Постанова № 58922037, 06.07.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року (о 17 год. 15 хв.) Справа № 808/1343/16 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

представника першого відповідача ОСОБА_1,

представника другого відповідача Бірцинаєва В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Територіального управління судової адміністрації в Запорізькій області

до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя

треті особи Шевченківський районний суд м. Запоріжжя, Головне Управління державної казначейської служби України у Запорізькій області

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Територіального управління судової адміністрації в Запорізькій області (далі - ТУ ДСА в Запорізькій області, відповідач 1), Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі - УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя, відповідач 2), треті особи Шевченківський районний суд м. Запоріжжя, Головне Управління державної казначейської служби України у Запорізькій області, в якому просить:

визнати незаконною дію відповідача 1 щодо відмови в задоволенні заяви позивача про нарахування та виплату вихідної допомоги;

зобов'язати відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачу - судді у відставці, вихідну матеріальну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат без сплати податку за останньою посадою - судді Шевченківського райсуду міста Запоріжжя, виходячи з суми заробітної плати позивача 23 200,00 грн.;

визнати незаконними дії відповідача 2 щодо відмови у призначенні щомісячного довічного грошового утримання позивачу - судді у відставці;

зобов'язати відповідача 2 призначити позивачу щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 86% від заробітної плати як судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного утримання, починаючи з 01 березня 2016 року та виплачувати в подальшому.

На обґрунтування адміністративного позову посилається на приписи Конституції України, Закону України «Про статус судів», Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та зазначає, що з 22.06.1987 по 17.02.2016 перебувала на посаді судді. На даний час має статус судді у відставці. Вказує, що 01.03.2016 звернулась до УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, але їй було відмовлено на підставі п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, відповідно до якого щомісячне довічне грошове утримання не призначається, у зв'язку із була змушена заповнити заяву про призначення та перерахунок пенсії за віком і позивачці призначена пенсія за віком в розмірі 3400,00 грн. Крім того, 23.03.2016 звернулась до ТУ ДСА в Запорізькій області із заявою про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, але їй було відмовлено в задоволенні на підставі Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким скасована вихідна матеріальна допомога судді у відставці. Посилається на рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.07.2013 №3-рп/2013 та зазначає, що в наведених рішеннях Конституційний Суд України сформував правову позицію, відповідно до якої гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний статус судді передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, надання за рахунок держави матеріального та соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, вихідна допомога),що відповідає високому статусу та є також гарантією незалежного здійснення правосуддя. Вважає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді. Так, виплата вихідної матеріальної допомоги є державною гарантією соціального забезпечення судді, ця норма є складовою правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних (законних) очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при почесному видаленні з посади (відставки). Вказує, що працюючи суддею Шевченківського райсуду м. Запоріжжя понад 25 років, під час дії Закону України «про статус суддів», законно очікувала, що при виході у відставку отримає кошти у розмірі 10 місячних заробітних плат. Також, пояснює, що щомісячне довічне грошове утримання судді, так само як і пенсія, є державною гарантією соціального забезпечення особи, є спорідненими, але не є тотожними поняттями, мають різнонаправлене призначення, тому й різну правову природу. Вказує, що на сьогоднішній день має стаж роботи, який дає їй право для встановлення щомісячного довічного грошового утримання 27 років 1 місяць 20 днів, що дає право на отримання довічного грошового утримання в розмірі 86% від заробітної плати, із розрахунку 2% за кожний рік праці понад 20 років.

У попередньому судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним у адміністративному позові, відгуку на заперечення відповідачів (вх. від 14.06.2016 №18200) та додаткові усні пояснення. Вказувала, що питання виплати вихідної допомоги судді у відставці було предметом розгляду Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013, справа №1-1/2013, у якому Конституційний суд визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення статей 103, 109, 136, 137, абзацу 4 пункту 3, абзацу 4 пункту 5 розділу ХІІІ Перехідні положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Отже, вважає, що зміст Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині скасування статті 136 Закону про судоустрій суперечить рішенню Конституційного Суду та Конституції України. Щодо призначення довічного грошового утримання вказує, що рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII в частині скасування з 01 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання. Таким чином, на думку позивача, відповідач 2 повинен нарахувати їй щомісячне грошове утримання судді у відставці в розмірі 86% заробітної плати на день виходу у відставку, починаючи з 01 березня 2016 року та виплачувати в подальшому.

Позивачка у судове засідання не з'явилась, проте 30.06.2016 надала до суду клопотання (вх. № 19767) про розгляд справи за її відсутності. Крім того, надала письмові пояснення за адміністративним позовом, у яких щодо дати виплати довічного грошового утримання судді у відставці зазначає, що право на його отримання виникло з 18 лютого 2016 року, 01.03.2016 вона звернулась до Пенсійного фонду, тобто в межах 3 місяців, які передбачені Порядком подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддя у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1. Також звертає увагу суду на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 10.02.2015 №21-630а14, відповідно до яких зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у запереченнях від 24.05.2016 №08-02/15/9 (вх. №15995). Зазначає, що підставами для виплати вихідної допомоги є відповідна норма Закону, яка передбачає таку виплату, постанова Верховної Ради України про відставку судді та наказ голови відповідного суду, де працював суддя до виходу у відставку про відрахування зі штату суду. Так, постанова №996-VIII про звільнення з посади судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_3. у зв'язку з виходом у відставку прийнята ВР України 04.02.2016. Пояснює, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачалась виплата судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (стаття 136). Проте, з набранням чинності 01.04.2014 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» вказану норму Закону було виключено, отже суддям, які виходили у відставку починаючи з 01 квітня 2016 року виплата вихідної допомоги законодавством передбачена не була. Вказує на ту обставину, що на даний час норми Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» неконституційними не визнавались та діють. Крім того, посилається на рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 у справі №1-1/2013, у якому суд зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку, вона не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю, у зв'язку із цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову в частині вимог до ТУ ДСА в Запорізькій області відмовити повністю.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні проти позову заперечив частково та пояснив, що УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя буде призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці ОСОБА_3 починаючи з 08 червня 2016 року, а саме з дати прийняття рішення Конституційним Судом України №4-рп/2016.

Представник третьої особи Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у судове засідання не з'явився, проте 20.05.2016 звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи без його участі. Прийняття рішення відносить на розсуд суду.

Представник третьої особи Головне управління державної казначейської служби України у Запорізькій області у судове засідання також не з'явився, проте 25.05.2016 надав суду пояснення на позовну заяву(вх. №16178), у яких зазначає, що взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України і розпорядниками бюджетних коштів та одержувачами бюджетних коштів, відокремленими структурними підрозділами розпорядників бюджетних коштів, підприємствами, установами, організаціями і фізичними особами-підприємцями, а також органами, що контролюють справляння надходжень бюджету та органами місцевого самоврядування в процесі відкриття (закриття) рахунків регламентуються Порядком відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2012 №758, пунктом 1.8 якого передбачено, що розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється органами ДКС України відповідно до умов договорів та додаткових договорів між органами ДКС України і клієнтами. Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, визначено механізм виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків боржника. Безспірне списання коштів з рахунків боржника здійснюється органом ДКС України, в якому обслуговується боржник, на користь відповідної юридичної чи фізичної особи на підставі визначених вищевказаним порядком документів. Вважає, що обслуговування ТУ ДСА в Запорізькій області - розпорядника бюджетних коштів, не є підставою для залучення Головного управління державної казначейської служби України у Запорізькій області до участі у справі, оскільки останнє жодним чином не порушувало прав позивача по цій справі та не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ураховуючи вищевикладене, просить при розгляді справи враховувати дані пояснення. Розглянути справу за відсутності представника Головного управління.

На підставі статті 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення сторін, судом встановлені наступні обставини.

Згідно із розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, ОСОБА_3 у період з 22.06.1987 по 09.04.1990 працювала на посаді судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, а у період з 01.10.1991 по 17.02.2016 - суддею, заступником голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Усього стаж роботи станом на 17.02.2016 становить 27 років 1 місяць 20 днів.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 20.09.2001 №2738-ІІІ позивача обрано на посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.2016 №996- VIII «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у зв'язку з поданням заяви про відставку (пункт 2 постанови).

На підставі наказу голови суду від 17.02.2016 №6-К суддю ОСОБА_3 відраховано зі складу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 17 лютого 2016 року у зв'язку із звільненням з посади судді.

Заявою від 01.03.2016 ОСОБА_3 просила УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя призначити їй щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, до якої додано подання Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23.02.2016 №01-44/83/2016-вих про встановлення такого утримання, копію постанов ВР України від 20.09.2001 №2738-ІІІ та від 04.02.2015 №996-VIII, копію наказу про відрахування зі складу суду від 17.02.2016 №6-К, копію паспорту, довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 09.02.2016 №03/173, розрахунок стажу судді, копії довідки податкової про присвоєння ідентифікаційного номера, трудової книжки, диплому, свідоцтва про укладення шлюбу.

Однак, листом від 02.03.2016 №48/У-1 відповідачем 2 повідомлено позивача, що з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених, зокрема, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.

24.03.2016 позивач звернулась до ТУ ДСА в Запорізькій області із заявою щодо нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою - судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, проте листом від 04.04.2016 №08-05/872 ОСОБА_3 із посиланням на приписи Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції з 01.04.2014 відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні») повідомлено, що у відповідача 1 відсутні правові підстави виплати їй вихідної допомоги.

Не погоджуючись із діями відповідачів, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

З метою повного та всебічного з'ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, та відповідно до ухвали від 26.05.2016 судом витребувано у Вищої ради юстиції (вул. Студентська, 12-а, м. Київ, Україна, 04050) докази стосовно написання заяви про відставку ОСОБА_3 та відомостей щодо подання до Верховної Ради України про звільнення позивача, з доказами підтвердження дати його направлення до Верховної Ради України.

13.06.2016 на адресу суду надійшов лист Вищої ради юстиції від 10.06.2016 №7203/0/9-16 разом із відповідними додатками, згідно якого встановлено, що заява ОСОБА_3 про звільнення з посади судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у відставку від 06.02.2015 надійшла до Вищої ради юстиції 17 лютого 2015 року та зареєстрована за вхідним №126/0/6-15. На підставі рішення Вищої ради юстиції від 05.11.2015 №844/0/15-15 до Верховної Ради України 13 листопада 2015 року було внесено подання №43/0/12-15 про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно зі статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Частиною шостою статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на час звільнення ОСОБА_3 з посади судді та відрахування позивача зі штату Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01.04.2014, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Конституційним Судом України не приймалося.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (17 лютого 2016 року).

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Таким чином, суд приходить до висновку, що слід відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині позовних вимог про визнання незаконною дію ТУ ДСА у Запорізькій області щодо відмови в задоволенні заяви позивача про нарахування та виплату вихідної допомоги, оскільки відповідач 1 діяв з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України, а тому правомірно не здійснив їй нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Оскільки вимоги про зобов'язання відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачу вихідну матеріальну допомогу є похідними позовними вимогами від визнання протиправними дій, які відповідачем 1 допущені не були, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволені позову в цій частині також.

Стосовно позовних вимог в частині визнання незаконними дії УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо відмови у призначенні щомісячного довічного грошового утримання суд вважає за необхідне зазначити наступне.

На момент виникнення спірних відносин їх правове регулювання здійснювалося відповідно до статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції з 01.01.2016), якою визначалось, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Однак, 02 березня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень якого передбачалось, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Отже, з 01 червня 2015 року щомісячне довічне грошове утримання, в порядку та на умовах Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не призначалось.

Виходячи з приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного, суд вважає, що оскільки на момент подання до відповідного органу Пенсійного фонду України заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (позивачка звернулась до відповідача 2 із заявою 01 березня 2016 року) вказані приписи пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» ще діяли та не були визнані неконституційними, то УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя було правомірно відмовлено судді у відставці ОСОБА_3 у призначенні щомісячного довічного грошового утримання.

Проте, 08 червня 2016 року Конституційним Судом України винесено рішення № 4-рп/2016 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці).

Ухвалюючи зазначене рішення Конституційний Суд України вказав, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону № 2453 в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів. Конституційний Суд України вважає, що положення Закону № 2453 щодо належного матеріального та соціального забезпечення суддів повинні відображати положення Конституції України та міжнародних актів щодо незалежності суддів, бути спрямованими на забезпечення здійснення справедливого правосуддя та стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів. Матеріальне забезпечення суддів після виходу їх у відставку як складова їхнього правового статусу є не особистим привілеєм, а засобом конституційного забезпечення незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду за справедливим, неупередженим та незалежним правосуддям.

Таким чином, Конституційний Суд України наголошує, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.

У пункті 6 рішення № 4-рп/2016 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону №213 в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону № 2453 не відповідають частині першій, пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, у зв'язку із чим, пунктом 1 Рішенням № 4-рп/2016 вказані положення було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Керуючись частиною другою статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України у рішенні № 4-рп/2016 вказав також порядок виконання цього рішення, зазначивши, що частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання».

З огляду на те, що під час судового розгляду даної справи встановлено та представниками відповідачів не заперечується, що усього стаж роботи ОСОБА_3 на посаді судді становить 27 років 1 місяць 20 днів, а тому позивачка має право на призначення органом Пенсійного фонду України та виплату у подальшому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

При цьому, оскільки відповідно до пункту 2 рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2016 визнані неконституційними положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тому щомісячне довічне грошове утримання позивачці повинно бути призначене з 08 червня 2016 року.

Крім того, на думку суду, позивач не є компетентним органом для проведення такого розрахунку, а тому розрахунок розміру такого щомісячного довічного грошового утримання повинен бути здійснений безпосередньо відповідачем 2.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно із частиною другою статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За приписами статті 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до приписів частини третьої статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя призначити та здійснювати виплату в подальшому ОСОБА_3 щомісячне довічне грошове утримання в розмірі встановленому Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 08.06.2016 року.

В решті частин позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_3 суму судового збору у розмірі 551,20грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривна двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак