Ухвала суду № 58900558, 06.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/8100/2016 Головуючий у суді першої інстанції - ГавриловаО.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючий суддя Оніщук М.І.,

судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.,

секретар Майданець К.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Інеса Володимирівна про захист прав споживачів, визнання іпотечного договору недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати дії ПАТ «Укрсоцбанк» щодо укладення між сторонами Іпотечного договору №02- 10/2129 від 19.06.2007 такими, що порушують права споживача, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 4 та п. б), д) ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»; визнати дії ПАТ «Укрсоцбанк» щодо укладення між сторонами Іпотечного договору №02-10/2129 від 19.06.2007 нечесною підприємницькою практикою відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»; визнати іпотечний договір №02-10/2129 від 19.06.2007, укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 недійсним з моменту його укладання (а.с.55-62).

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 19.06.2007 між ОСОБА_4 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») укладено Іпотечний договір №02-10/2129, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. Згідно п.1.1 Договору іпотеки, Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за Договором Кредиту №10-29/3632 від 19.06.2007, укладеним між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, нерухоме майно, що придбане Іпотекодавцем за кредитні кошти надані Іпотекодержателем відповідно до умов Договору, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_2. Вартість предмету іпотеки, за згодою сторін, становить 656 500,00 грн. Враховуючи, що цільове використання кредитних коштів - придбання нерухомого майна - вищезазначеної двокімнатної квартири, тобто на споживчі потреби, то і на правовідносини з приводу визнання недійсним Іпотечного договору (укладеного на забезпечення споживчого кредиту) поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно умов іпотечного договору, предметом іпотеки забезпечується повернення кредиту в сумі 110 000,00 доларів США з кінцевим терміном погашення кредиту до 19.06.2022, сплата процентів за користування кредитом у розмірі 11,75% річних та сплата можливої неустойки. Однак, станом на дату подання позову виникла ситуація, коли, внаслідок істотної зміни курсу валюти позивач не спроможна належним чином виконувати зобов'язання за кредитним договором, отже єдиним виходом є погашення суми взятого кредиту за рахунок предмету іпотеки. В зв'язку з цим позивач детальніше звернула увагу на Іпотечний договір, яким забезпечуються кредитні зобов'язання, і з'ясувала, що суми іпотечного майна не достатньо для покриття суми взятого кредиту з урахуванням усіх процентів. Тобто, передаючи своє майно в іпотеку банку позивач вважала, що у разі настання обставин, які унеможливлять виконання нею своїх зобов'язань за кредитом, заборгованість за кредитом буде повністю погашена за рахунок іпотечного майна. Відповідно до п.п. 1.1.1. п. 1.1. Договору кредиту №10-29/3632 від 19.06.2007, сума кредиту становить 110 000,00 доларів США, сума кредиту з урахуванням процентів та строку кредитування становить 303 875,00 доларів США.Отже, вартість іпотечного майна не покривала суми кредитних зобов'язань на момент укладання договору. Крім того, внаслідок зміни курсу валют, на дату подання позову, визначена в договорі іпотеки вартість квартири дорівнює 48 536,00 доларів США. Більше того, згідно укладених додаткових угод до кредитного договору, останній викладено в новій редакції у зв'язку з тим, що позивач перейшов з ануїтетної форми погашення на стандартну, отже у позивача додатково збільшився обсяг її відповідальності за кредитними платежами. Однак, в цьому випадку суми іпотечного майна також не стало достатньо для покриття зобов'язань. Таким чином, вартість іпотечного майна є значно меншою, ніж сукупна вартість кредиту, тому предмет іпотеки не може забезпечити належним чином виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Повне погашення кредитної заборгованості перед банком за рахунок предмета іпотеки є неможливим, як на дату укладення договору, так і станом на дату подання позову. В позові зазначено, що якби позивач розуміла, що за рахунок переданого в іпотеку майна вона не буде спроможною повністю погасити кредит, а ризикуватиме іншим наявним у неї майном, позивач не укладала би оспорюваного іпотечного договору. При цьому Банк безперечно знав про таку невідповідність сум та розумів наслідки, проте не попередив споживача про те, що вартість іпотеки не покриє суми кредиту та не попередив про ризики, пов'язані з цим. Позивач вважає, що вартість іпотечного майна повинна покривати суму боргу за кредитом та проценти за користування ним. Визначаючи критерії розміру оцінки заставного майна, банк повинен був урахувати, що оцінка майна, яке надається позичальником в заставу, повинна бути не меншою ніж сума кредиту під заставу з урахуванням процентів. Оскільки відповідач скористався необізнаністю позивача, порушив вимоги закону щодо нормативів розміру оцінки заставного майна, порушив право позивача на отримання інформації при укладенні Іпотечного договору, ввів позивача в оману, позивач зазначав, що договір іпотеки має бути визнаний судом недійсним з моменту його укладення.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.03.2016 в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що при укладенні договору іпотеки банк не попередив позивача про те, що вартості іпотечного майна не достатньо для покриття суми взятого кредиту та процентів, про що позивач дізналася лише детальніше ознайомившись з договором іпотеки. Також зазначає, що банк порушив права позивача, як споживача банківських послуг.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини нявки суд не повідомили. Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено, що договір укладено з порушенням норм чинного законодавства та порушуються її права.

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що 19.06.2007 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_4 було укладено договір кредиту №10-29/3632, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 11 000,00 доларів США, зі сплатою 11,75% річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості за кредитом та процентів за його використання: починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання Кредиту, позичальник 19 числа кожного місяця рівними частинами сплачує кредитору суму грошових коштів, яка включає заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом у розмірі 1 314,89 доларів США (ануїтетний платіж), з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 19.06.2022 включно, далі за текстом «Кредит», на умовах визначених договором; розмір останнього ануїтетного платежу дорівнює сумі фактичної заборгованості за кредитом, що залишилася після сплати всіх ануїтетних платежів та процентів за користування кредитом, нарахованих на зазначену суму (а.с.152-157).

Відповідно до п. 1.2. договору кредиту №10-29/3632 від 19.06.2007, кредит надається позичальнику на придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

19.07.2007 між ОСОБА_6, ОСОБА_7 (продавці) та ОСОБА_4 (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, що в м. Києві. Відповідно до п. 2 цього договору, продаж вчинено за 656 500,00 грн. (217-218).

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1 ст. 575 ЦПК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

В забезпечення виконання ОСОБА_4 кредитних зобов'язань за договором кредиту №10-29/3632Д від 19.06.2007, цього ж числа між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено Іпотечний договір №02-10/2129, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передає в іпотеку АКБСР «Укрсоцбанк», у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за Договором кредиту №10-29/3632 від 19.06.2007, укладеним між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4, нерухоме майно, що придбане ОСОБА_4 за кредитні кошти, надані АКБСР «Укрсоцбанк» відповідно до умов Договору, яким обумовлено Основне зобов'язання, а саме: двокімнатна квартира №250, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 186-189).

Відповідно до 1.2 Іпотечного договору №02-10/2129 від 19.06.2007, вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 656 500,00грн., що за офіційним курсом НБУ на день укладання цього договору складає 130 000,00 доларів США.

21.11.2008 додатковою угодою про внесення змін до договору кредиту №10-29/3632 від 19.06.2007 сторони погодили встановлення відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 14% річних з 19.11.2008 та зміну розміру ануїтентних платежів на 1 469,76 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 19.06.2022 включно (а.с. 175).

23.02.2011 додатковою угодою до договору кредиту №10-29/3632 від 19.06.2007 сторони погодили встановлення процентної ставки за користування кредитом у розмірі 12% річних з 23.02.2011 та відповідну зміну розміру ануїтетних платежів на 1 346,88 доларів США (а.с. 173).

На підставі заяви позивача ОСОБА_4 від 01.08.2011 про зміну графіку погашення кредиту з ануїтетних платежів на стандартні (а.с.230) та відповідного рішення відповідача (а.с.227, 228), 07.09.2011 між сторонами укладено Договір про внесення змін до договору кредиту №10-29/3632 від 19.06.2007, відповідно до якого кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 96 929,59 доларів США зі сплатою 12% річних та комісій в розмірі та в порядку, визначених в Додатку №2 до цього договору. Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в Додатку №1 до цього договору (а.с.158-168, 170, 171, 172).

Підпунктом 1.1.1. Договір про внесення змін до договору кредиту визначено, що погашення кредиту буде здійснюватися в порядку, визначеному графіком, що міститься в даному підпункті договору, до 19 числа кожного місяця, починаючи з вересня 2011 року та з кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 19.06.2022 включно, на умовах, визначених цим договором (а.с.158-159).

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК Українизобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Позивач була ознайомлена з умовами договору, всіма істотними обставинами та наслідками його підписання, що підтверджується її особистим підписом. Спір щодо невідповідності підпису у договорі між сторонами відсутній. Посилання позивача на те, що договір укладено із обмеженням її права на одержання необхідноїінформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору, позивачем не було доведено та не надано відповідних доказів.

Апелянт у своїй апеляційній скарзі вказувала також на те, що оспорюваний договірукладений з використанням нечесної підприємницької практики.

Згідно із cт. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку посилається позивач як на підставу для визнання договору недійсним, нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає зокрема будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману зокрема утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Як убачається з умов договору кредиту №10-29/3632Д від 19.06.2007, ним чітко визначена процентна ставка, а також те, що кредит і проценти за користування ним повинні сплачуватися боржником щомісячними рівними платежами в розмірі по 1 314,89 доларів США на місяць (тобто ануїтетними платежами), до 19.06.2022.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Таким чином, для визнання судом недійсним договору, як такого, що укладений під впливом обману, необхідно було встановити умисел в діях однієї із сторін правочину (відповідача) та довести істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману, що покладено законом на особу, яка діяла під впливом обману (позивач).

Встановивши вищевказані фактичні обставини справи та проаналізувавши вимоги законодавства, яке регулює виниклі правовідносини суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що умови оспорюваного договору, додаткові угоди до нього та договір про внесення змін до договору кредиту відповідають вимогам закону, в тому числі й ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним з мотивів його укладення із застосуванням відповідачем нечесної підприємницької практики.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Доводи апеляційної скарги, з вищенаведених підстав, не ґрунтуються на вимогах закону. При цьому, слід зазначити, що доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанції, висновків суду не спростовують та на законність рішення не впливають.

Таким чином, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, з огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись, ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Інеса Володимирівна про захист прав споживачів, визнання іпотечного договору недійсним- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.І.Оніщук

Судді Л.Д.Українець

В.А.Шебуєва