Постанова № 58921718, 27.05.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2016 р. Справа № 804/868/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2 за участю: позивача представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказу, поновленні на посаді та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в якому просить:

- скасувати наказ Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №21 о/с від 29.01.2016 року в частині звільнення ОСОБА_3 зі служби в Національній поліції;

- поновити ОСОБА_3 на роботі в Національній поліції на посаді оперуповноваженого сектору карної поліції Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області;

- зобовязати Головне Управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 2380 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.01.2016 року начальник Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції наказав йому написати рапорт на звільнення зі служби в Національній поліції за власним бажанням, вказане обґрунтовано наявністю кримінального провадження, яке розслідується прокуратурою Дніпропетровської області За відсутності рапорту про звільнення за власним бажанням позивача в подальшому може бути звільнено за дискредитацію. 30.01.2016 р. позивачу повідомлено про звільнення зі служби в Національній поліції на підставі наказу №21 о/с від 29.01.2016 року та вручено трудову книжку без ознайомлення з наказом. Позивач зазначає про не дотримання трьохмісячного строку при звільненні осіб зі служби в органах поліції, згідно ПКМУ № 114 від 29.07.1991р. А також при прийнятті відповідачем рішення про звільнення позивача зі служби ним не було з'ясовано наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню мною службових обовязків. Позивач своє звільнення з посади вважає незаконним, а тому просить наказ про його звільнення скасувати та зобовязати відповідача поновити його на службі в Національній поліції, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Від відповідача надійшло заперечення в яких він зазначає, що 28.01.2016 року ОСОБА_3 було подано рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції за власним бажанням, який було зареєстровано управлінням кадрового забезпечення ГУНП 29.01.2015 р. за вхідним №Ф-2. Оскільки ОСОБА_3 з рапортом щодо відкликання свого рапорту про звільнення з ОВС від 28.01.2016 р. не звертався, управлінням кадрового забезпечення ГУНП були підготовлені всі необхідні документи та наказом ГУНП від 29.01.2016 р. №21 о/с ОСОБА_3 був звільнений за п.7 ст.77 (за власним бажанням) Закону України «Про національну поліцію» з 29.01.2016 р. В цей же день позивачу було вручено трудову книжку. Вимоги п.68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС» затвердженого ПКМУ № 14 від 29.07.1991р. не розповсюджується на поліцейських. Таким чином, ГУНП під час звільнення позивача діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали посилаючись на доводи викладені в позовній заяві. Крім того зазначили, що відповідачем при звільненні не було надано двотижневий термін передбачений КЗпП України.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні посилаючись на подані до суду заперечення.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, з 10.08.2009р. по 06.11.2015р., проходив службу в органах внутрішніх справ України, що підтверджується трудовою книжкою АФ №210285 від 14.08.2009р. та послужним списком №М-203839, копії яких наявні в матеріалах справи.

07.11.2015 року прийнятий на службу в Національну поліцію та проходив службу на посаді старшого лейтенанта поліції оперуповноваженого Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

07.11.2015р. прийнята Присяга працівника Національної поліції України, копія якої міститься в матеріалах справи.

28.01.2016 року оперуповноважений СКП Довгинцівського ВП КВП ГУНП у Дніпропетровській області старший лейтенант поліції ОСОБА_3 звернувся до керівництва ГУНП в Дніпропетровській області з рапортом вх.№Ф-2 від 29.01.2016р. про звільнення його зі служби, у звязку з небажанням проходити службу в Національній поліції України, копія якого наявна в матеріалах справи.

Зазначений рапорт містить погодження начальника Довгинцівського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 від 28.01.2016р., заступника начальника КП КВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7, заступника начальника КВП ОСОБА_8 та начальника КВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9

Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №21 о/с від 29 січня 2016 року, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 оперуповноваженого Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції звільнено зі служби в поліції, з 29.01.2016р. за власним бажанням за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію». Підстава: рапорт ОСОБА_3 від 28.01.2016р.

Згідно заяви ОСОБА_3 від 25.02.2016р. останній звернувся з заявою до начальника Криворізького відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області про поновлення на службі, в національній поліції, у звязку з тим що звільнення 29.01.2016р. вважає незаконним.

В судовому засіданні у якості свідка був допитаний ОСОБА_10 який у своїх поясненнях зазначив, що він працював разом із позивачем та 29.01.2016 року його разом із ОСОБА_3 було терміново викликано до начальника Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУНП ОСОБА_6, який наказав їм писати рапорт на звільнення за власним бажанням без зазначення дати звільнення, у звязку із розслідуванням прокуратурою Дніпропетровської області кримінального провадження у рамках якого їм може бути висунуто підозру та обрано міру запобіжного заходу. Також, ОСОБА_6 було зазначено, що у випадку їх відмови від написання рапортів про звільнення за власним бажанням, в подальшому вони можуть нести кримінальну відповідальність, у звязку з наявністю кримінального провадження в прокуратурі Дніпропетровської області, телефонних погроз не було.

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 показали, що зі слів ОСОБА_3 та ОСОБА_10 їм стало відомо, що начальник Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції ОСОБА_6 29.01.2016 року рекомендував написати вказаним особам написати рапорт про звільнення за власним бажанням. При цьому, як пояснили свідки, у ОСОБА_3 не було такого бажання.

Крім цього, в судовому засіданні у якості свідка був допитаний начальник Довгинцівського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції ОСОБА_6, який у своїх поясненнях зазначив, що позивач мав дійсний намір звільнитись зі служби за особистим бажанням, оскільки у випадку залишення на службі існувала велика ймовірність бути звільненим за негативними мотивами, які повязані із розслідуванням прокуратурою Дніпропетровської області кримінального провадження, у рамках якого йому може бути висунуто підозру та обрано міру запобіжного заходу. Також ОСОБА_6 пояснив, що писати рапорт на звільнення від ОСОБА_3 не вимагав, при написанні даного рапорту присутнім не був, а лише висловив свою думку при особистій розмові з позивачем зазначивши: …що на його місті та в його ситуації він би написав рапорт на звільнення за власним бажанням….

Спеціальним Законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України «Про Національну поліцію».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про національну поліцію" у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_10 України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_10 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону України «Про Національну поліцію», п. 7 ч. 1 якої визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Постановою Кабінету Міністрів № 877 від 28.10.2015р. затверджено «Положення про Національну поліцію», згідно п.1, 2 якого, національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Національна поліція у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_10 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до п.9 вказаного Положення, національна поліція в межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної ОСОБА_10 України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів МВС видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Відповідно до п. 4 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію", до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно п.1 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. №114, зазначено, що це положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки. До рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

Відповідно до п. 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Таким чином, сам Законом України "Про Національну поліцію" встановлює, що Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ підлягає застосуванню у випадку звільнення працівників міліції. Проте позивач був працівником поліції.

Водночас, проаналізувавши норми Закону України «Про Національну поліцію», та «Положення про Національну поліцію», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 877 від 28.10.2015р., суд зазначає, що даними спеціальними нормативно-правовими актами не передбачено строку, який би мав відпрацювати поліцейський з моменту подачі рапорту про звільнення за власним бажанням до моменту звільнення. Одночасно слід зазначити, що іншого нормативного-правового акту, який би регулював проходження служби у поліції немає.

Також, поведінка працівника органів внутрішніх справ завжди і за будь-яких обставин має бути бездоганною, відповідати високим стандартам професіоналізму і морально-етичним принципам стража правопорядку. Ніщо не повинно паплюжити ділову репутацію та авторитет працівника (пункт 1.1 розділу IV "Професійно-етичні правила поведінки працівника органів внутрішніх справ" Правил поведінки).

Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України, схвалений колегією МВС України 05 жовтня 2000 року за № 7КМ/8, також зобов'язує працівника міліції у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охайності і внутрішньої дисциплінованості, культури спілкування, зокрема мовної (пункт 7); всіляко сприяти підвищенню авторитету органів внутрішніх справ серед населення (пункт 10); у разі недотримання взятих зобов'язань бути готовими понести відповідальність, передбачену законодавством України, іншими чинними нормативними актами, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ (пункт 11).

Отже, проходження служби в поліції, зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від особи надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії і вчинки.

Також, в судовому засіданні позивач та його представник зазначили, що відповідачем при звільненні не було надано двотижневий термін передбачений КЗпП України.

Так, відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно з п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06 листопада 1992 року працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст.24 КЗпП).

Приймаючи рішення суд виходив з наступного, так судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 28 січня 2016 року позивач звернувся до керівництва ГУНП в Дніпропетровській області з рапортом (вх.№Ф-2 від 29.01.2016р.) про звільнення його з Національної поліції, у звязку з небажанням проходити службу в Національній поліції України.

Зазначений рапорт містить погодження начальника Довгинцівського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 від 28.01.2016р., заступника начальника КП КВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7, заступника начальника КВП ОСОБА_8 та начальника КВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9

Таким чином, позивач подав рапорт про звільнення, де містяться погодження вищевказаних осіб 28.01.2016р., тобто дата погоджена керівництвом, тим самим сторони домовились про звільнення у вказаний строк.

Суд звертає увагу, що при отриманні трудової книжки, позивач не надав будь-яких заперечень проти останнього та не відмовився отримувати трудову книжку, не відкликав свій рапорт про звільнення та не продовжував працювати, що в свою чергу свідчить про беззаперечне погодження розірвати трудовий договір та бажання звільнитися саме у вказаний день 29.01.2016р.

Окрім іншого, згода на звільнення позивача саме вказаною датою, у звязку з небажанням проходити службу в Національній поліції України, у т.ч. найближчі два тижня, також підтверджується заявою ОСОБА_3 про поновлення на службі, з якою останній звернувся лише 25.02.2016р.

Щодо посилань позивача на не дотримання трьохмісячного строку при звільненні осіб зі служби в органах поліції, згідно ПКМУ № 114 від 29.07.1991р., то суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту «ж» пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів N 114, 29.07.1991, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно з пунктом 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати на думку суду як зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, так само і незазначення будь-якої дати та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Таким чином, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку є правомірною.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України висловила частково вказану позицію в постанові Верховного Суду України від 04.06.2014р. по справі № 21-241а14., саме щодо працівника міліції.

Щодо посилання позивача на те, що рапорт про звільнення ним написано не за власним бажанням, а під тиском начальника Довгинцівського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_14, суд зазначає наступне.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у п. 12 постанови №9 від 06.11.92 Про практику розгляду судами трудових спорів по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст.38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Аналізуючи вищевикладене, пояснення позивача, показання свідків суд зазначає що позивачем не доведено належними доказами того, що рапорт про звільнення ним написано не за власним бажанням, а під тиском начальника Довгинцівського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_14, обґрунтованим можливістю притягнення до кримінальної відповідальності прокуратурою Дніпропетровської області, оскільки за посадою ОСОБА_14 не має повноважень, що надають йому можливість впливати на кримінальне провадження, що перебуває в органах прокуратури, що позивач як посадова особа з вищою юридичною освітою мав розуміти.

Крім того посада яку займав позивач на час написання рапорту про звільнення, - оперуповноважений СКП Довгинцівського ВП КВП ГУНП у Дніпропетровській області старший лейтенант поліції, яка передбачає як наявність вищої юридичної освіти, так і зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від особи надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії і вчинки, та розуміння підстав та наслідків дій які ним вчиняються, в тому числі у звязку з написанням рапорту про звільнення за власним бажанням.

Крім того, в адміністративному позові позивач зазначає, що у трудовій книжці не зазначено причину звільнення із посиланням на відповідну статтю.

Проте, відповідно до п. 6.6 Інструкції з організації обліку кадрів у системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 30.12.2005 № 1276 (яка застосовується до поліцейських на підставі п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»), запис про службу в органах внутрішніх справ здійснюється в трудовій книжці без переліку найменувань підрозділів, посад та підстав звільнення.

Також, суд звертає увагу, що порушень відповідачем будь-яких інших норм законодавства України, що могли стати підставою для незаконного звільнення позивача, в адміністративному позові останнім не зазначено.

Частина 2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За викладених вище обставин та відповідних доказів, суд вважає, що відповідач при винесенні оскаржуваного наказу №21 о/с від 29.01.2016 року в частині звільнення ОСОБА_3 зі служби в Національній поліції, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, правомірність своїх дій ним доведена, у звязку з чим, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині його скасування.

Враховуючи відсутність підстав для скасування наказу №21 о/с від 29.01.2016 року в частині звільнення ОСОБА_3 - відсутні й підстави для задоволення позову в решті вимог, а саме про поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Окрім того, щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що «вимушений прогул» в даному випадку місця не мав, оскільки позивач сам був ініціатором звільнення, тобто, його волевиявлення було добровільним та після подання рапорту на звільнення 28.01.2016 року та отримання трудової книжки 30.01.16р., будь-яких дій щодо відновлення на посаді протягом двох тижнів не вчиняв що позивачем не заперечується.

Мотивація та докази, надані позивачем не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи відповідача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції позивача викладеної в позовній заяві та покладеної в основу оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, докази наявні в матеріалах справи станом на час розгляду справи, обґрунтування позову в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження, а в задоволенні поданого адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.254 КАС України.

Відповідно до ст.186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя ОСОБА_1