Рішення № 58914840, 12.07.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/12731/13-ц Номер провадження 22-ц/786/1995/16Головуючий у 1-й інстанції Троцька А. І. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Карнауха П.М.

суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В.

за участю секретаря Філоненко О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до УМВС України в Полтавській області, ПАТ "Українська пожежна страхова компанія", Ленінського районного відділу Полтавського Полтавського міського управління УМВС України в Полтавській області, Автогосподарства підпорядкованого УМВС України в Полтавській області, ОСОБА_3, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про стягнення витрат на поховання та моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом до УМВС України в Полтавській області, в обґрунтування якого вказувала, що 28 лютого 2012 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю службового автомобіля Ленінського РВ ППМУ УМВС України у Полтавській області ВАЗ під керуванням оперуповноваженого Ленінського РВ ППМУ УМВС України у Полтавській області ОСОБА_4 та маршрутного таксі ГАЗ А 0482СПГ (РУТА), власником якого є ОСОБА_5, під керуванням водія ОСОБА_6 Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ВАЗ 2107 її батько ОСОБА_7 загинув.

Оскільки вона понесла витрати на поховання батька у розмірі 2 790 грн., а також смертю батька їй завдано моральну шкоду, з урахуванням поданих остаточно просила стягнути солідарно з УМВС України у Полтавській області та автогосподарства підпорядкованого УМВС України у Полтавській області на її користь витрати на поховання батька в сумі 2 790 грн. та 500 000 грн. - на відшкодування моральної шкоди шляхом зобов'язання ГУ ДКС України у Полтавській області списати присуджені кошти з Єдиного казначейського рахунку.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 14.11.2013 р. залучено до участі в справі в якості співвідповідачів Ленінський РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, ПАТ «Українська пожежна страхова компанія», ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 72).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 10.12.2013 р. залучено до участі в справі в якості третьої особи Автогосподарство підпорядковане ГУ МВС України в Полтавській області (т. 1 а.с. 86).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 02.07.2014 р. залучено до участі в справі в якості співвідповідача Управління Державної казначейської служби України в Полтавській області (т. 1 а.с. 173а).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 29.07.2014 р. залучено до участі в справі в якості третьої особи Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області (т. 1 а.с. 189).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 01.10.2014 р. залучено до участі в справі в якості співвідповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області (т. 2 а.с. 57)

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 5 грудня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, автогосподарства підпорядкованого Управлінню міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Ленінського районного відділу Полтавського міського управління УМВС України в Полтавській області, ПАТ "Українська пожежна страхова компанія", ОСОБА_3, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, Прокуратури м. Полтави про стягнення витрат на поховання та моральної шкоди відмовлено.

Позивач ОСОБА_2, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, подала на нього апеляційну скаргу, в якій з підстав неповного зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а саме помилкового визначення судом першої інстанції кола субєктів, що мають здійснювати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, прохала скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Зазначене рішення суду першої інстанції вже було предметом апеляційного та касаційного розгляду.

Так, рішенням апеляційного суду Полтавської області від 26 лютого 2015 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 5 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПрАТ «Українська пожежна страхова компанія», Ленінського районного відділу Полтавського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 2 505 грн. у відшкодування витрат на поховання, 2 550 грн. - у відшкодування моральної шкоди, а всього 5 055 грн.

Стягнуто з Ленінського районного відділу Полтавського міського управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області на користь ОСОБА_2 77 450 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтавивід 5 грудня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 лютого 2015 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При цьому, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що задовольняючи частково позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції не врахував обґрунтування позову, викладене, зокрема, у заяві про їх уточнення (а. 24-25 т. 2) та суть позовних вимог.

Крім цього, вирішуючи справу, апеляційна інстанція не врахувала обставини, встановлені вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 4 лютого 2013 року, відповідно до якого смерть ОСОБА_7 настала внаслідок взаємодії автомобіля ВАЗ, державний номер 2107, під керуванням ОСОБА_8 та автомобіля ГАЗ, державний номер НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_5

ОСОБА_9 до ч. 4 ст. 338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення судом касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 28 лютого 2012 року поблизу с. Марківка Полтавської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю службового автомобіля Ленінського РВ ППМУ УМВС України у Полтавській області ВАЗ 2107, державний реєстраційний номер 10-87, під керування оперуповноваженого СКР Ленінського РВ ППМУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_4 та маршрутного таксі ГАЗ А 0482 СПГ (РУТА), державний реєстраційний номер НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_5, під керуванням ОСОБА_6

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув пасажир автомобіля ВАЗ 2107 ОСОБА_7, батько позивача ОСОБА_2

Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 4 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 квітня 2013 року, ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керуваннятранспортними засобами строком на 2 роки; на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на 2 роки та покладенням на нього певних обов'язків.

Вироком встановлено, що на час вчинення злочину ОСОБА_4 виконував службові обов'язки і керував службовим автомобілем УМВС України в Полтавській області.

Потерпіла ОСОБА_5будучи допитаною в судовому засіданні пояснила, що автомобіль ГАЗ належить їй і він використовувався для пасажирських перевезень.

Також вироком встановлено, що згідно висновку додаткової судової авто-технічної експертизи № 85 від 22 травня 2012 року у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля ГАЗ ОСОБА_6 будь-яких невідповідностейз вимогами ПДР , які б з технічної точкизору знаходились в причинному звязку з виникненням ДТП , не вбачається і він не мав технічної можливості уникнутизіткнення екстреним гальмуванням. (т.1 а.с. 7-16).

Установлено, що автомобіль ВАЗ-2107, державний реєстраційний номер 10-87, поставлено на баланс автогосподарства, підпорядкованого УМВС, зареєстровано як оперативно-службовий та закріплено за Ленінським РВ ПМУ УМВС згідно наказу УМВС України в Полтавській області за № 576 від 12.11.2010 р. (т. 1 а.с. 7980).

Наказом УМВС України в Полтавській області від 26.03.2014 р. № 156 затверджено Положення про автогосподарство УМВС України в Полтавській області, згідно п.1.3, 1.5., 1.6. якого автогосподарство УМВС є самостійним структурним підрозділом апарату УМВС України в Полтавській області, заснованим на засадах загальнодержавної власності, яке оперативно підпорядковане управлінню матеріального забезпечення УМВС. Здійснює автотранспортне забезпечення оперативно-службової та господарської діяльності структурних підрозділів УМВС. Є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний, бюджетний та інші рахунки в установах ГУ ДКСУ, печатку…штампи, бланки, інші реквізити (т. 1 а.с.180-182)

Наказом № 142 начальника Ленінського РВ ПМУ УМВС України у Полтавській області від 25 серпня 2011 року закріплено службовий автомобіль ВАЗ 2107 днз 17 10-87 за заступником начальника сектору карного розшуку Ленінського РВ ПМУ Полтавської області капітаном міліції Джуганом В»ячеславом Миколайовичем та оперуповноваженим сектору карного розшуку лейтенантом міліції ОСОБА_3.

ОСОБА_9 зазначений транспортний засіб передано ОСОБА_4 (т. 1 а.с.206-211).

ОСОБА_9 до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 25 листопада 2011 року № АВ/0810886, автомобіль ВАЗ 2107, державний реєстраційний номер 10-87, застрахований у ПрАТ «Українська пожежна страхова компанія» (т. 1 а.с. 58).

Згідно з висновком судово-психологічної експертизи № 92 від 10 квітня 2014 року, наданим Полтавським відділенням Харківського науково-дослідницького інституту судових експертиз ім. Бокаріуса, ситуація загибелі ОСОБА_7 внаслідок злочину, вчиненого службовою особою Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_4, є психотравмувальною для ОСОБА_2 Загибеллю батька ОСОБА_2 спричинено моральні страждання, які з огляду на їх інтенсивність, тривалість та ступінь негативного впливу на її життєдіяльність є суттєвими. Суттєві моральні страждання є психологічною підставою для правового вирішення питання про відшкодування моральної шкоди. В разі встановлення судом факту заподіяння моральної шкоди, розмір її відшкодування, визначений за результатами даного дослідження, становить 324 мінімальних заробітних плат, що в грошовому еквіваленті на момент складання експертного висновку становить 394 632 грн.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу, дійшов висновку про часткову доведеність позовних вимог щодо суми, яка підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, визначивши її у сумі 80 000 грн., але відмовив у позові з підстав непред'явлення вимог до страховика.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

У ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди і серед інших, наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме винний водій.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними субєктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості субєктного складу відповідальних осіб (коли обовязок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого субєкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким субєктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким субєктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у звязку з виконанням своїх трудових (службових) обовязків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обовязок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. 1167 ЦК України, у звязку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Як вказувалося вище, вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 4 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 квітня 2013 року, встановлено, що згідно висновку додаткової судової авто-технічної експертизи № 85 від 22 травня 2012 року у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля ГАЗ ОСОБА_6 будь-яких невідповідностейз вимогами ПДР , які б з технічної точкизору знаходились в причинному звязку з виникненням ДТП , не вбачається і він не мав технічної можливості уникнутизіткнення екстреним гальмуванням (т.1 а.с.187-190).

З урахуванням встановлених по справі обставин та зазначених правових норм, уточнених позовних вимог ОСОБА_2, колегія суддів приходить до висновку про те, що завдана позивачу моральна шкода підлягає стягненню в солідарному порядку з Автогосподарства підпорядкованого УМВС України в Полтавській області, як власника джерела підвищеної небезпеки автомобіля ВАЗ 2107, днз 17 10-87, яким керував ОСОБА_4, з вини якого сталося ДТП, та з УМВС України в Полтавській області, яке є розпорядником цього майна.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі ВСУ при розгляді справи № 6-108цс13від 06.11.2013 р.

На переконання колегії суддів до стягнення з відповідачів підлягає 394632,00 грн. моральної шкоди згідно з висновком судово-психологічної експертизи № 92 від 10 квітня 2014 року, наданим Полтавським відділенням Харківського науково-дослідницького інституту судових експертиз ім. Бокаріуса.

Керуючись ст. ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.1,4 ст. 309, ст.ст.316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Автогосподарства підпорядкованого Управлінню міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Автогосподарства підпорядкованого Управлінню міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Автогосподарства підпорядкованого Управлінню міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь ОСОБА_2 394632,00 грн. (триста девяносто чотири тисячі 632 гривні 00 копійок) моральної шкоди шляхом списання Головним управлінням Державної казначейської служби в Полтавській області в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2014 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_10

/підпис/ ОСОБА_11

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного

суду Полтавської області ОСОБА_1