Постанова № 58912283, 05.07.2016, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 05.07.2016

Справа № 320/3057/16-а

(2-а/320/126/16)

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2016 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючий суддя - Редько О.В.

при секретарі - Мазуріній О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Терпінівської сільської ради Мелітопольського району про визнання дій відповідача протиправними та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду з позовом, в якому просить визнати протиправними дії та бездіяльність Терпіннівської сільської ради, які проявились в незаконній відмові розглядати його скаргу адмінкомісії і позбавленні його питної води; зобов'язати відповідача: з метою встановлення факту заступу землі, організувати замір земельної ділянки ОСОБА_3, після цього, на найближчій сесії виконкому розглянути його скаргу на цього сусіда; у випадку відмови ОСОБА_3 звільнити ділянку, накласти на нього адміністративний штраф, з метою усунення порушення закону і прав позивача, негайно підключити останньому воду, врахувати заявлені позивачем недоліки договору, розробити новий договір на водопостачання та надіслати йому його проект для ознайомлення, редагування і підписання, забезпечити можливість оплати абонентом комунальних послуг за місцем проживання: під час перевірки лічильника води,та/ або за допомогою мережі Інтернет, за злісне порушення відповідачем цивільних прав позивача, винести рішення про примусове стягнення з відповідача на його користь 5000 грн. моральної шкоди., за систематичні нехтування Закону «Про звернення громадян», та неналежне виконання службових обов'язків, притягнути Голову Терпіннівської сільської ради та директора комунгоспу «Терпіннівське» до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу від 25 до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, кожного, у разі необхідності,постановити окрему ухвалу, якою зобов'язати прокурора на підставі ч5,6 ст.2123, ст.221, п11) ст.255 КУпАП скласти протокол і направити його до суду з метою притягнення цих правопорушників до адміністративної відповідальності.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує наступним.

У 2014р. позивач звернувся до сільської ради зі скаргою, з приводу захоплення його землі сусідом ОСОБА_3 20.11.14 року позивача запросили на засідання Комісії Терпінівського виконавчого комітету. Як вказує позивач у своїй заяві, під час засідання Виконкому, ОСОБА_3 публічно вимагав провести ревізію земельного акту, який свідчив про захват земельної ділянки ОСОБА_1

Землевпорядник запропонував замовити геодезичні роботи для винесення меж в натурі. Поміж цим, 04.12.2014р. до позивача додому приїжджала земельна комісія, хоча останній попереджав про недоцільність такого візиту.

Пізніше, позивач отримав з сільради відписку, згідно якої адмінкомісія вирішила не розглядати його скаргу у зв'язку з невідповідністю. ОСОБА_1, не погоджується з рішенням адміністративної комісії, оскільки, на його думку, сільрада повинна була розглянути його скаргу згідно ст.4,7,19 Закону «Про звернення громадян». Більше того, адміністративна комісія не врахувала, що він звинувачував ОСОБА_3 у самоправстві, тобто самовільному, всупереч встановленому законом порядку, здійсненню свого дійсного або гаданого права, а за це, передбачена адміністративна відповідальність за ст.186 КУпАП - попередження або штраф від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відтак, на думку позивача, відмова зазначеної комісії у розгляді його скарги була незаконною та безпідставною. Як наслідок,місцева влада нічого не зробила для виконання припису ст.6 КупАП - органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні здійснювати заходи, спрямовані на запобігання адміністративним правопорушенням, виявлення і усунення причин та умов, які сприяють їх вчиненню, та виховання громадян у дусі високої свідомості і дисципліни, суворого додержання законів України. Крім того,органи місцевого самоврядування повинні забезпечити додержання законів та охорону прав громадян, згідно Конституції України.

Крім того, позивач вказує, що у комісії, яка у вересні 2015р. виїжджала на місце спору, була можливість поміряти ширину земельної ділянки ОСОБА_3 і звірити з даними їхнього державного акту на землю. Також, геодезичні роботи, супутникова зйомка і винесення меж в натурі вже раніше були проведені і зафіксовані у державному акті позивача на землю. Отже, на думку позивача, ніяких змін робити наразі не потрібно. Більше того,оскільки цей документ ніким не скасований, то він на сьогодні дійсний, і є потвердженням законного права власності позивача на землю.

Відтак, робити повторні замірювання не має ніякого сенсу. Одночасно, з метою досудового врегулювання спору ОСОБА_1 подав до сільської ради дві заяви від 03.12.15 року та 03.02.16 року, в яких просив: розтлумачити причину девіантних дій представників місцевої влади, за протиправну і заангажовану поведінку землевпорядника, оголосити йому сувору догану, для встановлення факту заступу його землі ОСОБА_3, переміряти поперечний розмір їхньої земельної ділянки і звірити з виданим їм державним актом на землю. Однак жодної відповіді позивач не отримував.

Позивач звернувся до правоохоронних органів з приводу підроблення підпису в акті земельної комісії землевпорядником Терпінівської сільради ОСОБА_7., заява позивача зареєстрована в ЄРДР за № 420150812800.

У своїй заяві від 03.02.2016 року ОСОБА_1 ставив питання про відсутність за його адресою холодної води. Проте йому порадили звернутися з цим питанням до КП «Терпіннівське». Однак,така відповідь, на думку позивача, є неадекватною,оскільки це підприємство підпорядковане сільській раді. Водночас заяви відповідача про те,що позивач два роки не допускає контролерів для перевірки лічильника не відповідають дійсності та спростовується доказами.

При цьому, позивач звертає увагу суду, що останній раз контролер ОСОБА_5 перевіряла лічильник 13.01.2016 року. Ця обставина об'єктивно підтверджується записом контролера в абонентській книжці і власноручним підписом.

Що стосується перевірки у 2014р. і 26.11.2015р., то контролер не наполягала на перевірці, а з метою скорочення свого робочого часу, ОСОБА_5 просила позивача самостійно зняти покази лічильника. При цьому, повідомлені позивачем дані в абонентську книжку не вносились. Контролер записував відомості в журнал.

Що стосується несвоєчасної оплати за спожиту воду, на думку позивача, причина цьому вказана у його медичній довідці, оскільки він являється інвалідом та запропонував контролеру оплатити борг на місці.

При цьому заяви відповідача, на думку позивача, що останній не бажає укладати договір на воду також не відповідають дійсності, оскільки: він під час візиту до сільради у 2014р. самостійно запропонував переоформити договір, однак було повідомлено, що договір складений «автоматично».

Також позивач зазначає, що чинність договору об'єктивно підтверджується квитанціями оплати за воду. При цьому позивач звертає увагу суду на те, що згідно відповіді сільради №Т - 23 від 15.03.16р. смерть матері ОСОБА_1 настала ІНФОРМАЦІЯ_1, а останні оплачені квитанції датовані 25.11.2014року. і І-ІІІ кварталом 2015р., тобто вже після того, як ОСОБА_6 перестала бути стороною укладеного договору. Відтак ці обставини, на думку позивача, свідчать про застосування керівництвом комунгоспу подвійних стандартів: як приймати в останнього платежі за спожиту воду, так договір дійсний, а як подавати воду після перекриття - так нелегітимний.

ОСОБА_1, вказує, що в січневі морози у нього в ямі замерзла вода. Останній почав гріти трубу феном,однак від температури розплавилась капронова нитка, якою кріпилась пломба. Після цього, позивач подзвонив в комунгосп і повідомив про цю проблему. Водночас, щоб уникнути можливого повторного пошкодження позивач запропонував запломбувати лічильник, не капроновою ліскою,а тонкою проволкою із нержавійки, як це робить «Мелітопольгаз». Прохання позивача було відхилено із-за відсутності таких матеріалів. Більше того, з нього почали вимагати 200грн. за знищення пломби, яка була цілою і неушкодженою. Позивач відмовився платити і за пломбу і за нове опломбування.

Отже, на думку позивача, допущені відповідачем несправедливість і самоправство викликали в нього глибоку образу і душевні хвилювання. Зі скаргою на моральний дискомфорт,безсоння і нервові розлади, йому прийшлося звернутись за допомогою до лікарів.

Ця обставина об'єктивно підтверджується записами у медкартці центральної районної лікарні. Було призначене амбулаторне лікування. За приписом ст.69 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Разом з тим,відповідач не надав жодного доказу того,що позивачу згідно ст.638 ЦК, пропонувалась оферта, тобто пропозиція укласти договір з КП «Терпіннівське», і що він під будь-яким приводом відмовлявся від його укладання. При цьому, ОСОБА_1 звертає увагу, що виклики і запрошення для підписання договору чинним законодавством не передбачені.

Позивач в судове засідання не з'явився, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.

Представник відповідача Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району в судове засідання не з'явився. Про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістив. Заперечень з приводу позовних вимог не надав.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, з урахування заяв сторін про розгляд справи за їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, враховуючи доводи позивача, що викладені в позовній заяві, заперечення представника відповідача, дослідивши інші матеріали справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Частиною 1 ст. 2 КАС України, передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з вимогами частини 2 статті 19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

Як вбачається з вимог ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до вимог ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення.

Згідно з вимогами ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України « Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 14 цього Закону передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Статтею 19 Закону визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.

Відповідно до змісту статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

03 грудня 2015 року та 03 лютого 2016 року позивач звертався із письмовими заявами до Терпінівської сільської ради Мелітопольського району з приводу земельного спору, що виник між ним, як користувачем земельної ділянки та сусідом ОСОБА_3, який є суміжним власником земельної ділянки, а також з приводу оскаржуваних рішень відповідача, в яких зазначав зауваження, скарги та пропозиції щодо вирішення спору.

Але, Терпінівська сільська рада Мелітопольського району, в порушення ст. 1, 14, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян», не розглянула жодного із вказаних звернень відповідача, тобто проявила бездіяльність, а тому, суд вважає вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача, які полягають у підключенні питної води, слід зазначити, що правовідносини між позивачем та КП «Терпінівське» є цивільно-правовими правовідносинами та випливають із договору про надання послуг з постачання холодної води, а тому повинні розглядатися в позовному провадженні в порядку цивільного судочинства, оскільки КП «Терпінівське» не являється суб'єктом владних повноважень.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Терпінівської сільської ради Мелітопольського району в частині підключення питної води, укладення договору на водопостачання, ознайомлення з ним, редагування та підписання, можливості оплати за послуги через мережу інтернет задоволенню не підлягають, оскільки Терпінівська сільська рада Мелітопольського району являється неналежним відповідачем у цій справі.

Що ж стосується тверджень позивача щодо неналежного надання КП «Терпіннівське» послуг, то суд вважає, що останні не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч.ч.1, 3 ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складання та підписання акту-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо, акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами.

Проте, зі сторони позивача не надано суду складених та підписаних у встановленому законом порядку актів-претензій щодо неналежного надання виконавцем відповідних послуг, хоча це є його обов'язком відповідно до ст.71 КАС України.

Поряд із цим, слід наголосити, що спір у позивача випливає із цивільно-правових правовідносин, а тому вирішуватися повинен за правилами цивільного судочинства в позовному провадженні за участю сторони, яка на думку позивача, порушує його право щодо забезпечення його питною водою.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строку для звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, позивачем подано клопотання про винесення судом окремої ухвали щодо притягнення голови Терпінівської сільської ради Мелітопольського району та керівника КП «Терпіннівське» до адміністративної відповідальності за ч. 5, 6 ст. 212-3 КУпАП.

У відповідності до приписів ст. 166 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

При цьому, оскільки під час розгляду справи, представник Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району не надав заперечень, а позивачем не були надані докази на підтвердження його звернення до відповідача, суд вважає передчасним винесення ухвали щодо притягнення голови Терпінівської сільської ради Мелітопольського району та керівника КП «Терпіннівське» до адміністративної відповідальності за ч. 5, 6 ст. 212-3 КУпАП.

Також відповідачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача вартості пального, витраченого на транспортування питної в розмірі 380 грн. та 19,50 грн. вартості питної води. Однак, як вказувалося вище, ці вимоги можуть бути заявлені позивачем в порядку позовного провадження за правилами цивільного процесу до належного відповідача, з яким виникли договірні правовідносини і діями якого спричинені додаткові матеріальні збитки.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Позові вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди, суд вважає не обґрунтованими, оскільки останнім в порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України не доведено передбачених ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, зокрема матеріали справи не містять жодних свідчень та відповідних доказів про ступінь його моральних чи фізичних страждань або шкоди завданої його здоров'ю.

З урахуванням встановлених судом обставин та вимог закону, суд приходить до висновку, що у позов ОСОБА_1 до Терпінівської сільської ради Мелітопольського району про визнання дій відповідача протиправними та стягнення коштів підлягає частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує у відповідності до приписів ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 56 Конституції України, ст. ст. 2, 6, 69, 71, 86, 166 КАС України, ст.ст. 4,7,9 Закону України «Про звернення громадян», -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Терпінівської сільської ради Мелітопольського району про визнання дій відповідача протиправними та стягнення коштів - задовольнити частково.

Зобов'язати Терпінівську сільську раду Мелітопольського району Запорізької області надати відповідь на заяви ОСОБА_1 від 03.12.2015 року та 03.02.2016 року у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян».

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Терпінівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області (Мелітопольський р-н, с. Терпіння вул. Піонерська 1, Код ЄДРПОУ: 04352300) на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 гривень.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: О.В. Редько