Рішення № 58913233, 01.07.2016, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/5022/15-ц

Провадження № 2/362/161/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2016 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого - судді Корнієнка С.В., при секретарі Дрозденко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування, державних актів на земельні ділянки та їх повернення,-

в с т а н о в и в :

Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсними рішення Глевахівської селищної ради № 71-04-УІ від 19 квітня 2011 року про передачу відповідачам - фізичним особам, у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, відповідно, № 11 «а», № 21 «а», № 27 «а», в смт. Глеваха, з кадастровими НОМЕР_1, площею 0,1481 га (ОСОБА_1), НОМЕР_3, площею 0,1481 га (ОСОБА_4.), НОМЕР_2, площею 0,10 га (ОСОБА_3.) та державних актів на них, через їх перетинання на землі загального користування Глевахівської селищної ради.

В судовому засіданні представник прокуратури вимоги позову підтримав, наполягав на достатності зібраних по справі доказів для задоволення позовних вимог. На думку представника прокуратури при вирішенні питання передачі відповідачам у власність спірних земельних ділянок відповідачем - органом місцевого самоврядування, не було перевірено відповідність місця їх розташування вимогам генерального плану та проекту детального планування району вул. Авіаційної у смт. Глеваха Васильківського району, та вони перебувають на землях загального користування.

При цьому суд зазначає, що представник прокуратури, незважаючи на роз'яснення йому про наслідки не вчинення процесуальних дій, ухилився від призначення по справі земельно-технічної експертизи для встановлення наявності порушення земельного законодавства.

Представники відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_3 та його представник вимоги позову не визнали, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, наполягали на їх недоведеності та необхідності застосування строків позовної давності через їх пропуск прокурором.

Представник Глевахівської селищної ради в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляди справи судом був повідомлений належним чином, доказів поважності своєї відсутності не надав та щодо визнання вимог позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з положень ч.1 ст.61 ЦПК України, обставині, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

З положень ст.ст. 57 і 58 ЦПК України вбачається поняття доказів в цивільному процесі та їх допустимість.

Крім того, положеннями ст. 143 ЦПК України передбачено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з положень ч.1 ст.146 ЦПК України, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з положень ч. 2 ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Порушення порядку набуття права власності на землю є порушенням публічного порядку та інтересів держави.

У відповідності до положень ст. 19 Закону України «Про землеустрій» до повноважень сільських рад у сфері землеустрою на території сіл належить: організація, здійснення, координація землеустрою та контроль за використанням і охороною земель комунальної власності.

Як вбачається з положень п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У відповідності до положень ч.1 ст. 116 ЗК України, громадяни набувають права власності та користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з положеннями ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому ст.151 ЗК України. Від органів місцевого самоврядування вимагається перевіряти відповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Положення ст. 125 ЗК України зазначають, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном

Як вбачається з положень ст.ст.152 і 155 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельної ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади акта, яким порушуються права особи щодо користування належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до положень ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з положеннями ст.ст.1 і 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції від 17.02.2011 року, що діяв на час виникнення спірних відносин, та набрав чинності 12.03.2011 року, на далі «Закон»), передбачено, що містобудівною документацією, яка визначає планувальну організацію та розвиток території є детальний план території.

Планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням; взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об'єктів; встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 8 Закону, рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими, районними, обласними задами та їх виконавчими органами, місцевими державними адміністраціями міст Києва та Севастополя в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Положеннями ст.17 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції від 12.03.2011 року) передбачено, що містобудівна документація, це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою для вирішення питань національного використання територій, підготовки вихідних даних для розробки (землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок і власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Відповідно до положень п. «а» ч. 4 ст. 83 ЗК України (в редакції від 09.04.2011 року) до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

За положеннями ст. 38 ЗК України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Згідно з положеннями ст.39 ЗК України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою і дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Відповідно до положень ст. 21 ЗК України, порушення порядку становлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено та визнано сторонами у справі, що рішенням Глевахівської селищної ради № 71-04-УІ від 19 квітня 2011 року фізичним особам - відповідачам по справі, у приватну власність були передані земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, № 11 «а», № 21 «а», № 27 «а», в смт. Глеваха, з кадастровим НОМЕР_1, площею 0,1481 га ОСОБА_1, НОМЕР_3, площею 0,1481 га ОСОБА_4, НОМЕР_2, площею 0,10 га, ОСОБА_3, та в подальшому на підставі вищезазначеного рішення органу місцевого самоврядування їм були надані державні на право власності на нерухомість, відповідно, НОМЕР_4, НОМЕР_5 та НОМЕР_6 від 11.10.2011 року.

За рішенням 8-ої сесії ХХІІ скликання Глевахівської селищної ради Васильківського району від 28 березня 1996 року, затверджений, при цьому суд звертає увагу на те, що саме в цілому, генеральний план розвитку селища Глеваха на розрахунковий строк (орієнтовно до 2015 року та довгострокову перспективу)

У відповідності до листа Глевахівської селищної ради № 308\02-22 від 7.05.2015 року, проект детального планування району вул. Авіаційної в смт. Глеваха, було визначено район забудови з присвоєнням назв вулиць, в тому числі, Фастівська, проте, дані про його затвердження в сільській раді відсутні.

Як вбачається з листів ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» № 3-856 від 22.04.2015 року та Державної інспекції сільського господарства в Київській області № 14-07\1590 від 7.04.2014 року на адресу громадянина ОСОБА_5, на креслені «Ескіз забудови з планом червоних ліній» в проекті детального планування району вул. Авіаційної в смт. Глеваха схематично нанесені земельні ділянки та відображені червоні лінії вул.. Проектна, 3 (вул. Фастівська) що нібито знаходяться на землях загального користування.

При цьому суд звертає увагу, що громадянин ОСОБА_5 учасником процесу за позовом по зазначеній цивільній справі не був, участі у справі, у визначеному прокурором процесуальному становищі, не приймав.

Судом також оглянута технічна документація ТОВ КФ «Ріва» із землеустрою Управління Держземагенства у Васильківському районі щодо складання державних актів на спірні земельні ділянки, передані відповідачам, та погодженні у квітні-липні 2011 року із вищезазначеною установою та відділом архітектури та містобудування Васильківської районної державної адміністрації.

Суд також звертає увагу, що рішенням відповідача - Глевахівської селищної ради, № 973-37-У від 30 липня 2010 року, відповідачеві ОСОБА_3 був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку по АДРЕСА_1 в смт. Глеваха.

Таким чином, з огляду на зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що прокурором, при самостійному заявлені цивільного позову по зазначеній справі, не визначено та в судовому засіданні не доведено порушення діями відповідачів прав та інтересів держави та Глевахівської територіальної громади.

При цьому суд звертає увагу, що Глевахівська селищна рад, за рахунок земель територіальної громади якої відповідачам були надані спірні земельні ділянки, з вимогами про визнання недійсним свого рішення про надання їм землі та відповідних правовстановлюючих документів, до суду не зверталася та таких повноважень прокуророві не делегувала, свого ставлення до вимог прокурорського позову не висловила.

Обґрунтування позовних вимог прокурором будується лише на порушенні проекту детального планування певного району смт. Глеваха, який на час виділення відповідачам спірних земельних ділянок та дотеперішнього часу не затверджений.

При цьому, обставині знаходження спірних земельних ділянок на землях загального користування територіальної громади в судовому засіданні прокурором також не доведено.

Крім того, поза увагою прокурора залишилося рішення органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою відповідачеві ОСОБА_3 від 30.07.2010 року, на виконання якого останній розробив відповідну проектну документацію погоджену відповідними державними органами.

При цьому суд вважає, що не оспорювання прокурором зазначеного рішення органу місцевого самоврядування позбавляє останнього вирішувати питання про визнання недійсним похідного від нього рішення від 19 квітня 2011 року та виданого на його підставі державного акту на спірну земельну ділянку, що у сукупності з іншими вимогами до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, без урахування, встановленого земельним законодавством порядку передачі громадянам земельних ділянок за рахунок земель комунальної власності (надання дозволу на розробку проекту із землеустрою з його подальшим затвердженням), є свідченням невірного обраного ним способу захисту невизначених прокурором прав та інтересів відповідної особи (держави (її установи, підприємства або організації), територіальної громади).

Суд також вважає за можливе, у відповідності до положень ст.146 ЦПК України, встановити факт ухилення позивача від участі в експертизі, що має значення для правильного вирішення зазначеної цивільної справи.

Крім того, ухвалюючи у справі рішення суд приймає до уваги положення ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, п. 1 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» є частиною національного законодавства, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом.

Згідно з положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 7 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Зазначені права гарантовані ст.41 Конституції України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 88, 130, 208, 209, 212-215, 218, 221, 224, 223, 294 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

В задоволені позову прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги або по закінченню апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Корнієнко С.В.