Рішення № 58906982, 07.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/1226/16-ц 07.07.2016 07.07.2016 07.07.2016

Справа 489/1226/16-ц

Провадження № 22 ц/784/1585/16 Головуючий у 1-ої інстанції Губницький Д.Г.

Категорія 59 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

7 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Мурлигіної О.Я.,

суддів: Козаченка В.І., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участю:

позивачки ОСОБА_2,

представника позивачки ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на рішення

Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2016 року

за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про надання дозволу на виїзд дітей за межі України без згоди батька, оформлення проїзного документу на дітей без згоди батька,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася з вказаним позовом до ОСОБА_5

Обґрунтовуючи позовні вимоги, вона зазначала, що відповідач, з яким вона раніше перебувала у шлюбі, є батьком малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Після розірвання шлюбу, рішенням суду від 4 листопада 2015 року місце проживання дітей було визначено з нею. У травні 2015 року вона уклала шлюб з громадянином ОСОБА_8 Республіки та у них народилася дочка.

Вона має добрі стосунки з чоловіком та мала намір виїхати літом на батьківщину чоловіка на літній період зі всіма дітьми з метою їх оздоровлення, розвитку та відпочинку. Однак цього зробити не може, оскільки відповідач відмовляється надати нотаріальний дозвіл на тимчасовий виїзд дітей за межі України.

Посилаючись на викладене, позивачка просила надати її синам дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до ОСОБА_8 Республіки на період з 1 червня по 20 серпня 2016 року включно в її супроводі та без згоди та супроводу батька. Також просила надати дозвіл на виготовлення дітям проїзних документів без згоди батька.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2016 року позов задоволено частково.

Надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_8 Республіки на період з 1 червня 2016 року по 20 серпня 2016 року в супроводі матері ОСОБА_2 без згоди та супроводу батька ОСОБА_5 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову. На думку заявника, суд не врахував суттєвих обставин справи, а саме того, що позивачкою не надано доказів належного звернення до нього з проханням дати дозвіл на виїзд дітей, а також доказів його відмови від дачі такого дозволу. Вказані обставини є підставою для відмови в задоволенні позову. Крім того, суд припустився суперечливих та необґрунтованих висновків, що призвели до неправильного вирішення спору. Він не врахував, що позивачка має намір виїхати на постійне місце проживання у ОСОБА_8 Республіку, отримати громадянство іншої країни та залишитися там проживати разом із дітьми. До того ж суд не взяв до уваги небезпеку для дітей під час подорожі до вказаної країни, виходячи з подій які відбуваються там. Також, на думку заявника, суд позбавив його можливості реалізації його прав передбачених законом, оскільки створив умови неможливості його присутності при розгляді справи та оскарження рішення суду.

Позивачка та її представник, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, просять залишити рішення суду без змін.

Зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

З матеріалів справи вбачається, що сторони уклали шлюб 4 жовтня 2004 року. Вони мають двох дітей, ОСОБА_6, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, а також ОСОБА_7, який народився 19 травня 2008 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 січня 2014 року вказаний шлюб розірвано, а рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 4 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 1 грудня 2015 року, визначено місце проживання дітей із матірю.

12 травня 2015 року позивачка уклала шлюб із громадянином ОСОБА_8 Республіки, обрала собі його прізвище та у них 31 січня 2016 року народилася дочка ОСОБА_9, яка зареєстрована громадянкою України.

Позивачка також є громадянкою України, має в особистій власності двокімнатну квартиру в м. Миколаєві, яка є її постійним місцем проживання.

Постійним місцем проживання чоловіка позивачки є місто Коджаелі Турецької Республіки. Позивачка має намір виїхати до чоловіка в літній період зі всіма дітьми для відпочинку та оздоровлення дітей, для чого 13 травня 2016 року нею було заброньовано авіаперевезення з усіма дітьми із м. Одеси до м. Стамбулу та в зворотному напрямку з 15 червня по 15 серпня 2016 року (а.с.71).

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася письмово до ОСОБА_5 з проханням надати тимчасовий дозвіл на виїзд спільних дітей до ОСОБА_8 Республіки з 1 червня по 20 серпня 2016 року та гарантувала повернення дітей. Проте відповідач направлене на його адресу звернення не отримав. Разом з тим, незважаючи на наявність спору, дозволу на виїзд дітей не надав.

Ухвалюючи рішення в частині задоволених позовних вимог, суд виходив з того, що відповідач безпідставно відмовляється дати згоду на тимчасовий виїзд дітей разом з матірю за межі України, саме в ОСОБА_8 Республіку, у звязку з чим, надав тимчасовий дозвіл на виїзд малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за межі України без згоди та супроводу батька у цю країну.

Проте в повному обсязі із вказаними висновками погодитися не можна.

Із доказів у справі, заперечень відповідача в суді першої інстанції на позов, пояснень його представника в суді та змісту апеляційної скарги виходить, що він не бажає надавати дозвіл на виїзд дітей, оскільки припускає можливість того, що позивачка має можливість за законодавством ОСОБА_8 Республіки, як громадянка вказаної країни, залишитися з дітьми в цій країні проживати постійно, а також матеріально не спроможна забезпечити виїзд дітей в Україну. Крім того, він не надає згоди на тимчасовий виїзд дітей в ОСОБА_8 Республіку, через небезпеку для дітей внаслідок суспільних подій в країни виїзду.

На ці обставини суд уваги не звернув. Тоді як вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору у згаданій частині.

Так, у відповідності із засадами виховання дитини, які закріплені у ст. 33 Конституції України, у ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» та відповідно до вимог ст. 3 Конвенції про права дитини, згідно з якою, при здійсненні дій щодо дітей, необхідно приділяти першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

До забезпечення інтересів дітей відноситься можливість, в даному випадку забезпечення одним з батьків, безпеки дітей в країні перебування та утворення умов для їх найкращого відпочинку, світогляду та розвитку.

Між тим, виходячи із реальних загроз терористичних актів у ОСОБА_8 Республіки, відсутні підстави вважати наявну у позивачки можливість забезпечити безпечний відпочинок дітям, який сприяє вказаній вище меті.

Відповідно до офіційної рекомендацій Міністерства Закордонних Справ України, які воно оприлюднило у січні 2016 року, у звязку зі збереженням високого рівня терористичних загроз на території ОСОБА_8 Республіки, громадянам України, які планують поїздки до цієї країни або вже перебувають на її території, рекомендовано виявляти підвищену пильність і обережність, по можливості, уникати відвідання місць масового скупчення людей (культових споруд, відомих історичних памяток, великих торговельно-розважальних комплексів тощо) та перебування поряд з адміністративними будівлями, обмежити користування місцевим громадським транспортом, постійно стежити за новинами щодо розвитку ситуації в країні та місці перебування, неухильно виконувати всі вказівки та рекомендації правоохоронних органів і місцевої влади, завжди мати при собі документи, які посвідчують особу.

Тотожні рекомендації у звязку із терористичним актом в міжнародному аеропорту ім. Ататюрка 28 червня 2016, та збереженням потенційних ризиків з організації нових протиправних дій представниками екстремістських організацій ісламістської та ліворадикальної ідеологій на території ОСОБА_8 Республіки, обєктом яких в тому числі можуть стати іноземні громадяни та обєкти туристичної інфраструктури надано громадянам України Посольством України в ОСОБА_8 Республіці. Останнє, з огляду на скоєний теракт, наполегливо рекомендувало громадянам України тимчасово утриматись від поїздок до Стамбулу.

За викладених обставин, колегія суддів вважає відмову відповідача дати дозвіл на виїзд дітей у ОСОБА_8 Республіку з цих підстав обґрунтованою, а вимоги про задоволення позовних вимог про виїзд дітей у вказану країну, у зазначений період такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду у відповідності до п.3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України в частині про надання дозволу на виїзд дітей за межі України, до ОСОБА_8 Республіки, без згоди батька необхідно скасувати та відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог.

Виходячи з вимог ст.ст. 88, 89 ЦПК України, підлягає скасуванню рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивачки судового збору, сплаченого нею при подачі позову.

В іншій частині правильне по суті рішення не підлягає скасуванню.

Задовольняючи апеляційну скаргу частково, колегія суддів виходить з обєму задоволених вимог, викладених в скарзі та обєму доводів, які взяті до уваги.

Враховуючи викладене, колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності належного звернення позивачки до нього з вимогою або проханням надати тимчасовий дозвіл на виїзд дітей за кордон, як підставу в задоволенні позову.

Не є доведеними достовірними та належними доказами твердження заявника в апеляційній скарзі про протиправність намірів позивачки та мету отримання вказаного дозволу - бажання залишитися проживати з дітьми в іншій країні.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2016 року в частині надання дозволу на виїзд дітей за межі України без згоди батька та стягнення судового збору скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про надання дозволу на виїзд дітей за межі України, до ОСОБА_8 Республіки, без згоди батька відмовити.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.Я.Мурлигіна

ь Судді: В.І.Козаченко

ОСОБА_10