Ухвала суду № 58900579, 07.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/45106/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/7700/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Остапчук Т.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі: Горбачовій В.С.

за участю: представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко JI.A. про визнання частково недійсним пункту договору.

в с т а н о в и л а :

Позивач звертаючись в листопаді 2015 року до суду з вищевказаним позовом, обгрунтовував свої вимоги тим, що 18.11.2013 року з відповідачем уклав договір позики на суму 30 000 доларів США на строк до 15.01.2014 року. Пунктом 9 договору позики визначено, що у разі прострочення виконання зобов'язання за даним договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та додатково сплатити штраф у розмірі 5 % від простроченої грошової суми за кожні 10 (десять) календарних днів такого прострочення. Сторони погодили, що штраф не може перевищувати 50% від розміру відповідного прострочення. Проте, позивач вважає п. 9 договору таким, що протирічить ч. 2 ст. 549 ч.2 ЦК України, тому просив суд визнати його недійсним.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача подав апеляційну скаргу. Де ставив питання щодо його скасування та ухвалення нового про задоволення позову у повному обсязі. Вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Представник відповідача не визнав апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.

Третя особа будучи належним чином повідомленою про день і час розгляду справи у судове засідання не з'явилася, поважність причин своєї неявки суду не повідомила.

Колегія суддів, вважає за можливе розглянути справу у її відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Так судом при розгляді справи встановлено, що 18.11.2013 року сторони уклали договір позики на суму 30 000 доларів США строком до 15.09.2014 року, який був посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко JI.A.

Пунктом 9 договору позики визначено, що у разі прострочення виконання зобов'язання за даним договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та додатково сплатити штраф у розмірі 5 % від простроченої грошової уми за кожні 10 (десять) календарних днів такого прострочення. Сторони погодили, що загалом зазначений у цьому пункті договору штраф не може перевищувати 50% від розміру відповідного прострочення.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог про визнання недійсним п.9 договору позики суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки договір був укладений позивачем на підставі вільного волевиявлення, та відповідно до чинного законодавства.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.

Доводами апеляційної скарги є те, що визначений сторонами в договорі штраф передбачає триваючий (не одноразовий) характер його нарахування за тривале одноразове порушення, що не відповідає вимогам ст. 61 Конституції України, загальним принципам відповідальності та протирічить нормам чинного законодавства, зокрема ст. 549 ЦК України), а тому не може вважатися правомірним, оскільки це може призвести до покладення на позивача (позичальника за договором позики) багаторазової відповідальності. За таких обставин, на думку представника позивача положення п. 9 договору позики підлягає визнанню недійсним.

Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 3 ст. 549 ЦК України неустойкою ( штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до п. п. 1, 2 ст. 551 ЦК предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме, нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки може бути збільшений у договорі.

У договорі сторони за домовленістю можуть встановити і вид відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, і розмір санкцій, і особливі умови їх сплати.

Таким чином, положення чинного законодавства встановлюють, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і встановити розмір штрафу на свій розсуд.

Цивільно - правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

За таких обставин доводи апеляційної скарги в частині порушення вимог статті 61 Конституції України і ст. 549 ЦК України не узгоджуються з вимогами чинного законодавства. Оскільки, у пункті 9 договору позики сторонами визначена формула розрахунку штрафу, як виду неустойки за несвоєчасне повернення грошових коштів, що не суперечить нормам статті 549 ЦК України. І такий вид неустойки як « пеня» умовами договору укладеного між сторонами передбачено не було.

Відповідності до положень п.9 договору позики що був укладений між сторонами, було передбачено стягнення у разі просрочення зобов'язання сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та додатково сплатити штраф у розмірі 5% від простроченої грошової суми за кожні 10 календарних днів такого прострочення. Сторони погодили, що загалом зазначений у цьому пункту договору штраф не може перевищувати 50% від розміру відповідного прострочення.

А відтак, на думку колегії суддів відсутні підстави вважати, що при підписанні договору не було дотримано всіх вимог щодо змісту та форми укладення договору позики, а також те, що умови договору позики викладені в п. 9 містять у собі положення які вказують на наявність подвійності цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи були порушені норми матеріального права, які призвели до постановлення рішення яке підлягає скасуванню.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: