Постанова № 58921739, 11.07.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2016 р. Справа № 805/1751/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Бабаш Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Маріупольського міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 1) про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів.

Ухвалою суду від 03 червня 2015 року залучено до участі у розгляді справі другого відповідача - Маріупольське міське управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 2).

До початку судового розгляду справи по суті у зв'язку позивачем до суду надано уточнений адміністративний позов, в якому позивач просив:

- визнати незаконними і скасувати накази від 30.05.2015 року №714 та від 10.04.2015 року №114о/с;

- зобов'язати Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області поновити на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області;

- стягнути з Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області 100 відсотків заробітної плати за час вимушеного прогулу з 10.04.2015 року по день поновлення на посаді з урахуванням інфляції та 3% річних у розмірі 103411,20 грн.;

- стягнути з Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області 100 відсотків грошової винагороди за безпосередню участь у АТО у період з 01.05.2014 року по 10.04.2015 року з урахуванням інфляції та 3% річних у розмірі 40881,94 грн.;

- стягнути з Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області у разі поновлення 100 відсотків грошової винагороди за безпосередню участь у АТО у період з 10.04.2015 року по день поновлення на посаді у розмірі 42000 грн.;

- стягнути з Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області моральну шкоду, яка була завдана у вигляді переживань, моральних стресів у зв'язку з втратою роботи та приниження серед колишніх колег та родичів через дискредитування та витрат на проїзд до м. Слов'янська і юридичну допомогу у загальному розмірі 100000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом №22 о/с від 9 лютого 2007 року ГУМВС України в Донецькій області він був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. Наказом №114 о/с від 10 квітня 2015 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас (з постановкою на військовий облік) за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Як зазначає позивач у позовній заяві, до подачі позовної заяви до суду він не був ознайомлений з наказом №114о/с від 10 квітня 2015 року. Про звільнення його повідомили за телефоном. Позивач вважає спірні накази протиправними і такими, що підлягають скасуванню з наступних обставин. Так, 20 вересня 2010 року відносно позивача було порушено кримінальну справу за ст. 365 ч. 2, 162 ч. 2 КК України. Згідно вироку Приморського районного суду м Маріуполя від 27 червня 2014 року в силу ст. 75 КК України ОСОБА_2 був звільнений від покарання з випробувальним терміном 2 роки з покладенням на нього обов'язків передбачених ст. 76 КК України; також цим вироком було вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5000 грн., та на користь КУ «Міська лікарні № 9 м. Маріуполя» відшкодування витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_4 в сумі 1210,59 грн. Проте, 24 грудня 2014 постановою Апеляційного суду Донецької області виключено кваліфікацію дій за ч. 2 ст. 365 КК України, кримінальну справу за ч. 2 ст. 162 КК України закрито і звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності. Позивач зазначає, що чинним законодавством не визначено поняття дискредитації; під вчинками, що дискредитують звання працівника ОВС і власне органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні діяння, які за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність і авторитет співробітника органів внутрішніх справ і, власне, органи внутрішніх справ. До таких вчинків відноситься, зокрема, вчинення злочину, встановленого вироком суду, що набрав законної сили і відповідно до якого особа повинна понести покарання; скоєння аморального проступку, не сумісного з продовженням служби в ОВС; систематичне поширення компрометуючої ОВС України інформації за допомогою засобів мас-медіа. Враховуючи наведене, позивач вважає, що факт звільнення його від кримінальної відповідальності і закриття кримінальної справи відносно нього свідчить про те, що ним не вчинявся проступок, що дискредитує звання працівника міліції. Крім того, позивач вважає, що до нього застосовано два дисциплінарних стягнення за одне порушення трудової дисципліни наказами від 30.03.2015 року №714 та від 10.04.2015 року №114о/с, оскільки в даних наказах було застосовано одну підставу для їх прийняття. Також, позивач зауважує, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення накладено на нього після спливу встановленого шестимісячного строку. З огляду на викладене, вважає накази про його звільнення такими, що прийняті всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим просив їх скасувати та поновити його на займаній посаді зі стягненням грошового забезпечення за вимушений прогул. Крім того, позивач зазначає, що на його користь підлягає стягненню 40881,94 грн. та 42000 грн. у вигляді грошової винагороди за безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції (з урахуванням індексу інфляції) за період з 01.05.2014 року по травень 2016 року. Також, позивач просив стягнути з відповідача - Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області моральну шкоду, витрати на проїзд до суду та юридичну допомогу у загальному розмірі 100000 грн. Таким чином, просив задовольнити позовній вимоги у повному обсязі.

Відповідачем 2 до суду надано заперечення проти позову, в яких останній зазначає, що 16 лютого 2015 року наказом Маріупольського МУ призначено службове розслідування за фактом надходження ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2014 року стосовно оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського МУ капітана міліції ОСОБА_1. 13 березня 2015 року за результатами проведеного службового розслідування складено відповідний висновок, яким встановлено, що проступок ОСОБА_1 підриває довіру до нього, як носія влади, та унеможливлює подальше виконання ним своїх функцій. Відповідно до вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12 березня 2013 року № 230, позивача 13 березня 2015 року було ознайомлено з результатами службового розслідування, про що свідчить власноручний підпис на висновку службового розслідування. На підставі проведеного службового розслідування керівництвом Маріупольського МУ наказом №219 від 13 березня 2015 року було прийнято рішення клопотати перед керівництвом ГУМВС в області про звільнення з органів внутрішніх справ оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського МУ капітана міліції ОСОБА_1 Наказом ГУМВС в області від 30 березня 2015 року № 714 вказане клопотання було задоволено, наказом ГУМВС в області від 10 квітня 2015 року №114 о/с було виконано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення позивача з ОВС. Відповідач 2 вважає, що ним дотримано вимоги Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України щодо строків притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Також, стосовно позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення грошової винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції відповідач зазначив, що відповідно до документів, які регламентують вказані виплати та згідно з наказами Головного управління МВС України в Донецькій області ОСОБА_1 отримував грошову винагороду за безпосередню участь в АТО, здійснення заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єкті у разі захоплення або спроби заволодіння зброєю, бойовою технікою, а саме відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 19.03.2015 року №590 за грудень 2014 року у розмірі 3868,55 грн. (за 31 день); відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 19.03.2015 року №589 за січень 2015 року у розмірі 2032,26 грн. (за 21 день). Враховуючи наведене вище, представник відповідачів просив відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.

За результатами розгляду справи Донецьким окружним адміністративним судом постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04.08.2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При скасуванні рішень судів попередніх інстанцій Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами не враховано приписи частини третьої статті 16 Дисциплінарного статуту та не перевірено, коли позивач вчинив дисциплінарний проступок, за який його звільнено з органів внутрішніх справ, та чи таке звільнення відбулось з дотриманням відповідачем строків, визначених цією нормою. Також, зазначено, що суди неправильно вважали похідними від цих вимог позовні вимоги про відшкодування грошової винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції та відмовили у їх задоволенні з цих підстав.

Позивач та представник відповідачів через канцелярію суду надали заяви про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.

Таким чином, керуючись ч.6 ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив службу в органах внутрішніх справ з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2015 року, що підтверджується копією трудової книжки.

Останнє присвоєне позивачу за період проходження служби спеціальне звання - капітан міліції, остання займана ним перед звільнення посада - оперуповноважений БНОН Іллічівського РВ Маріупольського міського управління ГУМВС України в Донецькій області.

27 червня 2014 року Приморським районним судом м. Маріуполя (справа № 1-81/11, номер провадження 1/266/23/14) винесений вирок щодо ОСОБА_1, яким останнього визнано винним за: ст. 365 ч. 2 КК України (в редакції 21 лютого 2014 року) та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки; ст. 162 ч. 2 КК України та призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі звільнено з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 2 роки. У відповідності зі ст. 76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_1 обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2014 року, прийнятою за результатом розгляду апеляцій на вирок Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області (справа № 1-81/11, номер провадження 11/775/109м/14), вирок Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області відносно ОСОБА_1 скасований; виключено як зайву з обвинувачення ОСОБА_1 кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 365 КК України; справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 162 КК України закрито на підставі ст. 6 Закону України "Про амністію у 2011 році", звільнено його від кримінальної відповідальності.

Наказом Маріупольського МУ від 16 лютого 2015 року призначено службове розслідування за фактом надходження ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2014 року стосовно оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського МУ капітана міліції ОСОБА_1.

24 лютого 2015 року ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування були надані пояснення, в яких зазначено, що позивач вважає непідтвердженим факт скоєння ним проступку, що дискредитує звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, а вирок суду при визнання його винним є скасованим апеляційною інстанцією, що свідчить про відсутність підстав вважати, що він скоїв проступок, за яке передбачено звільнення з посади п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС.

На підставі проведеного службового розслідування та складеного висновку Маріупольським МУ був прийнятий наказ № 219 від 13 березня 2015 року, відповідно до якого вирішено клопотати перед керівництвом ГУМВС в області про звільнення з органів внутрішніх справ оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського МУ капітана міліції ОСОБА_1

Наказом ГУМВС в області від 30 березня 2015 року № 714 вказане клопотання було задоволено. За скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, ігнорування вимог ст.ст. 2, 10, 20 Закону України "Про міліцію", Присяги працівника внутрішніх справ України, п. 4.1 розділу ІІІ Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155, оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського МУ капітана міліції ОСОБА_1 - звільнено з органів внутрішніх справ.

Відповідно до матеріалів справи зазначений наказ надійшов до СДЗ Маріупольського МУ 2 квітня 2015 року, позивач був ознайомлений з даним наказом 7 квітня 2015 року.

Наказом ГУМВС в області від 10 квітня 2015 року № 114о/с (п. 5) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за п. 66 (за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового та начальницького складу ОВС) капітана міліції ОСОБА_1 (М-144714) - оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського районного відділу Маріупольського міського відділу з 14 квітня 2015 року. Підставою прийняття даного наказу вихзначено наказ ГУМВС України в Донецькій області від 30 березня 2015 року № 714.

Будучи не згодним з наказами ГУМВС України в Донецькій області щодо звільнення з посади, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Законом України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон "Про міліцію", Закон № 565-ХІІ), Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року за № 114 (далі -Положення № 114), Інструкцією "Про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України", затвердженої Наказом МВС України від 12 березня 2013 року № 230, зареєстрованим в Мінюсті 2 квітня 2013 року за № 541/23073 (далі - Інструкція № 541/23073), Правилами поведінки та професійної етики рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених Наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155, зареєстрованим в Мінюсті 25 квітня 2012 року за № 628/20941 (далі - Правила поведінки та професійної етики).

Згідно ст. 1 Закону України "Про міліцію" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Частиною 1 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про міліцію" та постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382 "Про затвердження нового тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України" передбачено, що працівники міліції складають присягу наступного змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ. Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону".

Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України, схвалений колегією МВС України 5 жовтня 2000 року № 7КМ/8, крім іншого, передбачає, що працівники органів внутрішніх справ, вбачаючи важливою умовою ефективності своєї діяльності встановлення і розвиток партнерських стосунків з населенням, його довіру та повагу до органів внутрішніх справ, зобов'язуються у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності і внутрішньої дисциплінованості.

Відповідно до п. 2.2 зазначених Правил дотримання норм поведінки, установлених цими Правилами, є моральним обов'язком кожного працівника органів внутрішніх справ незалежно від займаної посади та спеціального звання.

Згідно п. 4.1 Правил працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобов'язання: визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності; бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби; ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми; бути мужнім і безстрашним у небезпечних ситуаціях, які виникають під час припинення правопорушення, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, проведення заходів щодо порятунку життя і збереження здоров'я людей; виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи; зберігати і примножувати службові традиції органів внутрішніх справ.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону "Про міліцію" особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Як встановлено судом під час розгляду справи, на час звільнення з органів внутрішніх справ позивачу було присвоєне звання капітана міліції.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ.

Згідно із п. 2 Положення № 114 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ у званні "капітан міліції", віднесені до середнього начальницького складу.

Відповідно до п. 23 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Як вбачається з ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно ст. 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності в разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику.

Відповідно до ст. 7 вказаного Статуту, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України встановлені строки накладення дисциплінарних стягнень.

Так, дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику.

У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог п. 62 цього Положення, відповідно до якого: звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що працівники міліції мають спеціальний правовий статус відповідно до якого вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов'язків працівників ОВС; приймаючи присягу працівника ОВС України позивач склав клятву «всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ», тому, що дає підстави вважати, що звільнення за статтею 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ не є дисциплінарним стягненням.

В той же час, суд зазначає, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення питання кримінального судочинства про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Так, ухвала Апеляційного суду Донецької області від 24.12.2014 року по справі №1-81/11 надійшла на адресу Маріупольського міського управління надійшла 11.02.2015 року.

Як вже зазначалось судом, наказом Маріупольського МУ від 16 лютого 2015 року призначено службове розслідування за фактом надходження ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2014 року стосовно оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського МУ капітана міліції ОСОБА_1.

13.03.2015 року за результатами проведеного службового розслідування складено відповідний висновок.

30.03.2015 року наказом ГУМВС України в Донецькій області позивача вирішено звільнити з органів внутрішніх справ за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а саме за вчинення злочину.

З урахуванням викладеного, зважаючи на включення до строку притягнення до дисциплінарної відповідальності строку кримінального провадження та проведення відповідачем службового розслідування, суд вважає, що відповідачами дотримано передбачені Дисциплінарним статутом строки накладення дисциплінарного стягнення.

Аналізуючи доводи відповідачів щодо правомірності прийняття наказів ГУМВС України в Донецькій області від 30.03.2015 року №714 та від 10.04.2015 року №114о/с, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Підставою для прийняття названих наказів стало встановлення під час проведення службової перевірки обставин скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.

Так, з наданого відповідачем до суду висновку службового розслідування, проведеного на підставі наказу Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області від 16.02.2015 року №156 за фактом находження ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24.12.2014 року стосовно оперуповноваженого СБНОН Іллічівського РВ Маріупольського МУ капітана міліції ОСОБА_1 вбачається, що 20 вересня 2014 року прокуратурою Приморського району м. Маріуполя порушено кримінальну справу № 20-2010-01-0032 за ст.ст. 365 ч 2, 162 ч.2 КК України стосовно оперуповноваженого СКР Іллічівського РВ Маріупольського МУ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 за фактом перевищення ним влади та службових повноважень, що супроводжувалося насильницькими діями, незаконним проникненням у житло та проведення його огляду.

24 грудня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Донецької області було прийнято рішення закрити справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162 Кримінального кодексу України та звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6 Закону України "Про амністію у 2011 році".

Дії ОСОБА_1, які виразилися у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.162 Кримінального кодексу України, кваліфіковані як такі, що дискредитують звання працівника органів внутрішніх справи України. Скоєння ОСОБА_1 таких дій повністю підтверджується результатами розгляду Апеляційним судом Донецької області кримінальної справи по звинуваченню ОСОБА_1 за ст. 162 ч. 2 Кримінального кодексу України.

Також в ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 свою провину не визнав, не розкаявся та в своєму поясненні наполягає, що скоєння даного злочину є не тяжким проступком та він може продовжити службу в ОВС.

Зазначено, що проступок ОСОБА_1 підриває довіру до нього, як носія влади, та унеможливлює подальше виконання ним своїх функцій.

13 березня 2015 року позивача було ознайомлено з результатами службового розслідування, про що свідчить його підпис на висновку службового розслідування.

Визнаючи факт скоєння позивачем вчинку, що передбачений за ч. 2 ст. 162 КК України, апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції та звільнив позивача від кримінальної відповідальності у зв'язку із тим, що справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 162 КК України підлягає закриттю на підставі ст. 6 Закону України "Про амністію у 2011 році" (у зв'язку із тим, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 162 КК України не віднесений до категорії тяжких, вчинений позивачем до набрання чинності Законом України "Про амністію у 2011 році", та враховуючи наявність у позивача неповнолітньої дитини.

Згідно ст. 6 Закону України "Про амністію у 2011 році", звільняються від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, особи, які підпадають під дію ст. 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 1 зазначеного закону, від покарання у виді позбавлення волі на

певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, звільнено осіб, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу України, зокрема, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Суд зазначає, що рішенням Апеляційного суду Донецької області щодо закриття провадження у кримінальній справі стосовно позивача не спростовано факту вчинення останнім злочину, кваліфікованого за ч. 2 ст. 162 КК України, а, зокрема, звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за його вчинення на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році».

У відповідності до Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 року №155 (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), совість, професійний обов'язок, честь і гідність є головними моральними орієнтирами на службовому шляху захисника правопорядку і складають моральний стрижень особистості працівника органів внутрішніх справ (п. 2.1)..

Службова діяльність працівника органів внутрішніх справ здійснюється відповідно до, зокрема, законності, визнання працівником верховенства права, а також його обов'язкового виконання у службовій діяльності (п. 3.2).

Працівник не повинен за будь-яких умов зраджувати моральним принципам служби, що відповідають вимогам держави і очікуванням суспільства, їх неухильне дотримання - справа честі і обов'язку кожного працівника органів внутрішніх справ (п. 3.3).

При цьому, як вже зазначалось раніше, вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов'язків працівників органів внутрішніх справ, приймаючи присягу працівника ОВС України ОСОБА_1 склав клятву «всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ», тоді як вищезазначені обставини, встановлені відповідачем у відношенні ОСОБА_1, суперечать морально-етичним принципам, встановленим співробітникам органів внутрішніх справ. Крім того, вчинення подібних дій призводить до встановлення негативної суспільної думки населення щодо органів правопорядку, які у відповідності до своїх службових обов'язків повинні неупереджено дотримуватись законодавства України.

Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку що відповідачем правомірно винесено накази від 30.05.2015 року №714 та від 10.04.2015 року №114о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу).

Крім того, суд вважає необґрунтованим посилання позивача на те, що до нього застосовано два дисциплінарних стягнення за одне порушення трудової дисципліни з приводу застосування в спірних наказах однієї підстави для їх прийняття, оскільки наказом відповідача 1 від 10.04.2015 року №114о/с реалізовано наказ від 30.03.2015 року №714 про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

На підставі зазначеного, позовні вимоги позивача про зобов'язання поновити його на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іллічівського РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій та стягнення на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки судом в даній справі визнано правомірність прийнятих відповідачем 1 наказів від 30.05.2015 року №714 та від 10.04.2015 року №114о/с про звільнення ОСОБА_5 з органів внутрішніх справ.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області 100 відсотків грошової винагороди за безпосередню участь у АТО у період з 01.05.2014 року по 10.04.2015 року з урахуванням інфляції та 3% річних у розмірі 40881,94 грн. та 100 відсотків грошової винагороди за безпосередню участь у АТО у період з 10.04.2015 року по день поновлення на посаді у розмірі 42000 грн. суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про боротьбу з тероризмом», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (зі змінами та доповненнями), затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114, Постановою Кабінету Міністрів України №158 від 04.06.2014 року «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету», постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 року №24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій», наказом Міністерства оборони України від 02.02.2015 року №49 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій», наказом МВС України від 03.02.2015 року №123.

Законом України «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних з терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичного акту чи іншого злочину, здійснюваного з терористичною метою.

Згідно ст. 5 вказаного Закону Міністерство внутрішніх справ України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №158 від 04.06.2014 року «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» (що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 р. виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

У відповідності до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 року №24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» установлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.

Розмір винагороди визначається виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії та повинен становити не менш як 3 тис. гривень на місяць. У разі коли військовослужбовець, особа рядового або начальницького складу, що брали безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця, розмір винагороди визначається пропорційно дням участі виходячи з її розміру, що становить не менш як 3 тис. гривень.

Винагорода військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу виплачується також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я після отриманих під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду поранень (контузії, травми, каліцтва).

Згідно п. 2 даної постанови військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам виплачуються додаткові винагороди за виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

Пунктом 3 вказаної постанови затверджено розмір винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду згідно з додатком 1; розмір додаткових винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам за виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду згідно з додатком 2.

Відповідно до п.6 постанови визнано таким, що втратив чинність, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2014 р. № 158 "Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 46, ст. 1211) у частині виплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу винагороди в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш як 3 тис. гривень, у розрахунку на місяць.

Наказом Міністерства оборони України від 02.02.2015 року №49 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» затверджено Порядок та умови виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

Згідно п. 6 розділу 1 даного Порядку виплата винагород військовослужбовцям здійснюється за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, визначених додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 "Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій" (далі - Постанова).

Пунктами 1, 2, 3, 7 розділу ІІ вказаного Порядку передбачено, що військовослужбовцям (крім резервістів) у період мобілізації (у тому числі часткової) або з моменту введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або закінчення (скасування) воєнного стану, у період проведення АТО за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою виплачується винагорода у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення.

Розмір винагороди визначається, виходячи з розміру посадового окладу (у тому числі посадового окладу за посадою, до тимчасового виконання обов'язків (завдань) за якою допущено військовослужбовця), окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії, та повинен становити не менш як 3000 гривень на місяць. У разі участі у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця розмір винагороди визначається пропорційно дням участі, виходячи з її розміру, що становить не менш як 3000 гривень.

Винагорода виплачується за час, обрахований з дня фактичного початку участі військовослужбовців (крім резервістів) у заходах, зазначених у пункті 1 цього розділу, до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів (штабу АТО).

Безпосередня участь у відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою підтверджується:

журналом бойових дій (журналом ведення оперативної обстановки);

бойовим донесенням (підсумковим, терміновим та позатерміновим), рапортом керівника підрозділу, який виконував завдання.

Крім того, підтвердними документами є:

бойовий наказ командира військової частини для виконання поставлених завдань охорони об'єктів (несення служби на блокпостах, звільнення об'єктів, які захоплені, тощо), письмовий наказ командира військової частини, який виконував завдання;

запис у книзі прикордонної служби підрозділу охорони державного кордону про виконання завдань прикордонними нарядами щодо відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

постова відомість під час охорони об'єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), де визначені особовий склад, який залучається до охорони, час, місце, порядок виконання завдань, книга служби нарядів та подій, що відбувалися.

03.02.2015 року МВС України видано наказ №123 «Про деякі питання відрядження до зони АТО», яким передбачено, зокрема, начальникам головних управлінь, управлінь МВС України в областях, місті Києві, на залізницях, ДНДЕКЦ, ДДАІ, ДНДІ, ректорам вищих навчальних закладів, керівникам структурних підрозділів апарату МВС та підпорядкованих підрозділів під час підготовки наказів про відрядження до зони проведення антитерористичних операцій чітко визначати перелік завдань відповідно до зазначеного вище Закону, що покладаються на відряджену особу або відряджаються на підконтрольну Україні територію для виконання завдань відповідно до покладених на осбу функціональних обов'язків (п. 1).

Відповідно до п. 3 даного наказу начальникам головних управлінь, управлінь МВС України в областях, місті Києві, на залізницях, ДНДЕКЦ, ДДАІ, ДНДІ, ректорам вищих навчальних закладів, керівникам структурних підрозділів апарату МВС та підпорядкованих підрозділів до 05 числа надавати до ДФЗБО МВС списик осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій.

Згідно п. 4 наказу Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС визначено забезпечити нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу апарату Міністерства, головних управлінь, управлінь МВС України в областях, місті Києві, на залізницях, ДНДЕКЦ, ДДАІ, ДНДІ, ректорам вищих навчальних закладів та підпорядкованих МВС відповідно до наданих списків; виплату грошової винагороди здійснювати за наказами міністра внутрішніх справ або особи, яка його заміщує, начальників головних управлінь, управлінь МВС України в областях, місті Києві, на залізницях, ректорів вищих навчальних закладів на підставі вмотивованих рапортів керівників підрозділів, погоджених керівником або заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, із зазначенням конкретних місць несення служби (населений пункт, блокпост) та бойових зіткнень.

З аналізу наведених норм вбачається, що зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. Потім, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, Головним управлінням МВС України в області видається відповідний наказ, який, в свою чергу, є підставою для нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеної за безпосередню участь у проведенні АТО.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була виплачена винагорода за участь в антитерористичній операції: за грудень 2014 року - 3868,55 грн. (наказ від 19.03.2015 року №590 (за 31 днів)), за січень 2015 року - 2032,26 грн. (наказ від 19.03.2015 року №589 (за 21 день)).

Суд критично ставиться до тверджень позивача стосовно наявності у нього права на отримання 82881,94 грн. в якості винагороди за безпосередню участь у АТО, оскільки під час провадження у даній справі позивач не пояснив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір вказаної винагороди, та не зазначив, якими доказами це підтверджується.

Крім того, щодо включення позивачем до вищезазначеної суми 42000 грн. в якості 100 відсотків грошової винагороди за безпосередню участь у АТО в період з 10.04.2015 року по день поновлення на посаді суд зазначає, що позивач в зазначений період не перебував на службі в органах внутрішніх справ. Окрім того, даним судовим рішенням в задоволенні позовних вимог про поновлення його на займаній посаді позивачу відмовлено, внаслідок чого позовні вимоги в зазначеній частині є безпідставними.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в зазначеній частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області моральної шкоди, яка була завдана у вигляді переживань, моральних стресів у зв'язку з втратою роботи та приниження серед колишніх колег та родичів через дискредитування, та витрат на проїзд до м. Слов'янська і юридичну допомогу у загальному розмірі 100000 грн. суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд керується статтею 237-1 Кодексу законів про працю України відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, зазначена норма сформульована так, що відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові робото давцем, можна тільки за наявності трьох життєвих обставин: моральних страждань; втрати нормальних життєвих зв'язків; необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачем не обґрунтовано та взагалі не зазначено, чим саме йому завдано моральну шкоду та якими доказами це підтверджується, не надано належних доказів щодо його переживань, моральних стресів у зв'язку з втратою роботи, приниження серед колишніх колег та родичів через дискредитування, у зв'язку з чим в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 2 моральної шкоди слід відмовити.

Згідно ст. 16 КАС України кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом.

Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Позивачем взагалі не обґрунтовано понесення ним затрат на юридичну допомогу, а саме: не надано доказів укладання договору про надання правової допомоги, не надано платіжних документів щодо оплати зазначених послуг, які підтверджують факт понесення витрат.

Крім того, суд зазначає, що компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суб'єктом владних повноважень, підлягає стягненню з останнього лише у випадках надання правової допомоги безпосередньо в процесі судового розгляду справи, тобто право на правову допомогу може реалізуватися в адміністративному процесі безпосередньо у формі представництва у відповідності з вимогами ст. 56 КАС України.

Також, суд вважає безпідставними та необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно стягнення з відповідача 2 витрат на проїзд позивача до м. Слов'янську, оскільки судові засідання по вказаній справі після направлення її Вищим адміністративним судом на новий розгляд проводились за особистою участю позивача в режимі відеоконференції, проведення якої забезпечувалось Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області, тобто в межах населеного пункту, де проживає позивач.

Стосовно компенсації позивачу витрат на проїзд позивача до м. Слов'янську під час першого судового розгляду справи суд зазначає, що останнім не надано належних в розумінні приписів діючого законодавства доказів понесення вказаних витрат.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області моральної шкоди, яка була завдана у вигляді переживань, моральних стресів у зв'язку з втратою роботи та приниження серед колишніх колег та родичів через дискредитування, та витрат на проїзд до м. Слов'янська і юридичну допомогу у загальному розмірі 100000 грн. не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись, ст.ст. 2, 8-11, 17, 69-71, 86, 94, 158-163, 185-186, 254, КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Маріупольського міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Бабаш Г.П.