджено сторонами у п. 6.1. договору.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 11 договору договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2015 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ за період з січня по жовтень 2015 року включно в обємі 280,213 тис. куб. м. загальною вартістю 458510,82 грн., що підтверджується копіями підписаних та скріплених печатками обох сторін актами приймання-передачі природного газу: за січень 2015 року від 28.02.2015 р. (2 акта), за лютий 2015 року від 28.02.2015 р. (2 акта), за березень 2015 року від 31.03.2015 р. (2 акта), за квітень 2015 року від 30.04.2015 р. (2 акта) та за жовтень 2015 року від 31.10.2015 р. (2 акта).

Платіжними дорученнями № 149 від 17.03.2015 р. на суму 219469,04 грн., № 378 від 09.06.2015 р. на суму 156032,98 грн. та № 735 від 04.11.2015 р. на суму 91368,07 грн. відповідачем було перераховано на рахунок позивача 466870,09 грн.

Судом встановлено, що грошові кошти, які були перераховані на рахунок позивача платіжними дорученнями № 149 від 17.03.2015 р., № 378 від 09.06.2015 р. та № 735 від 04.11.2015 р. були зараховані на рахунок позивача 18.03.2015 р., 10.06.2015 р. та 10.11.2015 р. відповідно, що підтверджується випискою з рахунку позивача, яка наявна в матеріалах справи.

Отже, відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений газ, проте, допустив прострочення платежів. Остаточний розрахунок за спожитий газ відповідачем було здійснено 10.11.2015 р.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 465,65 грн. 3% річних, нарахованих за загальний період з 15.02.2015 р. по 10.06.2015 р. на прострочену заборгованість за зобовязаннями січня 2015 р., лютого 2015 р. та квітня 2015 р.

Враховуючи, що відповідач взяті зобов'язання з оплати вартості поставленого газу своєчасно не виконав, суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування позивачем на суму основного боргу 3% річних та інфляційних втрат.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що останній включив у період прострочених днів день оплати, а саме 18.03.2015 р. та 10.06.2015 р.

Як передбачено п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17 грудня 2013 року, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період прострочення.

Оскільки наданий позивачем розрахунок 3% річних є невірним, так як позивачем включено у період прострочення дні оплати, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 465,65 грн. 3% річних підлягає частковому задоволенню у сумі 443,02 грн., нарахованих за загальний період з 15.02.2015 р. по 09.06.2015 р. на прострочену заборгованість за зобовязаннями січня 2015 р., лютого 2015 р. та квітня 2015 р.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 31803,60 грн. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з лютого 2015 року по травень 2015 року на прострочену заборгованість.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат по періодах наведених у розрахунку, суд встановив наступне.

Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як вбачається з розрахунку інфляційних втрат на прострочену заборгованість за зобовязаннями січня 2015 року, позивач застосовує показних індексу інфляції за лютий-березень 2015 року, за зобовязаннями лютого 2015 року позивач застосовує показних індексу інфляції за березень 2015 року, а за зобовязаннями квітня 2015 року позивач застосовує показних індексу інфляції за травень 2015 року.

Однак, при здійсненні нарахування інфляційних втрат за вказані періоди позивачем не враховано, що прострочення виконання зобовязання за січень 2015 року відбувалось з 15.02.2015 р. по 17.03.2015 р., прострочення виконання зобовязання за лютий 2015 року відбувалось з 15.03.2015 р. по 17.03.2015 р., а прострочення виконання зобовязання за квітень 2015 року відбувалось з 15.05.2015 р. по 09.06.2015 р., тобто в кожному з випадків нарахування інфляційних втрат, тривалість існування прострочення виконання зобовязання становила менше одного повного календарного місяця, а враховуючи те, що найменший період визначення індексу складає місяць, позивачем неправомірно нараховано інфляційні втрати за заявлені періоди.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 8169,02 грн. за загальний період з 15.02.2015 р. по 10.06.2015 р., яка передбачена пунктом 7.2 договору, нараховану за зобовязаннями січня 2015 р., лютого 2015 р. та квітня 2015 р.

Відповідно до пункту 7.2 договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з пунктом 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (пять) років.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що останній включив у період прострочення дні оплати, а саме 18.03.2015 р. та 10.06.2015 р.

Оскільки наданий позивачем розрахунок пені є невірним, так як позивачем включено у період прострочення дні оплати, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 8169,02 грн. пені підлягає частковому задоволенню у сумі 7716,16 грн. за загальний період з 15.02.2015 р. по 09.06.2015 р. на прострочену заборгованість.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що позивачем невірно визначено період початку і завершення прострочення виконання зобовязань за який позивачем нараховуються пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

На підтвердження вказаного відповідач посилався на те, що платіжними дорученнями № 149 від 17.03.2015 р., № 378 від 09.06.2015 р. та № 735 від 04.11.2015 р. відповідачем було перераховано на рахунок позивача 466870,09 грн., тобто за його твердженням зарахування грошових коштів відбулось 17.03.2015 р., 09.06.2015 р. та 04.11.2015 р.

Однак, відповідачем не враховано наступне.

Відповідно до пункту 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Тобто, за загальним правилом, грошове зобовязання в безготівковій формі вважається виконаним в момент зарахування визначеної суми коштів (суми переказу) в певній грошовій одиниці на банківський рахунок кредитора (або вигодонабувача).

Судом встановлено, що грошові кошти, які були перераховані на рахунок позивача платіжними дорученнями № 149 від 17.03.2015 р. та № 378 від 09.06.2015 р. були зараховані на рахунок позивача 18.03.2015 р. та 10.06.2015 р. відповідно, що підтверджується випискою з рахунку позивача, яка наявна в матеріалах справи.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У відзиві на позов відповідач на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України просив суд зменшити розмір пені за зобовязаннями лютого-жовтня 2015 року.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Стаття 233 ГК України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до абзаців 1 та 4 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26 грудня 2011 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Наведені відповідачем підстави для зменшення пені, зокрема, те, що відповідач є бюджетною установою і утримується за рахунок асигнувань державного бюджету та те, що відповідач є неприбутковою організацією, не є тим винятковим випадком, який є підставою для зменшення пені.

В разі зменшення розміру пені будуть порушені матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього та матиме дискримінаційний характер відносно його прав та інтересів.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, 1, код 08167863) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) 7716,16 грн. (сім тисяч сімсот шістнадцять грн. 16 коп.) пені, 443,02 грн. (чотириста сорок три грн. 02 коп.) 3% річних та 278,04 грн. (двісті сімдесят вісім грн. 04 коп.) судового збору.

2. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.О. Рябцева

Рішення підписано 13.07.2016 р.